Урбонімія м. Херсона як широкий шар лексики сучасного міста

Урбонімія м. Херсона як широкий шар лексики сучасного міста

Вступ

Власні назви займають значне місце у складі лексики будь-якої мови. Їх сукупність являє собою народну творчість, яка складалась століттями. З давніх часів географічні назви, їх походження та історія цікавили людей: з античності до нас дійшли давньогрецькі тексти, які мають вигляд зібрання географічних назв та їх класифікацію, спроби пояснити ті чи інші географічні назви можна зустріти у працях грецьких і римських істориків та географів.

Географічні назви, особливо давні, є історичними пам’ятками, тому що в них відобразилися соціальні відносини попередніх століть, особливості етнографії, побуту, а головне — мова відповідного періоду з усіма його рисами. Якби добре людина не володіла тією чи іншою мовою, її знання завжди будуть неповними і поверхневими, якщо вона не має уявлення про культуру, історію і традиції народу. Ономастична лексика робить можливим поєднання вивчення мови з літературою та історією народу, її культурою.

Першими отримали власні імена самі люди, відомі їм місця на землі, тварини (домашні і дикі) і видимі небесні світила. Ці об’єкти і їхні імена заповнювали ономастичний простір давньої людини.

Світ, у якому ми живемо, можна назвати світом імен і назв. Адже практично кожен реальний об’єкт (часто і вигаданий) має або може мати своє власне найменування. Одні назви настільки давні, що їх сприймають як ті, що виникли самі собою, оскільки невідомий їх автор, а іноді навіть і народ, мові якого це слово належало. Історія таких імен прихована від нас завісою часу. Цим, зокрема, відрізняються назви деяких річок, морів, гір, зірок. Навпаки, існують інші імена і назви, дата народження яких встановлена точно або навіть широко відома, вони нерідко молоді, часто відомі і автори цих слів-назв. Межі світу ономастики, що дозволяють визначити число таких незвичайних слів в нашій мові, віддалені від погляду навіть досвідченого дослідника: статистика тут також не може бути всеосяжної.

Актуальність дослідження зумовлена підвищенням в останні роки зацікавленості у мовних особливостях сучасного міста, виявленні їх специфічних рис. Нагальність зібрати й проаналізувати урбоніми зумовлена тим, що цей клас онімів протягом останнього півстоліття зазнав і далі продовжує зазнавати значних змін. Багато урбонімів безповоротно і назавжди зникає з людської памяті, хоча майже кожен тісно пов’язаний з історією місцевої людності, в них відображається побут, вірування, творчість народу, простежуються його торговельні, господарські та культурні зв’язки.

Власні назви внутрішньоміських обєктів входять до складу загальнонаціональної лексики, утворюючи окремий лексичний шар, що підпорядковується законам її розвитку.

Урбоніми семантично близькі до загальних назв, проте визначаються меншою граматичною стійкістю, історично мінливіші. Їх специфіка тісно й органічно повязана з різними особливостями іменованих обєктів. Урбоніми — це вид топонімів, які позначають власне імя будь-якого внутрішньоміського топографічного обєкта.

Результати дослідження дають можливість виявити специфіку урбонімів м. Херсона, доповнюють висновки інших ономастів щодо регіональних особливостей української топоніміки.

Обєктом дослідження є урбонімія м. Херсона як широкий шар лексики сучасного міста.

Предметом дослідження є словотвірна структура та лексико-семантичні особливості лексичної бази сучасних урбонімів Херсона.

Мета дослідження здійснити структурно-семантичний аналіз урбонімії м. Херсона. Досягнення цієї мети передбачає виконання таких конкретних завдань:

1)визначити поняття «ономастика», «топонімія», «урбонімія»;

2)зясувати особливості топонімічних назв;

)виявити специфіку творення урбонімів міста;

)дослідити природу назв внутрішньоміських обєктів Херсона;

)класифікувати урбоніми міста Херсона;

)подати історичні коментарі до найменувань херсонських вулиць і площ;

)укласти словник урбонімів Херсона.

Методи дослідження. У роботі використовується синхронно-описовий метод, методи лінгвістичного спостереження, а також прийоми класифікації та систематизації. Для визначення мовної належності первинного значення апелятива вживаються прийоми етимологічного аналізу.

