Українська термінографія

Українська термінографія

Зміст

Вступ

. Українська термінографія за часів УРСР

. Сучасна українська термінографія

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Історія термінотворення — процес зміни одного періоду формування й становлення терміносистеми на інший, за якого простежується тісний зв’язок кожного наступного з попереднім, що в цілому становить безперервний рух і розвиток.

Тенденції розвитку української термінографії початку ХХ ст. були логічним продовженням термінологічної роботи, розпочатої у попередні десятиліття. Первісне нагромадження термінів різних галузей знань, нечисленні науково-теоретичні праці стали тим підґрунтям, на якому у 20-ті роки розпочалася систематична праця над упорядкуванням наукової термінології. Зростання кількості наукових праць, підручників, а звідси й збільшення потреби в унормованій науковій термінології зумовило появу публікацій з аналізом стану та тенденцій розвитку термінології. Загальні процеси українського термінотворення зумовлювали особливості розвитку окремих терміносистем в період українізації, коли "вперше за свою історію українську мову нормалізовано, вперше нормалізація відбулася на наукових засадах".

Здобувши доступ у всі ділянки життя, українська мова потребувала усталеної термінології, у зв’язку з чим стає інтенсивнішим процес творення окремих термінів, виникає потреба у систематизації, уніфікації і впорядкуванні як наявних, так і новостворених терміносистем.

1. Українська термінографія за часів УРСР

Упродовж 1925-1928 рр. лексикографічні термінологічні розвідки проводилися Українським бібліографічним товариством в Одесі. За цей час було укладено і видано 6 термінологічних словників природничо-математичного, технічного, історичного спрямування, а також "Короткий російсько-український словник бібліотечної термінології". Однак, маючи позитивні результати в опрацюванні фахових термінологій, одеські термінологи відчували нагальну потребу в наукових, координаційних зв’язках з Інститутом української наукової мови ВУАН, оскільки з утворенням ВУАН та відкриттям Інституту української наукової мови центр термінологічної роботи переноситься до Харкова і Києва. У Державному видавництві України почав роботу військовий сектор, який займався видавничою справою. У результаті в 1925-1926 рр. було видано 265 тис. примірників військової літератури, а у 1928-1929 рр. — 645 тисяч. У Харкові у 1928 році виходить "Російсько-український словник військової термінології" (упорядники Є. та О. Якубські). У цей же час виходить "Словник технічної термінології" К. Туркала та В. Фаворського, "Словник технічної номенклатури. Мануфактурні виробництва (проєкт)" Ф.Лоханька, "Словник природничої термінології" Х. Полонського та інші.

Період 20-х років ХХ століття (який хронологічно збігається з періодом "українізації" радянської України) справедливо називають "золотим десятиріччям" у розвитку української термінології.

На початку 30-х років ХХ ст. у Галичині проф. І. Огієнко об’єднав талановитих українознавців довкола редакції журналу "Рідна мова", який виходив у Варшаві з 1933 по 1939 рр. За сім років існування журнал опублікував сотні статей з українського мовознавства під рубриками "Життя слів", "Новинки мовознавства", "Мова нашої преси", "Канцелярійна мова", "Мовний порадник для редакторів, видавців, працівників пера". У той же час на території підрадянської України лексикографічна робота зосереджується в мовознавчих установах Академії наук УРСР, зокрема в Комісії для складання словника живої української мови, Правописно-термінологічній комісії, а згодом в Інституті української наукової мови, який очолював А. Кримський. Під його керівництвом упродовж 1924-1933 рр. вийшли три томи академічного "Російсько-українського словника". Через суто політичні причини повністю видання не завершили.

Однак позитивні зрушення на ниві української термінологічної діяльності були короткочасними, оскільки 30-50-ті роки відзначилися боротьбою з "націоналістичними проявами", що спричинило нищення української наукової термінології під гаслом розкриття класової суті будь-яких наукових теорій. У загальнодержавну політику руйнування української термінології, нехтування науково-теоретичними, практичними надбаннями часів українізації органічно вплелася стаття А.Хвилі "Знищити коріння українського націоналізму на мовному фронті" (1933 р.), яка стала підставою для корекції розвитку національних терміносистем у потрібному політичному руслі та їхнього максимального наближення до російської термінології. Як наслідок, видані до 60-х років ХХ ст. термінологічні російсько-українські словники занадто тяжіють до калькування російських термінів. У словникових статтях усувають на другий план або зовсім не подають українські терміни, які вже увійшли до широкого вжитку.

