Термінологія в творчості письменників Херсонщини

Термінологія в творчості письменників Херсонщини

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Використання новітніх інформаційних технологій, технічних засобів, наукових і літературних понять, нововведень у медицині, мистецтві, політиці та інших сферах наукового та суспільного життя зумовило появу в мові нового жанру лексики — термінологічні поняття.

На сьогоднішній день одним із актуальних питань сучасної лінгвістики є комплексне дослідження терміносистеми української мови, яка вважається основним інформативним шаром лексики.

У лінгвістиці теоретичне вивчення питань, повязаних із термінологією, що виявилася функціонально важливою ділянкою мови для професійної діяльності людини, почалося відносно давно.

Зокрема, поняття «термін», «термінологія» були сформовані ще до початку нашого століття й зафіксовані у наукових працях, а пізніше в енциклопедичних і тлумачних словниках. На сучасному етапі існує значна кількість наукових праць, привчених загальним питанням термінології як складної лексичної системи мови (В. Даниленко, Б. Головін, А. Коваль, О.Овчаренко, М. Жовтобрюх, Л. Мацько, В. Русанівський).

У звязку з набуттям українською мовою статусу державної виникла нагальна потреба формування власне української термінології. Розпочинається активний перегляд національних норм термінотворення і терміновживання, зокрема посилюється увага до досвіду термінознавців, письменників.

Пріоритетним напрямком сучасної лінгвістики є вивчення мовотворчості письменників, публіцистів, культурних діячів, мовлення яких є зразком дотримання літературної норми.

Термінологічна лексика, вживана у художній літературі, зокрема в поезії та у прозових творах різноманітної тематики, створює враження реальної повнокровної виробничої атмосфери, яскраві конкретно-предметні описи, увиразнює мовну характеристику дійових осіб.

Одним із вирішальних факторів, що впливає на функціонування спеціальних термінів у художньому тексті, є індивідуальний авторський стиль, ідейно-естетична спрямованість творчості письменника. Такий підхід дає можливість розглянути всю сукупність використаних термінів як єдиний стилістичний комплекс, що формується не лише властивостями термінів, а й авторською їх інтерпретацією.

Питанню специфіки функціонування спеціальної термінології у художній літературі, тобто її стилістичного аспекту присвячені праці В. Карпової, Ю. Лисиченка, М. Тростогона, В. Чабаненка,. Проте, аналіз лінгвістичної та спеціальної літератури показав, що всебічного і комплексного вивчення функціонального призначення термінологічних одиниць, зокрема у творчості майстрів слова Таврійського краю, на сьогоднішній день ще немає.

Отже, тема курсової роботи є актуальною. Адже мовна творчість письменників Херсонщини відіграє важливу роль у розвитку сучасної художньої мовної практики, їх поетична творчість зосереджує у собі важливі соціальні, моральні, естетичні ідеали сучасності, виявляє глибину мислення, гостроту світосприйняття, вміння майстерно розкрити внутрішній світ людини.

Мета наукової роботи — дослідити стилістичні функції термінологічної лексики у художній спадщині письменників Херсонщини.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

опрацювати й проаналізувати наукову літературу з досліджуваної теми;

систематизувати різні погляди вчених у визначенні поняття «термін»; виділити його диференційні ознаки;

визначити стилістичні функції термінів у художньому стилі;

розглянути і проаналізувати функції термінологічних одиниць у поетичних і прозових творах письменників Херсонщини.

Обєктом дослідження послужили художні твори письменників Херсонщини (М. Братан, С. Божко, А. Качинський, В. Кулик, А. Марущак, М. Чернявський), а предметом — термінологічна лексика та її стилістичні функції в аналізованих творах.

Метою і завданнями роботи зумовлено використання таких методів дослідження: метод лінгвістичного опису з його універсальними прийомами спостереження, семантизації, інтерпретації мовних фактів; зіставний метод, елементи компонентного аналізу, метод кількісної характеристики. Використання сукупності зазначених методів сприяє комплексному дослідженню де термінологізованих одиниць.

Практичне значення роботи вбачаємо в можливості використання її результатів під час викладання курсів і спецкурсів лексикології, стилістики, термінознавства на філологічних факультетах ВНЗ, при підготовці до написання рефератів, доповідей.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 30 сторінок.

термін лексика текст стилістичний

РОЗДІЛ 1.

СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ТЕРМІНОЛОГІЧНОЇ ЛЕКСИКИ

.1 Термін та його основні ознаки

У наш час зростає роль наукової термінології в суспільстві, а обсяг, який вона займає в лексиці, а також її вплив на розвиток загальнонаціональної мови зростає. Н. Шкуратяна зазначає, що «науково-термінологічна лексика — це сукупність слів, що вживаються в науковій літературі та у мовленні людей, діяльність яких повязана з тією чи іншою галуззю науки [44, с. 143].

На сьогоднішній день налічується більш як три тисячі тлумачень поняття «термін», але його зміст не зясований і досі. Словник лінгвістичних термінів (Д. Ганич, І. Олійник) подає таке визначення цього поняття: «термін — слово або словосполучення, що виражає чітко окреслене поняття з певної галузі науки, техніки, мистецтва, суспільно-політичного життя тощо» [7, с. 306].

На думку Д. Сизонова, у визначенні терміна найчастіше розкривається одна конкретна ознака (наприклад, співвідношення з науковим поняттям, системність, точність тощо): «Термін — найбільш інформативна одиниця мови. Термін — точний носій інформації про наукове поняття» [36, с. 44].

Ми погоджуємося із думкою О. Пономарів, який зауважує, що термін (лат. terminus — «божество меж та кордонів») — це одиниця історично сформованої термінологічної системи, що визначає поняття та його місце в системі інших понять, виражається словом або словосполученням, служить для спілкування людей, повязаних єдністю спеціалізації, належить до словникового складу мови і підпорядковується її законам [33, с. 92].