Практичне значення роботи зумовлене тим, що матеріали дослідження можуть бути використані у лексикографічній практиці, при написанні курсових, випускних робіт. Зібраний матеріал знайде застосування у процесі читання курсів «Сучасна українська літературна мова», «Соціолінгвістика», спецкурсів та спецсемінарів з соціальної діалектології, лексикології, стилістики. Зібраний матеріал може стати у пригоді не тільки мовознавцям, а й культурологам, історикам. У процесі аналізу зібраного матеріалу (понад 1000 урбонімів) встановлено семантику твірних основ та визначено структурні моделі урбонімів Херсона. Укладено словник внутрішньоміських назв Херсона.

Структура роботи. Дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

У вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, формулюється мета, основні завдання, зясовується практичне значення. У першому розділі подаються теоретичні засади дослідження ономастичної лексики. У другому розділі досліджується структурно-семантична характеристика урбонімів м. Херсона. У висновках узагальнюються результати проведеного дослідження. У додатках уміщено словник назв внутрішньоміських обєктів Херсона.

1. Теоретичні засади дослідження ономастичної лексики

.1 Історія становлення ономастики як науки

Специфіку власних назв почали вивчати в особливій галузі мовознавства — ономастиці (з грецької Onomastike «мистецтво давати назви»). Вперше цей термін запропонував хорватський лінгвіст Т. Маретич у 1886 р., але спочатку він містив у собі лише одну ономастичну дисципліну — антропоніміку. Існує декілька визначень даного поняття. Звернемося до найбільш відомих словників лінгвістичних термінів та енциклопедичних довідників.

На думку Ж. Марузо ономастика «відзначає або систему власних імен даної мови чи даної місцевості, або вивчення цієї системи…». [39; С. 283]

У короткому тлумачному словнику лінгвістичних термінів «Українська мова» подається таке визначення: «Ономастика — розділ мовознавства, що вивчає історію виникнення, розвитку власних імен у літературній мові та діалектах». [25; С. 115]

О.С. Ахманова у «Словнику лінгвістичних термінів» зазначає, що «Ономастика (ономатологія)… 1) Розділ мовознавства, який вивчає власні назви (імена, прізвища, по батькові, прізвиська людей та тварин); 2) Сукупність (система) особистих імен як особливий предмет лінгвістичного вивчення; 3) Розділ мовознавства, який вивчає власні назви». [2; С. 312]

У тлумачному словнику сучасної української мови І.М. Забіяка подає таке визначення: «Ономастика — 1) Розділ мовознавства, що вивчає власні назви; 2) Сукупність власних назв у словниковому складі мови». [63; С. 277]

Д.Е. Розенталь та М.А. Телєнкова вважають, що «Ономастика — це розділ лексикології, присвячений вивченню власних назв». [52; С. 378]

В енциклопедії української мови за редакцією В.М. Русанівського «Ономастика — розділ мовознавства, що вивчає власні назви, їх будову, системну організацію, функціонування, розвиток і походження». [65; С. 437]

Н. Подольська у «Словнику російської ономастичної термінології» розглядає ономастику як «…розділ мовознавства, який вивчає будь-які власні назви… Тривалий час під терміном «ономастика» розуміли а) вивчення антропонімів, тобто антропоніміка, б) сукупність антропонімів, тобто антропонімія, в) сукупність усіх власних назв, тобто онімія…». В другому виданні цього словника констатується, що «ономастика — розділ мовознавства, який вивчає будь-які власні назви». [49; С. 64]

У «Великому енциклопедичному словнику» ономастика визначається як «1) Власні назви різних типів; 2) Розділ лексикології, який вивчає власні назви». [8; С. 678]

Отже, термін «ономастика» використовується як в значенні «розділ мовознавства (розділ лексикології), який вивчає власні назви», так і в значенні «сукупності власних назв». Є підстави вважати ономастику самостійною лінгвістичною наукою, а не розділом лексикології.

Для запобігання небажаної багатозначності Н.В. Подольська пропонує сукупність власних назв позначати терміном онімія, тобто ономастика та онімія утворюють таку ж термінологічну пару, як топоніміка — топонімія, антропоніміка — антропонімія і т.д.