Процес певного відродження української термінології пов’язаний із заснуванням у 1957 році Словникової комісії Академії Наук УРСР, що спричинило появу цілої низки наукових збірників, окремих праць з основних напрямків теорії і практики термінологічної роботи.

Під впливом російськомовних базових термінологічних стандартів у 70-х роках ХХ століття розпочинається процес стандартизації та уніфікації галузевих терміносистем української мови. Внаслідок чого українська термінологія поповнюється новими термінами в міру їхнього засвоєння російською мовою. Такий однобічний вплив не міг не спричинити негативних наслідків — розхитування норм української мови, нехтування термінами, утвореними за українськими словотвірними моделями.

Із становленням України як суверенної держави українська мова все глибше і глибше поширюється в соціальному просторі. Визначальною рисою її функціонування стає законодавча закріпленість за нею статусу державної. У зв’язку з цим проблема наукової термінології набирає глобального значення. Одним із першочергових завдань сучасного термінознавства є практичний аспект — систематизація, уніфікація та стандартизація наявної термінології через створення галузевих словників.

На жаль, до 90-х років ХХ ст. монопольне панування у науці у республіках колишнього СРСР мала російська мова, якою друкувалися майже всі наукові дослідження, підручники, розробки. Тому після утвердження незалежної України перед науковцями постало досить непросте завдання — дати українцям розуміння того, що рідна мова може так само успішно функціонувати не тільки на побутовому, але й на науковому рівні. Для вирішення цього питання довелося мати справу з певними труднощами:

науковці звикли користуватися російською мовою і, відповідно, російською термінологією;

багато термінів взагалі не мали українських еквівалентів і кожен вживав їх на власний розсуд.

З іншого боку, українська термінологія опинилася у вигідній ситуації порівняно з іншими мовами — маємо можливість врахувати досвід формування інших термінологій та уникнути їхніх помилок. Проте для свого подальшого успішного розвитку українська термінологія повинна враховувати три фактори: досвід найпоширеніших мов розвинених країн (перш за все мов-продуцентів у кожній окремій терміносистемі); позитивну практику термінологічної школи колишнього Радянського Союзу; досвід українського термінотворення не тільки різних регіонів країни, а й діаспори.

2. Сучасна українська термінографія

Спалах нових сил на ниві термінологічної лексикографії викликав Закон про мови в Україні. За укладання галузевих словників взялися ентузіасти з наукових установ та вузівських кафедр, які є висококваліфікованими спеціалістами відповідних галузей знань, але, на жаль, не мають достатнього досвіду лексикографічної роботи, тому часто такі праці нагадують списки термінів відповідних наук.

Інтенсивний розвиток технічних, природничих та суспільних наук на межі ХХ-ХХІ століть у контексті прогресивного розвитку терміносистем спричинив реструктуризацію термінопростору української мови, що зумовило потребу кодифікації термінологічних одиниць, які функціонують на рівні узусу, але ще не закріплені в лексикографічній практиці, та перегляду вже наявних назв з метою їхньої адаптації до сучасних вимог термінотворення. Тому перед термінознавцями та лексикографами постало завдання створення словників нового зразка. Саме такою працею є "Українсько-російський словник наукової термінології" за загальною редакцією провідного наукового співробітника Інституту української мови НАН України, к.ф.н. Л.О. Симоненко, завдячуючи неймовірній працездатності, фаховій компетентності якої цей словник побачив світ у 2004 році. Він є першою в україністиці лексикографічною працею, в якій систематизована найуживаніша в українській мові термінологія з її російськими відповідниками.

Потреба в такій праці назріла давно й особливо гостро постає тепер, у період стандартизації наукової термінології, поповнення її лексичними одиницями, що позначають нові реалії різних сфер науки і техніки.