Термін уживається для точного вираження поняття з певної галузі знань. Здебільшого вони виражаються одним словом: атом, кисень, клітина, вітамін, вена, аорта, лібрето, клас, терц, модель, водень, синус, сполука, кут, діагональ. Окрім простих термінів науковий стиль української мови також широко поповнюють і термінологічні словосполучення: важкі метали, заяча губа, інформаційна структура, породжувальний алгоритм, вовча паща тощо. Крім термінів-слів і термінів-словосполучень, бувають терміни-речення. Як правило, це військові та спортивні команди: Віддати швартовий! Кроком руш!

Слід зазначити, що більшість термінів становлять іменники, оскільки номінація є носієм найбільш важливих змістів у пізнаванні дійсності: система, тенденція, закон, концепція, дослідження, експеримент, йод, асиміляція, морфологія, ключ, центр та ін. На другому місці — терміни-прикметники: колоскові, парнокопитні, членистоногі, комічне, типове; рідше в ролі термінів виступають інші частини мови, зокрема, прислівники — пристрасно (муз.), дієслова — рости (бот.).

Однією з найважливіших ознак терміна є його однозначність у межах тієї термінологічної системи, в якій він уживається. Ця властивість зумовлюється його функцією в мові, яка полягає у тому, що термін має забезпечувати однакове розуміння всіма носіями мови спеціального поняття, яке ним виражається. А це можливе лише тоді, коли кожен термін у межах понятійної системи, в якій він функціонує, буде однозначним. Але якщо слово, вживане в термінологічній лексиці, поширене й поза її межами, то там воно може набувати різних додаткових та переносних значень, навіть виступати як полісемічне.

Так, у монографії колективу авторів за редакцією академіка І. Білодіда «Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія» наголошується, що до однозначних слів тяжіють передусім термінологічні назви, оскільки цього вимагає їхня природа [39, с. 45].

Про небажаність полісемії в науковому тексті вказує Л. Полюга, зазначаючи, що термінологічна одиниця завдяки чіткій семантичній обмеженості не повинна викликати якісь інші асоціації, адже це може призвести до руйнації семантичної структури терміна, яка закладена в спеціальній дефініції. Отже, «…якщо у науковому тексті термін починає сприйматися двозначно, а тим більше асоціативно, значить, його присутність у тексті наукового стилю не до кінця обґрунтована» [32, с. 256].

Системність або систематичність терміна розуміють по-різному: як класифікаційну сутність; як системність створення нового слова [29, с. 54]; як подвійну системність: термін як елемент термінологічної системи, з одного боку, і як елемент системи мовної — з другого [36, с. 45]. Окрім того, О.Реформатський указує на тенденцію до систематичності терміна [29, с. 55].

Традиційно термінологи вважають, що термін не існує поза контекстом: «Принцип незалежності терміна від контексту скоріше важливий для того, щоб термін завжди однаково розуміли представники однієї професії, щоб його однозначне тлумачення забезпечувала система наукових понять, а не лексико-семантична система мови» [22, с. 90-91].

О. Реформатський вважає, що терміну не потрібний контекст, бо він повязаний із термінологічним полем, яке й замінює собою контекст [29, с. 51]. Такий підхід цілком прийнятий для ідеального терміна, що відповідає конкретним вимогам. Для розуміння значення полісемантичних термінів потрібний нейтральний контекст, у якому реалізується лише одне з його значень.

Окрім зазначених характеристик терміна, О. Реформатський називає ще одну важливу рису — міжнародність [29, с. 44]. Саме у сфері політики, науки, техніки зазвичай найчастіше реалізуються міжнародні відносини, і тому питання взаєморозуміння людей різних національностей та мов є актуальним. Відповідно, вважає мовознавець, спільність термінології навіть за різного фонетичного і граматичного оформлення термінів у кожній окремій мові є передумовою розуміння сутності справи й під час проведення міжнародних зїздів та конференцій, і під час прочитання книжки з певної спеціальності, якщо вона написана невідомою для реципієнтів мовою [Там само].

У багатьох термінологічних дослідженнях суттєвою ознакою терміна названо його лаконізм (формальна стислість) у сенсі вираження. В ідеалі, як зазначає Д. Сизонов, термін має бути короткий і чіткий, хоча практика стандартизації й упорядкування термінології дещо суперечить цьому [36, с. 45]. Це повязано з тим, що в наш час актуальна тенденція до великих термінів, якими намагаються передати необхідні поняття.

Деякі дослідники вказують на те, що термін не може мати синонімів та антонімів (В. Даниленко, Ф. Нікітіна, З. Осипенко). Правомірніше буде сказати, як зауважує Д. Сизонов, що термін має специфічність синонімії, антонімії й омонімії, адже терміни-синоніми, терміни-антоніми і терміни-омоніми є характеристикою насамперед парадигмального представлення терміносистем [36, с. 44-46]. Є терміни-синоніми, що мають однакове значення (абсолютні синоніми, або дублети, типу мовознавство — лінгвістика). Оцінка існування таких синонімів визначається в кожному конкретному випадку умовами функціонування терміносистем.

Ще однією важливою характеристикою, що є доконечною для будь-якого терміна, — є його лінгвістична правильність, що не повинна суперечити правилам і нормам сучасної мови. На наш погляд, дана вимога не є специфічною для термінів, бо лінгвістично правильною має бути будь-яка лексична одиниця. Доцільніше говорити про відповідність терміна вимогам професійно-мовного варіанта норми, а не нормам і правилам літературної мови.

На особливу увагу заслуговує характеристика дефінітивності терміна, відповідно до якої кожний термін зіставляється з чітким окремим визначенням, що орієнтує на відповідне поняття (Б. Головін, А. Дʼяков, Т. Кияк, Л. Полюга).

Проте усе це вимоги до ідеального терміна, насправді ж далеко не завжди вдається утворити термін, який би відповідав усім вищезгаданим вимогам.