Ономастика традиційно поділяється на розділи у співвідношенні з категоріями об’єктів, що носять власні назви: антропоніміка (вивчає імена людей), зооніміка (вивчає клички тварин), астроніміка (вивчає назви окремих небесних тіл) і топоніміка (вивчає назви географічних об’єктів). У свою чергу топоніміка поділяється на такі розділи: ойконімія (назви населених пунктів), гідронімія (назви водяних об’єктів), оронімія (назви особливостей рельєфу), урбанонімія (назви міських об’єктів).

Тривалий час у науці йшла суперечка з приводу того, чи є ономастика самостійною дисципліною з власними засобами досліджень, чи допоміжною стосовно географії, історії, лінгвістики, археології, етнографії тощо. Одним з перших, хто спробував поставити питання про історію і походження географічних назв на науковий щабель, був німецький вчений В. Гумбольдт (1767-1835).

У наукових дослідженнях виокремилися два підходи у вивченні онімів-власних назв. Перший обєднував вчених, які використовували оніми як історичне джерело. Другий — вчених-філологів, котрі використовували оніми в дослідженнях з історії мови. Тому в історичній науці ономастика вважається спеціальною історичною дисципліною, яка вивчає оніми як історичне джерело. У філології ономастика — частина лінгвістики, дослідницький обєкт істориків мови. Таким чином, в онімі розділяються форма власної назви та її конкретний зміст. Вивченням лексичної форми власної назви займається філологія. У свою чергу вивченням її конкретного змісту і його тлумаченням опікується історична наука.

Ономастичний матеріал був використаний при створенні граматик словянських мов, зокрема: нижньолужицької граматики Е. Муки (Лейпціг, 1891), праці А. Соболевського «Лекції з історії російської мови» (К., 1927), «Історичної граматики чеської мови» Я. Гебауера (Прага, 1898) тощо.

Розвиток ономастики як наукової дисципліни можна умовно розділити на три етапи. Перший етап — це так звана «доакадемічна доба», коли створюються перші словники власних імен і зявляються наукові розвідки із зазначеної проблематики. Цей період тривав до середини ХІХ ст. Другий етап охоплює другу половину ХІХ ст. — першу половину ХХ ст., коли зявляються академічні філологічні дослідження з ономастики. І нарешті, третій етап (друга половина ХХ ст. — початок ХХІ ст.), коли ономастичні дослідження здійснюються поряд із філологами і спеціалістами-істориками.

Перші ономастичні розвідки зявилися ще тоді, коли в «Повісті минулих літ» Нестор намагався дізнатись «…откуда есть пошла Русская земля». В першу чергу, він зясовує етимологію назви столиці Русі — Києва і в звязку з цим наводить легенду про Кия, Щека, Хорива та їх сестру Либідь. Далі він наводить дані про походження назв деяких літописних племен і досліджує походження назви всієї держави — «Русь».

У період Київської Русі потреба зрозуміти історичний зміст географічних і етнічних назв, а також імен людей призвела до появи в писемних джерелах численних прикладів тлумачення імен. У 1289 р. у Новгороді для єпископа Климента був створений перший на Русі словник власних імен людей. Найдавнішими українськими словниками вважаються «Лексис с толкованієм словесних мов просто» (середина ХVІ ст.), «Лексис» Лаврентія Зизанія (1596). У середині ХVІІ ст. Стефаній Славинецький уклав «Лексикон латинський», де початковою мовою була латина, однак у перекладній частині, крім церковнословянських термінів, вживаються й українські слова. У 1627 р. у Києві Памва Беринда видав «Лексикон словеноросский и имен толкование», в якому спробував зясувати походження й етимологію імен людей. І лише в ХІХ ст. наука про власні імена увійшла в коло досліджень лінгвістики.

Одним із перших в Україні розпочав ономастичні дослідження відомий український словянознавець Я. Головацький (1814-1888). Пояснення власних імен і географічних назв Західної України вчений подав у історико-етнографічних працях: «Велика Хорватія або Галицько-Карпатська Русь» (1841), «Поділ часу у Русинів», «Очерк старославянського баснословия или міфологія» (1866) та ін. Найбільшу увагу дослідник приділив ономастичній проблематиці в передмові до праці «Народные песни Галицкой и Угорской Руси», виданої в 1878 р. у Москві, та в останній фундаментальній праці «Георгафический словар западнославянских і югославянских земель и прилежащих стран». [19; С. 148]