Словник, як зазначено у передмові, орієнтований на нормативну термінологію. Це забезпечується, по-перше, введенням до українського реєстру і використанням в російському перекладі термінів, зафіксованих не лише сучасними енциклопедичними загальномовними та галузевими словниками, а й широковживаних у сучасній науково-технічній, навчальній, публіцистичній та інформаційно-реферативній літературі; по-друге, відсутністю вузькоспеціальних та застарілих термінів.

Він покликаний дати читачеві максимум відомостей щодо сучасного стану національних терміносистем, а також еквівалентних форм вираження того самого поняття як в українській, так і в російській мовах. Він сприятиме не лише систематизації, нормалізації та стандартизації національного термінологічного фонду, а й подальшому розвиткові української літературної мови.

Словник такого типу є актуальним, оскільки в ньому знайшли своє відображення термінологічні одиниці, — як автохтонні, так і запозичені — дібрані з різних галузей знань. Заслуговує на увагу й той факт, що до реєстру Словника залучено не тільки новітні терміни (диск ета, маркетинг, комп’ютер, паракінез), що позначають сучасні поняття науки й техніки, а й відроджені номінації, які тривалий час за певних обставин були вилучені з наукового вжитку ( пробоєць, пасовий, пиляк).

"Українсько-російський словник наукової термінології" обіймає нормативну загальнонаукову, міжгалузеву та широко вживану термінологію різних галузей знань, зафіксовану в сучасних енциклопедичних та загальномовних тлумачних і перекладних словниках, державних стандартах на терміни та визначення, у науковій, науково-популярній, навчальній та інформативно-реферативній літературі. У ньому обмежена кількість фонетичних та морфологічних варіантів, відсутні вузькоспеціальні (майораж, мейoзис) та застарілі терміни (мутра, рура), а також новоутворення, ще не апробовані у мові фахівців.

Одним із здобутків зазначеної термінографічної праці є чітка визначеність щодо адекватності кореляційних зв’язків між еквівалентними терміноодиницями російської та української мов на основі того самого наукового поняття, що знаходить вияв у доборі влучного для тієї чи іншої галузі наукового знання відповідника як нормативного за наявності кількох можливих термінологічних варіантів, а також абеткування великого обсягу фактичного матеріалу, залученого до опрацювання.

Чуття мови, особисті спостереження, аналіз словникових статей найрізноманітніших лексикографічних джерел та наукових контекстів допомогли авторам ретельно дібрати фактичний матеріал, чітко визначити еквівалентні співвідношення із зазначенням в окремих випадках стислих дефініцій термінів.

Одним із основних завдань будь-якого термінологічного словника є показ ступеня розвитку відповідної галузі знань та її термінології на час його укладання. Відродження національної термінології — це не механічне повернення до термінів, засвідчених у словниковій продукції 20-х років ХХ ст. Як зазначає Л.О. Симоненко, "неврахування мовних традицій та особливостей терміна як мовного знака призведе до небажаних наслідків". Перш ніж упроваджувати новий термін чи відроджувати старий, потрібно твердо проаналізувати його мовні характеристики, що можуть як сприяти, так і перешкоджати нормальному функціонуванню терміна.

З цього приводу варто відзначити, що формуючи українські терміносистеми, ми повинні орієнтуватися на власний фундамент, але одночасно пам’ятати, що творимо словники не для бібліотеки, а для сьогоднішнього широкого вжитку, де останнє слово залишається за споживачем, за фахівцем, де не останню роль відіграє традиція, орієнтована на повноцінну комунікацію, взаєморозуміння між фахівцями як однієї країни, так і на міжнародному рівні. Перекладні словники крім репрезентованого в них лексичного матеріалу, є ще своєрідними уніфікаторами та упорядниками терміносистем залучених до нього мов, що досягається добором реєстру, граматичною та стилістичною характеристикою терміна, семантичною відповідністю між реєстровим словом вихідної мови і мови перекладу.