Таким чином, доходимо висновку, що терміни мають такі основні ознаки: прагнуть до однозначності, абсолютної визначеності (наприклад, термін слово в мовознавстві); існують лише в певній термінологічній системі, поза нею — втрачають своє термінологічне значення (наприклад, слово рід у мовознавстві, біології і в побуті); позбавлені емоційності (наприклад, слово серце в медицині і у повсякденному спілкуванні); повинні відповідати правилам і нормам української мови; мають бути систематичними; їм притаманна властивість дефінітивності і відносна незалежність від контексту; термін повинен бути точним і коротким; термінам не притаманна синонімічність, антонімічність, які заважають взаєморозумінню.

.2 Стилістичні функції термінологічної лексики у художньому тексті

Як відомо, серцевиною стилістичної системи української мови є художній стиль. Сфера його використання досить широка: індивідуальна і колективна творча діяльність, усі види мистецтва, культури, освіти.

Призначення цього стилю — впливати засобами художнього слова через систему образів на розум, почуття і волю читачів, формувати ідейні переконання, моральні якості та естетичні смаки.

Є. Карпіловська вважає, що терміни вживаються у художній літературі з метою створення професійного середовища. У своїх текстах письменники використовують їх лише тоді, коли це зумовлено змістом твору [12, с. 218].

З цією думкою погоджується О. Вербицька, зазначаючи, що причиною проникнення термінів на сторінки художніх творів є «…активний розвиток сучасного суспільства, ті реальні зміни, що відбуваються в ньому» [6, с. 38]. Поряд з одиничними термінами, як уважає дослідниця, у мові художньої прози образно переосмислюються сталі термінологічні словосполучення, які є матеріалом для нових фразеологічних зворотів [Там само].

На думку І. Кочан, термінологічні словосполучення, що в художньому творі використовуються для характеристики широкого кола предметів і явищ, часто змінюють свої структурні ознаки, стилістично забарвлюються, набувають якісно нових переносних значень [18, с. 220]. Для підтвердження цієї думки наведемо кілька прикладів використання в художньому мовленні образно переосмислених професійних термінологічних висловів: стати на паралельний курс, кинути якір, натискати на педалі, вийти в тираж, та багато інших.

Наукова термінологія у художньому тексті розширює свою семантику, функції, визначає тенденції розвитку художнього стилю на сучасному етапі, характеризує індивідуальний стиль письменника: «Ніж бульдозера лягає на землю, шаленіє мотор, аж дзиготить, як босий на морозі, металевий велетень, нога відпускає педаль, потекла вперед стрічка гусениці…» (В.Яворівський) [1, с. 45]. Наведений приклад показує, що вживання термінів у прямому номінативному значенні зумовлено темою твору, намаганням автора підкреслити вільне володіння героєм термінологією своєї професії.

Термінологічна лексика, як ніяка інша, інформативна. Тому у мові науки терміни незмінні: вони дозволяють стисло і гранично точно сформулювати думку. Однак, частота вживання термінів залежить від характеру викладу, адресації тексту. Так, вивчаючи частоту використання термінів у мові художніх творів, М. Кожина та інші дослідники встановили, що відносна кількість термінів, особливо вузькоспеціалізованих, не досить велика навіть у творах тих письменників, які явно тяжіють до їх використання [16, с. 223].

А. Крижанівська, Л. Симоненко відзначають типологічні риси термінологічної стилістики, а саме: «Використання різногалузевої термінології в її дефінітивному значенні, створення необхідних автору спеціальних слів за моделями реальних термінів, введення переосмисленої термінології в арсенал художніх засобів» [23, с. 25-26].

Крім інформаційної функції, яку найчастіше виконує термін, вжитий у прямому значенні, спеціальне слово виконує і характеризуючиу функцію, в основі якої лежить властивість терміна бути співвіднесеним із спеціальним поняттям. Наприклад: капітан Дорошенко так характеризує Віталика Рясного у романі «Тронка» О. Гончара: «Вже й електроніка і кібернетика, і тонкощі радіотехніки — все під отим картузиком «є» [1, с. 45].

Найпоказовішим фактом входження терміна в загальновживану мову є порівняння нетерміна з терміном, що трапляється лише у мові художньої літератури. Точність образу, створюваного за допомогою деяких термінів, їхня загальнозрозумілість стають причиною входження таких термінів у фразеологічні звороти. Наприклад: схопити, як обценьками; пронизувати, як рентгеном. Класичним в художній літературі стало порівняння гострого погляду з лазером, лазерним променем: «У директора гострий, як лазерний промінь, погляд — дерево може зрізати» (І. Григурко).

У художніх творах терміни часто виступають засобом створення комічного ефекту, який досягається авторськими мовними прийомами: «Апендикс — це атомна бомба. Гірше: міна уповільненої дії, про існування якої ти знаєш, але не знаєш, коли вона вибухне» (О. Чорногуз); «Одразу все село взнає. Радіо, а не жінка. Останні вісті» (В. Безорудько).

Образність професійно-термінологічної лексики базується на ситуативній, ас частіше мовно-ситуативній експресії. Так, наприклад, Н. Бойко у праці «Терміни у мові художньої прози» виділяє наступні способи створення експресії в словах-термінах при збереженні номінативного значення:

1)сполучення з епітетом: «Бувають у житті дні, коли все вдається, коли токарний верстат, могутній і слухняний, скоряється не тільки твоєму рухові, а нібито навіть душі» (В. Собко);

2)вживання професійного терміна із зменшено-пестливим суфіксом: «Іду на аеродром, на найближчий аеродромчик, де загін се-ге авіації базується» (О. Гончар);

)образність мікроконтексту: «…щойно хлопець або дівчина одержують атестат зрілості і проковтують вірус жадання вищої освіти… Вірус той пустили в повітря якісь наші вихователі, що передбачливо засекретили свої імена» (П. Загребельний);

)термін серед незвичного сполучення слів: «Ну оцю синтаксичну силосорізку серйозно запустив для мене чи для посміху?» (йдеться про аналіз речення) (П. Загребельний);

)омонімічність термінів: «…я ж цілу ніч бився над твоїм реченням, як риба об лід! Такий аналіз… — Аналізи в нас беруть тепер в поліклініках» (П. Загребельний);