Зачинателем української топономастики справедливо вважають М. Кордубу. У його статтях «Потреба організації збирання географічних назв» [34; С. 5], «Найдавніші оселі на Буковині» (1905), «Нові джерела до всесвітньої та рідної історії» (1923), «Земля свідком минулого» [33; С. 10] на прикладі проаналізованих назв уперше в Україні говориться про час виникнення окремих поселень. Учений закликає громадськість збирати місцеві назви, доводить наукову вагомість топонімного матеріалу, а в «Літописі Бойківщини» (1930) він регулярно друкує топонімічний питальник. Найбільшою працею М. Кордуби в галузі топономастики є дослідження «Що нам кажуть назви осель». [35; С. 11] Тут уперше дається спроба структурно-семантичної класифікації місцевих назв, розкривається походження назв населених пунктів.

На зламі ХІХ-ХХ століть обєктом постійної уваги були географічні найменування України у звязку з дослідженням історії українського народу. Такими є численні праці М. Максимовича, І. Філевича, М. Сумцова, І. Франка та ін. У газетах та журналах 20 — 30 років ХХ століття зявляються статті, присвячені окремим топонімічним назвам, їх етимології. Серед них такі праці, як «Річка Іква» Г. Ільїнського, «О nazwie miejscowej Trembowla» Я. Рудницького.

Інтенсивне розгортання наука про географічні назви переживає у середині ХХ ст. На початку 50-х років у «Діалектологічному бюлетені» виходить стаття «Про роботу діалектолога з топоніміки», яка поглиблює методичні положення відомої вже «Програми для збирання матеріалів з топоніміки Радянської України». У 1954 р. за редакцією К. Цілуйка видається «Коротка програма збирання матеріалів для вивчення топоніміки». Головним завданням ономастів тих часів було вивчення етимологічного складу топонімії України. У багатьох розвідках наявні спроби пояснити походження окремих географічних назв. Варта уваги праця К. Цілуйка «Топоніміка Полтавщини як джерело історії краю», у якій автор прагне встановити співвідношення словянських і несловянських географічних назв зазначеної вище території, показати спільні та відмінні риси між першими та другими. [55; С. 143]

Аналіз топонімії інших реґіонів України представлено у дослідженнях Д. Бучка, К. Галаса, Ю. Карпенка, В. Лободи, О. Мельничука, Т. Поляруш, Є. Посацької-Черняхівської, Г. Шила та інших лінгвістів.

При інституті мовознавства ім. О. Потебні АН УРСР у 1960 р. створено окрему організаційну структуру — Ономастичну комісію. За редакцією К. Цілуйка видаються «Повідомлення Української ономастичної комісії», які інформують наукову громадськість про роботу вітчизняних ономастів.

Потужну течію створили київські топонімісти А. Білецький, О. Стрижак, І. Железняк, Л. Масенко, В. Німчук, В. Лобода та ін. Вони досліджують топонімію різних реґіонів України в їх історії. Відомі вчені Ю. Карпенко, А. Корепанова, О. Стрижак, Л. Гумецька встановлюють моделі топонімів на основі морфолого-структурного аналізу їх граматичної будови.

Вагомий внесок в історію ономастики зробили зарубіжні та вітчизняні славісти. Першу спробу класифікації словянських назв населених пунктів здійснив Ф. Міклошич. Він дійшов висновку, що панівним структурним типом топонімів у німецькій та словянських мовах є назви, утворені від антропонімів.

До іншого висновку дослідників привело вивчення польської топонімії. На думку В. Ташицького, який запропонував семантичну класифікацію топонімів, переважну більшість назв місцевостей у словян становлять так звані просторові, інакше — топографічні назви.

За В. Шмілауером, топоніми, з погляду семантики твірних основ, можуть повязуватися з назвами ґрунту, води, рослинності, людським життям, предметами побуту, розміром, кольором та іншими ознаками денотата.

З-поміж польських ономастів ХХ ст. найбільше зробили Г. Борек, С. Грабець, М. Карась, Д. Копертовська, М. Лесів, Р. Мрузек, К. Римут, І. Рудницький, З. Штібер.

Однією із найсолідніших сучасних польських ономастичних праць є «Sіownik рolskich wyrazow toponimicznych», у якій дослідники кваліфікують і систематизують тополексеми, що лягли в основу власних географічних назв.