Своєрідність репрезентованого словника зумовлюється тим, що одна частина представлених у ньому лексем однаковою мірою вживається у кількох терміносистемах, інша — в одній або двох. При такій багатоманітності термінів значну роль відіграє розгалужена система ремарок, які закріплюють термін за певною науковою сферою і певною мірою замінюють тлумачення. До реєстрових термінів подані всі наявні терміни-словосполучення, які вказують на родовидову ієрархію реєстрового терміна та допомагають користувачеві конкретніше сприймати семантику слова.

"Українсько-російський словник наукової термінології" — це вагома термінографічна праця колективу однодумців, спільними зусиллями якого зроблено велику роботу щодо уніфікації та унормування еквівалентних одиниць близькоспоріднених мов. Він поза всяким сумнівом буде корисним і потрібним студентам, викладачам, науковцям, перекладачам і всім тим, хто цікавиться рідним словом. Окрім того, з огляду на той факт, що в українській мові на сьогоднішній день немає жодного українсько-російського загальнонаукового словника, вважаємо за доцільне говорити про унікальність даної праці.

Видання наукових праць українською мовою, поступовий перехід вищих навчальних закладів на україномовне викладання, зростання інтересу до української мови не лише в державі, а й поза її межами закладає міцне підґрунтя для збагачення національних терміносистем власними номінаціями, як новими, так і забутими. Впровадження української мови в усі сфери наукової діяльності зумовило видання словника нового зразка, який би систематизував набуті термінологічні знання. Останнім часом українська термінографія поповнилася низкою праць нового зразка. Назвемо лише деякі з них: Тараненко О., Брицин В. "Українсько-російський словник. Сфера ділового спілкування" (К., 2000); Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. "Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів" (К., 2001); "Короткий тлумачний словник з інформатики та інформаційних систем для економістів" (укладачі Козловська Л.С., Поліщук Н.М.; К., 2004).

Як показує практика, за останні роки кількість словників, які поєднують у собі кілька різних функцій, зростає, а це, в свою чергу, ускладнює складання типології термінологічних словників. До важливих та найпоширеніших у практиці укладання галузевих та вузькогалузевих словників належать класи тлумачних та перекладних термінологічних словників. Бажано мати дво- та багатомовні словники, користування якими розширює сферу розуміння поняття та варіативність терміна.

український мова термінографія

Висновки

Наразі в Україні склалися такі умови, коли до словникових статей висуваються певні вимоги, а саме:

термін повинен найповніше відбивати суть поняття;

термін має повністю відповідати нормам і правилам сучасної української літературної мови;

термін має відповідати вимогам як фахівців певної галузі, так і мовознавців.

Розвиток комп’ютерних технологій та функціонування міжнародної інформаційної мережі Інтернет відкрили нові можливості у фіксуванні лексичного матеріалу української мови. Яскравим прикладом широких повноважень технічних досягнень може бути функціонування в Інтернеті з кінця 80-х років ХХ ст. електронної версії найповнішого тлумачного словника англійської мови Merriam-Webster’s colleqiate dictionary, який оновлюється щодня. Цей словник подає найновішу та найповнішу інформацію про лексичний склад англійської мови. Електронна словникова стаття має таку структуру: реєстрове слово із транскрипцією, що передає вимову і наголошування; поділ слова на морфеми; частиномовна характеристика; етимологічна довідка про лексему; дата фіксації (для найновіших — день, місяць, рік); система значень із мінімальною текстовою ілюстрацією до кожного з них. Подано також синоніми й антоніми до слова (в кожному із значень), що сприяє повнішому їх тлумаченню.

Список використаних джерел

1. Вовк А. Наукова мова і політика: 55 років української термінології в УРСР // Сучасність. — 1979. — Ч. VII.

. Козловський В.О. Термінологічні уваги // Бібліотечний журнал. — 2008. — Ч. 6-8.

. Меженко Ю.О. Теоретичні передумови організації української бібліографічної роботи // Бібліологічні вісті. — 2007.

. Симоненко Л.О. До питання розвитку української термінологічної лексикографії // Вісник Харківського політехнічного університету. — 2008. — №19.

. Ясинський М.І. Головні моменти в історії української бібліографії // Бібліотечний збірник / Всенародна б-ка України при Українській Академії наук. — К., 2012.