)каламбурне переосмислення термінів: так, семантику імені Клементина герой твору П. Загребельного пояснює намаганням батьків дівчини втілити в імені щось від своїх професій: «У нас батько електрик, — пояснив товариш Книш. — А мама змолоду активна учасниця самодіяльних гуртків, — додала Клементина. — Тому, коли народилася дочка, батько хотів назвати так, щоб в імені було щось від електротехніки, а мамі хотілося чогось театрально-незвичайного. — А Клементина — це хіба що? — Від слова «клема», — пояснив товариш Книш» (П. Загребельний); Або: «Пивце як і з чеських броварень. За четвертою квартою стаєш радий і активний» (В. Яворівський) (від радіоактивний);

)примітивне пояснення виробничого процесу з метою створення комічного або жартівливого ефекту: «…атоми зіштовхуються лобами,як барани, і від того витворюється електрика», — так пояснює утворення електроенергії на атомній електростанції герой твору П. Загребельного;

)перенесення терміна з однієї терміносистеми в іншу: «У людини виходять з ладу якісь регулятори — і тоді це починається. Де вони, скільки їх, як вони там зчеплені між собою, від чого псуються — наука ще не встановила» (П. Загребельний); «Тепер мета медицини — не дати можливості десанту бацил висадитися в тилу вашого організму» (В. Безборудько) [1, с. 46-47].

Стилістичного забарвлення набувають терміни, які вступають у певні звязки з іностильовими мовними елементами, а саме:

1)із застарілими словами (архаїзмами, історизмами). Наприклад: «Дали на ознайомлення пуд сценаріїв, дали час на роздуми…» (О. Гончар).

)з фольклорними елементами: «Ну ось, обмінялися компліментами, ніби свати паляницями» (В. Дрозд). Термін комплімент (приємні, любязні слова, похвалу, лестощі) вжитий поруч із приказкою, що відображає народний звичай — процес сватання. Або: «Тут у тебе ні штурмана, ні радиста, сам за всіх і швець, і жнець» (О. Гончар), пор.: «І коваль, і швець, і кравець, і на дуду грець» (народна творчість);

2)з розмовно-побутовою лексикою: «…іхтіолог, рибний майстер, як його прозвали в Блиставиці» (В. Дрозд). Термін іхтіолог (тобто фахівець з іхтіології — розділу зоології, науки про риб) пояснюється розмовно-побутовою лексикою, яка надає йому доступності у вустах тих, хто ним користується у повсякденному мовленні [1, с.47].

Слід зазначити, що у художньому творі можуть також застосовуватися експресивно забарвлені професійні терміни у поєднані з авторськими неологізмами-композитами, які повязані зі сферою занять персонажів. Для підтвердження цієї думки наведемо кілька прикладів. Зокрема, О. Гончар у своєму «Циклоні», зображаючи середовище працівників кіномистецтва, створює власні неологізми-композити з компонентом кіно- (кіноярмарок, кінолюд, кінововк, кіномефістофель тощо), а у романі «Тронка», описуючи життя льотчиків, створює неологізми з компонентом авіа-: «Це він тут поетом став, а в нас йому, пригадуєте, скільки разів перепадало за вибрики в повітрі, за його авіакозакування…». Мова трубопрокатника Євгена у романі П.Загребельного «Переходимо до любові» рясніє композитами з метал-: «Буду металознавцем. Ти металороб, а я металознавець. А решта людей — металоїди. Тобто металоспоживачі. Розподіл праці» [1, с. 46].

Гармонійне поєднання спеціальної термінології з іншими шарами лексики (історизмами, архаїзмами, екзотизмами) розкриває специфіку індивідуально-авторського стилю митців, постає як стилістичний прийом.

РОЗДІЛ 2

ФУНКЦІОНАЛЬНЕ НАВАНТАЖЕННЯ ТЕРМІНОЛОГІЧНОЇ ЛЕКСИКИ У ТВОРАХ ПИСЬМЕННИКІВ ХЕРСОНЩИНИ

.1 Номінативна, естетична та емоційно-експресивна функції термінологічних одиниць у творчості письменників Херсонщини

Як відомо, у художньому творі термінологічна лексика може застосовуватися у двох планах: прямому (без спеціальної стилістичної настанови) і в стилістично зображальному, тобто як складова частина певного художнього образу.

Специфічні слова, вжиті в прямому значенні, виконують номінативну функцію називають (обєкт). Для підтвердження цієї думки наведемо кілька прикладів із художнього доробку митців Херсонщини: «Даринка ледве могла побачити братика в гущавині малини, їй робилося лячно… Коли за лісом гармати гудуть, аж хата дрижить…» (Л. Куліш «Свірочка»); «Хазяйки очепурили хати білою крейдою» (С. Божко «В степах»); «Біля сараю — велика камяна чабанська хата, непривітна й похмура» (С. Божко «В степах»).

Як бачимо, Л. Куліш і С. Божко у своїх прозових творах застосовують назву архітектурної споруди, тобто архітектурний термін — хата. У «Великому тлумачному словнику сучасної української мови» знаходимо таке тлумачення цього терміна: «1) сільський одноповерховий житловий будинок; 2) внутрішнє житлове приміщення такого будинку» [5, с. 1557].

Проте, у поетичних рядках А. Кичинського даний термін набуває стилістичного забарвлення: «Білий в яблуках, / Почорнів мій кінь, / Серед білих хат / ронить чорну тінь» (А. Кичинський «Вість»).

Читаючи ці рядки, бачимо село, українські білі хати. Це створює враження реальних подій, адже тут ми знаходимо проникливу, чисту й зажурливу картину. В її основі лежить характерний прийом із спадщини усної народної творчості — розповідь про життєві ситуації, що ведеться від імені померлого чи то загиблого персонажа.