У розвитку білоруської топоніміки велика заслуга належить В. Жучкевичу. Він дав характеристику географічних назв річок, озер, форм рельєфу, поселень Білорусі, показав топонімний ландшафт, здійснив районування назв і уклав топонімічний словник.

Дослідження мікротопонімії окремих районів Білорусі здійснюються у лінгвістичному плані. У 1971 р. вийшла праця Є. Адамовича «Мікратапанімічныя назви», у якій розглядаються мікротопоніми Мінської області з погляду способів творення і характеру твірних основ, розмежовуються мікротопоніми, утворені семантичним, морфологічним і синтаксичним способами. У відсоткових відношеннях подається продуктивність окремих словотвірних типів. Виходять його праці «Топонимия и микротопонимия Случчины», «Названия-ориентиры в микротопонимии Случчины». Мікротопонімією Ставбцовщини займався А. Прищепчик, мікротонімією Брестщини — В. Ємельянович. У їх працях розглядаються структурні особливості регіональної мікротопонімії.

Ґрунтовними є праці В. Лемцюгової «Беларуская айканімія» (Мінск, 1970), «Анамастычныя словаутваральныя элементы ва ўсходне-заходне-славянскіх мовах (Адантрапанімічныя айконімы)», «Формирование восточно-славянской ойконимии в связи с развитием типов поселений». Авторка піддає аналізові не лише сучасні ойконіми, а й давні назви, засвідчені у писемних памятках ХІХ — ХХ ст.

У «Беларускай анамастыке» друкують свої праці з ойконімії і мікротопонімії М.Бірила, М. Гринблат, В. Жучкевич, А.Іванова, В. Лемцюгова, А. Прищепчик, І. Яшкін та інші вчені. Часто на базі мікротопонімії одного населеного пункту, району чи області автори розкривають закономірності топонімічної номінації, принципи семантичної мотивації білоруських географічних назв. [3; С. 101]

Мікротопоніміці як розділу топоніміки було присвячено Всесоюзну нараду, що відбулася 1964 р. в Москві. До того мікротопонію не виділяли в особливу групу топонімних іменувань. У нараді взяли участь науковці більшості республік тогочасного СРСР. Російський ономаст В. Никонов висвітлив наукове значення мікротопонімії для різних галузей знань. Український дослідник Ю. Карпенко розкрив лексичну базу мікротопонімії, обґрунтував зміст окремих термінів. Інші науковці наголошували на багатстві топонімійного матеріалу, розглядали найменування мікрообєктів різних територій, вказували на специфіку мікротопонімії взагалі.

Розквіт російської ономастики припадає на другу половину ХХ століття. Фундаментальними є праці В. Бондалєтова «Русская ономастика», О. Суперанської «Общая теория имени собственного». Питання топоніміки зачіпається в роботах Е. Мурзаєва «Очерки топонимии», О. Суперанської «Что такое топонимика?» та ін. Проблеми класифікації топонімів розглядалися в наукових доробках Е. Мурзаєва, В. Топорова, О. Суперанської. Виходять у світ перше (1978) і друге (1988) перероблене та доповнене видання словника ономастичних термінів Н. Подольської. Дослідженню мікротопонімії присвячені праці Н. Подольської, Є. Поспєлова, О. Суперанської.

В українській ономастиці неодноразово наголошувалось на потребі системного вивчення мікротопонімії. В останні роки помітно зросла увага вчених до топонімії, гідронімії, ойконімії та мікротопонімії окремих регіонів України. Так, гідронімію Західного Поділля вивчав Я. Редьква. Він здійснив системний синхронно-діахронний аналіз гідронімів. Ойконімію Прикарпаття проаналізовано в дисертаційному дослідженні М. Габорака. У праці розглядаються особливості топонімного словотвору, досліджується формування та розвиток ойконімійної системи Прикарпаття протягом ХІІ — ХХ ст. Мікротопонімія Чернівецької області в історичному аспекті опрацьована у науковій роботі І. Чеховського. У дисертації досліджується походження та історичний розвиток місцевих народних географічних термінів, увага приділяється особливостям звязку мікротопонімії з історико-географічним середовищем. Мікротопонімію Підгіря описано у праці О. Михальчук, де авторка детально аналізує мікротопоніми досліджуваного реґіону, вказуючи на продуктивність окремих моделей.