Інший архітектурний термін знаходимо у наступних рядках: «У нашій світлиці / вмирали солдати поранені» (М. Братан «Соняхи»). Світлиця — 1) чиста, світла, парадна кімната в будинку; 2) невелика кімната у верхній частині будинку; 3) кімната в будинку [5, с. 1299]. У поезії М. Братана дана лексична одиниця допомагає авторові змалювати гарно прибрану, затишну кімнату, яка виконувала роль лазарету.

«…Під Червоно. Горою лежить маєток графа Жаботинського. Місце для маєтку гарне» (С. Божко «В степах»). Маєток — земельне володіння поміщика, найчастіше із садибою та будинком [5, с. 637].

Використання терміна з архітектурної лексики переносить читача в минуле, змальовуючи володіння поміщиків, графів. Перед нами постає будинок із білими колонами, навколо якого розташований парк із тінястими алеями.

Магістраль — 1) основна лінія в шляхах сполучення; 2) широка міська вулиця з великим рухом [5, с. 634].

На наш погляд, цей термін, крім функції називання певного обєкта, може нести в собі додаткове стилістичне навантаження, зокрема, допомагає М.Братану змалювати всю велич людини-будівельника, яка «через сопки, через марі» прокладає шлях до сполучення: «Таж воно таки й цікаво, / таж воно таки і дивно: / через сопки, через марі / пролягає магістраль» (М. Братан «Три берізки-тонконіжки…»).

Пісня — словесно-музичний твір, призначений для співу [5, с. 975].

Загальновідомо, що українська народна пісня — це історія особистих почуттів, людського життя. «Хто не чував / пісень по селах вечорами — / і жартівливих, і сумних?… / То долю рідними словами / народ виспівує у їх» (М.Чернявський «Ти не загинеш, Україно!»). Або: « — Що за пісня така дивовижна? — Народна. Тобі не зрозуміти. — А тихіше не можна було? — Пошепки такі пісні не співають, — Шалва глибоко зітхнув» (А. Марущак «Шалений ферзь»). У наведених рядках кожен герой уявляє саме свою пісню, адже «долю різними словами народ виспівує у їх» і «пошепки такі пісні не співають».

Детальний аналіз художнього доробку херсонських митців дає підстави стверджувати, що найчастіше вживаними є лексеми з музичної термінології. Наприклад: «А ще музики будуть в клубі грати, / і скажеш ти пянкі такі слова, / що враз мені захочеться співати / і танцювати із тобою вальс» (В.Кулик «Уста твої ніжніші за корали»).

Вальс (франц. valse — «кружитися») — 1) парний танець з плавними кружляннями у поєднанні з поступальними рухами; 2) один із найпоширеніших побутових музичних танців [5, с. 110].

Музики — група музикантів, що спільно виконує музичний твір на різних інструментах [5, с. 694].

Можемо припустити, що використовуючи в тексті терміни музичної лексики, В. Кулик надає більше значення своїм хвилюванням, намагається свої сподівання, почуття передати не тільки словами, а й мовою музики, танців, адже вальс — один із найгарніших, емоційних танців у світі.

М. Чернявський у вірші «Словянський заповіт», звертаючись до образу кобзарів, підкреслює, що саме вони відігравали велику роль в історії нашого народу: «Важким шляхом, лісами, болотами, /самітно йшли словянські кобзарі» (М. Чернявський «Словянський заповіт»), де кобзар — український народний співець, що супроводить свій спів грою на кобзі [5, с. 549].

А. Марущак створює і використовує багато цікавих мовних образів. Серед них епітети — «смуглява вулиця»; метафори — «галерея ночі»; порівняння — «голосові звязки скрипки — чотири тонкі струни».

Вулиця — 1) обмежений двома рядами будинків простір для їзди та ходіння; 2) два ряди будинків із проїздом, проходом між ними [5, с. 212].

Галерея (франц. gallery) — 1) довге крите світле приміщення, у якому одну з поздовжніх стін заміняють колони, стовпи чи балюстрада; 2) видовжений зал із суцільним рядом великих вікон в одній із поздовжніх стін; 3) приміщення для експонування мистецьких творів; 4) відкритий перехід у будинку [5, с. 218].

Скрипка — смичковий чотирьохструнний музичний інструмент, найвищий за регістром [5, с. 1339].

Струна — гнучка, пружна туго натягнута нитка в музичних інструментах, що при коливанні створює звуки [5, с. 1405].

Слід відмітити, що багато письменників у своїх художніх творах термінолексику використовують в стилістично-виражальному плані, тобто як складову частину певного художнього образу, іноді навіть метафоричного. Адже цей художній образ потрапляє в стилістично-забарвлене, експресивно піднесене середовище.

Так, наприклад, чимало творів М. Чернявського відзначаються концептуальною потужністю, композиційною довершеністю, образно метафоричною викінченістю. Ці якості відбито у поезії «Кримські гості», яка сповнена народною тугою про матір, що шукає дітей, забраних татарами, несподівано увірвавшимися у село: «Ллється, плине по рівнині / аж до річки, де в долині, / зачинивши світ віконця, / сплять хати в проміння сонця».

Таким чином, для передачі індивідуальних вражень, настрою М.Чернявський використовує засіб метафоризації, а саме антропоморфізації — наділення неживих предметів властивостями і якостями живих.

Відтворення музики у художньому творі — це, перш за все, переклад музичних тем засобами слова. Стрімкою динамікою позначено нагромадження іменників — пісні, акорди, голоси, вібрації, що стилістично підсилює характеристику зображуваного явища. Для підтвердження цієї думки наведемо такий приклад: «…Впала пісні на покоси, / степ ранковий в перегуках» (Л.Куліш «На сінокосі»), де пісня — це словесно-музичний твір, позначений для співу [5, с. 975].

Мелодійні звуки відтворюються і в навколишній природі, картини якої дозволяють втілити тонку гаму думок та емоцій: «Я зачарований стою. / Вітри мені на кобзах грають…» (Л. Куліш «Голуба магістраль»). Як відомо, кобза — старовинний український струнно-щипковий музичний інструмент.

Звичайний предметний світ письменників Херсонщини викликає асоціації з поняттям музичної культури. Так, у Л. Куліша знаходимо: «Синиці непідробне соло / в ранковій тиші залуна» (Л. Куліш «Синиці непідробне соло»).

Соло — музичний твір чи окрема його партія, який виконує один інструмент або співак [5, с. 1354].

Також музичні терміни застосовують поетами Херсонщини як засіб іронії. Наприклад: «…І як дурень з балалайкою, не знаючи броду полізеш у воду» (А. Кичинський «Пошитий у дурні»). Балалайка — російський народний музичний триструнний інструмент з декою у формі трикутника [5, с. 59].

Музичні терміни використовуються для створення слухових образів: «Голосами та басами / сипле наче з рукава…» (А. Качинський «Ґудзик білий, ґудзик чорний»).

Бас (італ. basso — низький голос») — найнижчий за звучанням чоловічий голос [5, с. 63].

Вдалим, на нашу думку, є використання музичних термінів в інтимній ліриці херсонських майстрів слова. Так, у творчості В. Кулика з особливою виразністю розкрито глибину почуттів поета, майстерність його поетичної форми та образну неповторність його погляду на життя. Любов для поета — це світ почуттів, музика у світі життя: «Мерехтять над вітрами осяйні перегуки, / мов юнацькі надії, найдорожчі в житті. / Ми заручені вальсом. Бал солодкої муки / нас несе над землею між весняних світінь…» (В. Кулик «Ми заручені вальсом»).

Переносні значення слів виникають на особливостях асоціативного мислення, яке відбувається за допомогою метафор. Остання в сукупності з іншими образними засобами сприяє розрізненню як функціональних, так і індивідуальних особливостей мови, робить стиль автора самобутнім, оригінальним.

Зокрема, у творах М. Братана найчастіше зустрічаються такі метафори, в яких предметам та явищам неживої природи можуть надаватися властивості тварин і, що більше притаманне для поети, властивості людини: «Лягла на клени позолота. / Летять в заобрій журавлі. / Смуткують різьблені ворота / в моєму рідному селі».

Ворота — проїзд або прохід в огорожі між будівлями тощо, а також ворітниці, що його закривають; брама [5, с. 230].

Як бачимо, метафори в аналізованому контексті напрочуд точна, виразна, включає в себе максимум інформації та експресії. Вона виконує важливі ідейно-художні функції, служить для створення яскравої образності, емоційного виявлення почуттів і думок поета.

Особливі функції виконує термінологічна лексика в художньому стилі, набуваючи ознак естетичної довершеності у складі метафоричних образів.

Письменники завдяки термінологічній лексиці створюють розгорнуті вирази, виявляють авторське ставлення, забезпечують стійке сприймання тору в гострій емоційній формі.

Художньо виразними є іменникові метафори, де основою понятійних зіставлень виступають значення конкретних і абстрактних предметів: симфонія почуттів, музика життя, струни душі.

Емоційно-експресивного забарвлення надають словам епітети. Наприклад, золота ліра, срібні струни, шовкові струни, незрівняні кантати, кришталеві голоси та багато інших.

Усі ці метафоричні образи вкладають власне розуміння письменників Херсонщини суті явищ навколишнього, і цим вони сприяють збагаченню стилістичних можливостей термінів у художньому контексті.

Враховуючи те, що терміни можуть входити і до складу такої трохеїчної фігури, як метафора, що розкриває зміст або призначення невідомого предмета через властивості і дії відомого, то у словесно-художньому контексті термін перестає бути собою, хоча асоціативне уявлення про його первісний зміст у більшості випадків все ще може згадуватись.

2.2 Пізнавальна та порівняльна функції спеціальної лексики у художньому доробку письменників Таврійського краю

Важливу роль в художньому стилі виконує пізнавальна функція, яка несе певне виховне навантаження. Вона служить для того, щоб читач міг ознайомитися з видатними памятками мистецтва, які є не тільки матеріальною культурою людства, а й несуть в собі певні ідейні начала, духовні настанови. Ці терміни дають змогу усвідомити історичну значимість того чи іншого обєкту. Ми маємо змогу спостерігати це, зокрема у поезії М. Братана: «І я по ній в осінню днину / В шумливих юрбах тут ступав / повз величезну горделиву / Александрійського стовпа», де стовп — це архітектурний термін, який тлумачиться як «памятник у вигляді колони» [5, с. 1395].

Або: «Рапсодія Ліста гряне / над все мертвородні гімни» (М. Братан «Угорська Рапсодія»). Відповідно до «Великого тлумачного словника сучасної української мови», під рапсодією розуміємо «музичний інструментальний твір, переважно вільної форми, на основі народних мелодій» [5, с. 1201], а гімн (грецьк. hymnos — «урочиста пісня») тлумачиться як: 1) у Стародавній Греції — урочиста звалебна пісня на честь богів і героїв; 2) урочистий хвалебний поетичний чи музичний твір на честь якогось героя чи визначної події; гімн державний — урочиста пісня — офіційний символ держави (поряд із державним гербом і прапором) [5, с. 239].

У творі «Богданова слава. 1648» М. Чернявський схвально оцінює боротьбу народу проти багатіїв, очолену Б. Хмельницьким: «Ніби лев степовий, ситий славою, / що мечами придбав під Пилявою, / побратимів своїх, / леопардів грізних, / В Золоті Ворота з собою / Він веде з поля бою». Ворота — термінологічна одиниця, що входить до складу стійкої сполуки «золоті ворота», і тлумачиться як «…проїзд або прохід в огорожі між будівлями тощо, а також ворітниці, що його закривають; брама» [5, с. 204].

М. Братан у поезії «Свято на Перекопі», використовуючи термін архітектурного мистецтва передає певну історичну епоху. Підтвердження цієї думки знаходимо у наступному контексті: «І знову над Турецьким валом / пливло розлунисте «ура» — / Стару фортецю штурмувала / веселоока дітвора».

Фортеця — архітектурна споруда, призначена для надійного захисту, опору; пункт з капітальними міцними спорудами [5, с. 1545]. Вал — високий земляний насип (окіп) навколо поселення, міста або фортеця для захисту від ворога [5, с. 110].