Багато питань української мікротопонімії порушується також у працях, присвячених топоапелятивам, географічній номенклатурі і термінології. Так, Т. Марусенко, працюючи над назвами рельєфу, опублікувала їх як матеріали до словника українських географічних апелятивів. Українські назви гідрорельєфу висвітлювались у працях Й. Дзендзелівського. Над історією становлення української географічної номенклатури працював П. Чучка. Він описав народні географічні номени і наукові географічні терміни української мови, вживані в різний час для позначення натурогенних обєктів географічної оболонки Землі.

Географічну термінологію Чернігівсько-Сумського Полісся дослідила Є. Черепанова. Мовознавець О. Данилюк уклала «Словник народних географічних термінів Волині». Праця «Ономастика України та етногенез східних словян» містить «Словник географічних термінів Західного Полісся». У 1999 р. за редакцією В. Лучика вийшов «Словник народних географічних термінів Кіровоградщини».

У 2002-2003 рр. у Польщі за редакцією Е. Жетельської-Фелешко й О. Чеслікової вийшла двотомна енциклопедія «Словянська ономастика». У написанні цієї фундаментальної книги взяли участь 46 провідних ономастів з усіх словянських країн і Німеччини. Від України до підготовки цього авторитетного видання були залучені член-кореспондент НАНУ, професор Ю.О. Карпенко, професори П.П. Чучка й В.В. Лучик

Нинішній рівень української ономастичної науки на загальнословянському тлі є досить високим. Про це свідчать відомі в Європі та у світі праці вітчизняних учених, загальнонаціональні ономастичні конференції, які, крім нашої країни, регулярно відбуваються на сьогодні лише в Польщі й започатковуються в Білорусі та Словаччині. [38; С. 45]

1.2 Особливості топонімічних назв

Топонім розуміють як узагальнену назву будь-яких топооб’єктів від великих географічних назв і адміністративно-територіальних районів до дрібних внутрішньоміських об’єктів (тобто назви вулиць, площ, міст, областей, країн і т. п.). Основне призначення, функція топонімів — це виділення, індивідуалізація, ідентифікація іменованих об’єктів серед інших. У наш час в умовах становлення інформаційного суспільства важко переоцінити роль і значення топонімів як точних орієнтирів на місцевості. Топонімія може нести свою інформаційну функцію лише в тому випадку, якщо її складові топоніми мають точне (без варіантів) написання і вимову. Початкове звучання назви чи її запис дуже рідко зберігається на тривалий час. Вона змінюється, і цей процес відбувається то швидше, то повільніше. Відбувається трансформація назв. На сьогоднішній день топонімічні назви знаходяться на різному ступені трансформації. Одні з них збереглися ще в початковій формі, інші (їх більше) змінилися у процесі тривалого використання.

Причини трансформації можуть бути найрізноманітніші. Перш за все, назви корінні змінюються з плином часу співвідносно зі змінами мови. Як наша сучасна мова відрізняється від стораслов’янської, так сучасні назви відрізняються від початкових. Це, звичайно, не значить, що кожна окрема назва змінилась прямо пропорційно змінам в мові: кожна назва змінилась по-своєму, менше, ніж мова в цілому, але ці зміни підпорядковуються одному процесу, і ці зміни не є випадковими. «…Зміни лише здаються хаосом для тих, хто не хоче знати суворих закономірностей мови. В кожному випадку можлива і навіть обов’язкова певна зміна, а всі інші безумовно неможливі. Та чи інша зміна відбувається лише в певній мові, в певний час, за певних умов» [46; С. 63]. Звичайно, із загальних правил є і винятки, оскільки назви підпорядковуються не лише законам мови, але й історичному процесу, і топонім інколи змінюється всупереч законам мови. Багато змін неможна пояснити законами мови, вони стають зрозумілими лише в процесі історико-географічного аналізу.

Однією з типових причин змін в назвах — помилки під час їх першого офіційного запису. Багато назв з’явилися на мапі у зовсім неправильній транскрипції, а потім у такому спотвореному вигляді були перенесені на дрібномасштабні мапи, у друк і навіть в усне мовлення.