Варто наголосити на тому, що не слід відносити до термінів географічні назви. Їх відмінність полягає в тому, що в основі терміна лежить загальне поняття, а в основі терміна (номенклатурної назви) — одиничне.

Часто письменники Таврійського краю вживають у своїх творах інший важливий засіб для створення образності — порівняння, пояснюючи один предмет або явище за допомогою іншого, подібного, в якому потрібна авторові риса виступає дуже яскраво. Порівняння увиразнюють зображувальне, роблять його більш насиченим, виявляють ставлення митця до нього.

Окрім того, порівняння вдало допомагають розкрити зміст зображуваного. Вибір зіставлюваних предметів залежить від індивідуальних якостей поета. Порівняння характеризуються особливо широким діапазоном зіставлюваних понять з одного боку, і цінністю — з другого.

Отже, порівняння у творах митців слова увиразнюють зображувальне, роблять його більш наочним, виявляють ставлення до нього поета. Так, М.Чернявський у поезії «»Цар» порівнює дівчину з картиною: «І знайшли царю дівчину з/ з йорданських берегів, / прехорошу, мов картину, / цар її очима їв» [41, с. 104].

ВИСНОВКИ

У результаті дослідження доходимо висновку, що термін — це одиниця історично сформованої термінологічної системи, що виражає поняття та його місце серед інших понять, позначається словом або словосполученням, служить для спілкування людей, повязаних між собою і єдністю спеціалізації, належить до словникового складу мови і підпорядковується всім її законам.

До термінів ставляться такі вимоги, як однозначність, систематичність, дефінітивність, відносна незалежність від контексту, точність, відсутність оцінних нашарувань, стилістична нейтральність тощо.

Слід зазначити, що термінологічна лексика у мові художньої літератури детермінологізується, оскільки нова термінологічна лексика, перебуваючи на периферії лексичної системи вливається в загальновживану (цьому сприяє мова масової інформації — газет, радіо, телебачення та ін.), то за терміном у результаті детермінологізації зберігається лише позначення однієї з характерних ознак поняття.

Основними способами детермінологізації, тобто набуття терміном експресії є: уживання професійного терміна із зменшено-зневажливим чи зменшено-пестливим суфіксом (прокурорчик, шинелька), сполучення терміна з епітетом (невловима субстанція, безжальна функціональність, сумна статистика); уведення терміна у незвичайне сполучення слів (технічний кретинізм, синтаксична силосорізка); синонімічне поєднання слова-терміна і авторського неологізму з емоційно-експресивним забарвлення (ніяких абстракцій і чепухістики); входження професійних термінів у певні звязки з іностильовими мовними елементами: архаїзмами, історизмами (ліфт — ковчег), фольклором («…обмінялися компліментами, ніби свати паляницями), розмовно-побутовою лексикою (іхтіолог — рибний майстер, доярка — майстер механічного доїння).

Окрім того, термін може вживатися у ролі складових елементів тропів — епітетів, порівнянь, метафор, а також входження терміну до складу фразеологічних одиниць.

Спеціальні слова, як в поетичних, так і в прозових творах письменників Херсонщини, виконують різноманітні функції, зокрема, номінативну, пізнавальну, естетичну, емоційно-експресивну, порівняльну.

У процесі дослідження ми переконалися, що терміни у творчості письменників Таврійського краю частіше всього виконують номінативну функцію, тобто називають обєкт (хата, світлиця, магістраль, пісня, вальс тощо). Вони служать для реалістичного відтворення тих чи інших деталей, подій, процесів.

Термінологічну лексику входять в авторські розповідні описи, в лексичні засоби зображення пейзажу, в мову персонажів, діалогічну і монологічну, але входять переважно в прямому вжитку. Впровадження цієї лексики в метафоричний вжиток, в художній образ все ще становить творче завдання української художньої прози (Наприклад, «Земля мов димом пройнялась, / і запялась від сонця враз / до хмар завісою живою, відгородилася стіною…»). Адже в поетичних творах процес обростання цієї лексики образними засобами іде швидше.

Проте такий засіб створення образності, як порівняння вживається часто. Адже порівняння робить зображувальне більш насиченим. Наприклад: «І знайшли царю дівчину / з йорданських берегів, / прехорошу, мов картину, / цар її очима їв». Порівняння характеризується особливо широким діапазоном зіставлюваних понять, з одного боку, і цінністю — з другого.

Отже, ми прийшли висновку, що терміни при відтворенні наскрізних мотивів поетичних і прозових творів виконують різноманітні стилістичні функції, зокрема беруть участь у створенні поетичних образів, розгорнутих метафоричних картин, образних характерних уявлень, у формуванні паралелізму та опосередкованих асоціативних звязків. Також письменники Херсонщини використовують терміни як складові частини таких трохеїчних фігур, як порівняння, метафори, необхідних для відтворення явищ природи, передачі людських почуттів, служать засобом пізнання навколишнього середовища, його естетизації

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Бойко Н.І. Терміни у мові художньої прози / Н.І. Бойко // // Культура слова Республіканський міжвідомчий збірник. — К., 1984. — Вип. 26. — С. 44-47.

.Братан М. Поезії / М. Братан. — К.: Дніпро, 1986. — 230 с.

.Братан М. Степові люди / М. Братан. — К., 1979.

.Великий тлумачний словник сучасної української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. — К: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. — 1728 с.

.Вербицька О.А. Термін і метафоризація / О.А. Вербицька // Культура слова Республіканський міжвідомчий збірник. — К., 1986. — Вип. 30. — С. 52-56.

.Ганич Д.І. Словник лінгвістичних термінів / Д.І. Ганич, І.С. Олійник. — К.: Знання, 1985. — 468 с.

.Гейченко В. Наукові терміни і національна мова / В.А. Гейченко // Соціальна культура. — 1990. — № 8. — С. 36-38.

9.Головин Б., Кобрин Р. Лингвистические основы учения о терминах / Б. Головин, Р. Кобрин. — М.: Высш. шк., 1987. — 103 с.

.Дʼяков А., Кияк Т., Куделько З. Основи термінотворення / А. Дʼяков, Т. Кияк та ін. — К.: Академія, 2004. — 220 с.

.Жовтобрюх М.А. Курс сучасної української літературної мови / М.А. Жовтобрюх, Б.М. Кулик. — К.: Вища школа, 1972. — 457 с.

.Карпіловська Є. Структурні зміни української наукової термінології протягом двадцятого сторіччя / Є. Карпіловська, О. Кочерга, Є. Мейнарович // Вісник нац. ун-ту «Львів політ». — К., 2004. — 297 с.

.Кичинський А. Дорога завдовжки в любов. / А. Кичинський. — К.: Молодь, 198. — 112 с.

14.Клименко Н.Ф. Словотворча структура і семантика складних слів у сучасній українській мові / Н.Ф. Клименко. — К.: Наукова думка, 1984. — 251 с.

.Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови / А. Коваль. — К.: Вища школа, 1987. — 345 с.

.Кожина М.Н. О специфике художественной речи в аспекте функциональной стилистики / М.Н. Кожина. — Пермь, 1966. — 346 с.

.Колесникова І. Принципи метафоричної номінації в термінології: обєктивні та субєктивні чинники / І. Колесникова // Українська мова та література. — 2004. — № 9. — С. 16-23.

.Кочан І. М. Лінгвістичний аналіз тексту: навч. посіб. / І. М. Кочан. — К.: Знання, 2008. — 432 с.

.Красножан Ж.В. Життя терміна в скарбниці української лексики / Ж.В. Красножан // Зб. наук. праць ХДПУ. Філологічні науки. — Херсон, 1998. — Вип 1. — С. 68-72.

.Красножан Ж.В. Мистецтво слова / Ж.В. Красножан // Південний архів. Філологічні науки. — Херсон, 2002. — Вип. 15. — С. 66-69.

.Красножан Ж.В. Функції детермінологізованих лексем у художньому тексті / Ж.В. Красножан // Південний архів. Філологічні науки. — Херсон, 2009. — Вип. 9. — С. 175-177.

22.Крылов А. Термин и контекст / А. Крылов // Языковые единицы и контекст. — Санкт-Петербург: Рос. Изд-во, 2003. — 267 с.

.Крижанівська А. Склад і структура термінологічної лексики української мови / А. Крижанівська. — К.: Наук. думка, 1984. — 238 с.

.Куліш Л. А коні іржали: Оповідання / Л. Куліш. — Херсон: Просвіта, 1990.

.Куліш Л. На чистоводі: Вірші / Л. Куліш. — К.: Дніпро, 1984. — 151 с.

.Кулик В. Планета сонета / В. Кулик. — Херсон: Олді-плюс, 2003. — 467с.

.Марущак А. Шалений ферзь / А. Марущак. — Херсон: ВАТ ХМД, 2007. — 256 с.

.Непийвода Н.Ф. Внутрішні смислові можливості термінів / Н. Ф. Непийвода // Культура слова. — К., 1983. — Вип. 25. — С. 9-12.

29.Реформатский А. Терминология // Введение в языковедение / Под ред. В. Виноградова. — М.: АспектПресс, 196. — 536 с.

.Панько Т.І. Від терміна до системи / Т.І. Панько. — Л.: Вища шк., 1979. — 148 с.

.Панько Т.І., Кочан І.М., Мацюк Г.П. Українське термінознавство: Підручник / Т. І. Панько, І. М. Кочан, Г. П. Мацюк. — Львів: Світ, 1994- 216с.

.Полюга Л. Проблематика процесів творення термінологічних словників / Л. Полюга // Наук. записки Тернопільськ. нац. пед. ун-ту: Мовознавство. — Тернопіль, 2007. — С. 255-258.

. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови / О.Д. Пономарів. — К: Либідь, 1993. -248 с.

.Озерова Н.Г. Взаимодействие функциональных стилей в русском и украинском языках/ Н.Г. Озерова// Русский язык и литература. — 2000. — №1. — С. 1-4.

.Орлова Н. Термін як наукове поняття / Н. Орлова // Південний архів: Зб. наук. праць. Філологічні науки. — Херсон: Айлнт, 2003. — Вип. 23. — С. 185-189.

.Сизонов Д. До питання основних характеристик терміна / Д. Сизонов // Дивослово. — 2010. — № 11. — С. 44-48.

37.Сиротіна В.О. Про специфіку словесних значень у художньому тексті / В.О. Сиротіна // Мовознавство. — 1981. — №1. — С. 26-31.

38.Скороходько Е. Точність терміна — реальність чи міф? / Е. Скороходько // Українська мова. — 2008. — № 1. — С. 69-80.

.Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія / За ред. І. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1973. — 440 с.

.Тиха Л. Термінологічна лексика як компонент метафоричних конструкцій (на матеріалі поезій Івана Драча) / Л. Тиха // Вісник Львівського ун-ту. — Львів, 2004. — Вип. 34. — Ч. 1. — С. 493-498.

.Чернявський М. Поезії / М. Чернявський. — К.: Рад. Письменник, 1959. — 479 с.

42.Шамота А.М. Переносне значення в мові художньої літератури / А.М. Шамота. — К.: Наук. думка, 1967. — 136 с.

.Шевченко Л.Л. Мотиваційні основи та базові моделі семантичного процессу термінотворення / Л.Л. Шевченко, Л.М. Томіленко // Мовознавство. — 2010. — № 1. — С. 76-86.

.Шкуратяна Н., Шевчук С. Сучасна українська літературна мова: Навч. посіб. для студентів педаг. навч. закладів / Н. Шкуратяна, С. Шевчук. — К.: Літера, 2000. — 688 с.

.Ярмак В.І. Мовностилістичне функціонування музичної термінології у сучасній українській поезії / В.І. Ярмак // Мовознавство. — 1987. — № 3. — С. 15-19.