Виходячи із сказаного, можна виділити декілька послідовних стадій трансформації, розмістивши їх за ступенем інтенсивності цього процесу [27; С. 81]:

І.Невеликі фонетичні зміни назв виявляються найчастіше і мають загальне поширення. Одна і та ж назва вимовляється по-іншому в різних частинах країни. Але при написанні ці місцеві діалекти різниці не передають.

II.Скорочення (спрощення) географічних назв. Це одне з найтиповіших явищ в топоніміці. Воно пояснюється тим, що для розмови не треба конкретної характеристики названого географічного об’єкта, достатньо лише загального, короткого його позначення. Швидкість скорочення та
спрощення залежить від частоти використання топоніма.


III. Аглютинація (склеювання) являє собою утворення одного слова з двох або декількох.

IV. Морфологічна трансформація являє собою більш високу ступінь
трансформації. Причинами її можуть бути як труднощі під час передачі
успадкованої іншомовної назви, так і закономірний процес розвитку мови взагалі.


V. Вищим ступенем трансформації є переосмислення. В процесі переосмислення розриваються видимі зв’язки з тією мовою, від якої вона походить, з попереднім її смисловим значенням. Подібно до рослини, слово витягують з рідного ґрунту і пересаджують в інший, і не завжди вдається знайти зерно, яке його породило.


VI. Однією з форм трансформації географічних назв є переклад, калькування назв з чужої мови на рідну. Зазвичай це відбувається в тих випадках, коли населення двомовне і розуміє обидві мови.

VII. Вищою формою трансформації є офіційна зміна назви. Вона закріплюється документально. Зазвичай зміна назви — це ліквідація попередньої назви, але в окремих випадках вона може зводитися до калькування та уточнення.

Особливо неприпустима повторюваність топонімів на обмеженій території.

Топоніми — це окрема категорія власних назв, що володіє особливими властивостями

По-перше, оскільки кожний топонім є словом, на них, незважаючи на їх семантичну відособленість, як і на інші лексичні одиниці, поширюється так званий «принцип асиметричності лінгвістичного знака»: одне і теж значення (топонімічний об’єкт у даному випадку) може співвідноситися з декількома поняттями (топоніми та їх еквіваленти), і навпаки, один і той же топонім може означати кілька різних понять.

По-друге, як лексичні одиниці топоніми можуть протиставлятися не тільки одиницям інших пластів лексики (наприклад, у складі іменників — іншим групам, як власних назв загальним), але й один одному. Будь-якій власній назві обов’язково відповідає співвідносна з ним і назва загальна, яка називається паралельним апелятивом. Співвідношення «паралельний апелятив — ім’я власне» у певному сенсі нагадує відношення «рід — вид».

По-третє, як власна назва, топонім характеризується більш тісним, в порівнянні з загальними іменниками, зв’язком з названим об’єктом. Це безпосередньо впливає на їх лінгвістичні характеристики.

По-четверте, топонім включає в себе значний культурний компонент. Топоніми мають здатність вживатися в переносному значенні, яке, як і їх стилістична диференціація, відображає асиметричність топонімів як лексичних одиниць.

Однією з найбільш гострих проблем топоніміки є визначення критеріїв класифікації топонімів, антропонімів та інших видів ономастичної лексики, які дозволяють виділити найбільш характерні ознаки лексики такого виду. Як відомо, до теперішнього часу лінгвістами розроблено 6 класифікацій топонімічної лексики, запропонованих Ф. Паляцким, Ф.Міклошичем, С. Грабецем, Л. Гумецьким, С. Роспондом і В. Жучкевичем. Історично першою з них була описана в роботі Ф. Паляцкого в 1834 році. Ним виділено 2 групи топонімів: 1) утворені від імен засновників або власників поселення, і 2) утворені від топографічного положення об’єктів, що, як видно, не демонструє наявності єдиної класифікуючої ознаки. Можна припустити, що автор виходив з даних етимологічних розвідок. Позбавлена чіткості і класифікація Франца Міклошича, який поділив увесь фактичний матеріал на 2 групи: 1) топоніми, що походять від назв осіб, та 2) топоніми, утворені від загальних назв, потім застосовує різні методи аналізу кожної з них. Так, якщо складові першої групи об’єднані на основі структурного параметра, то до другої групи застосовуються семантичні критерії, що дозволяють згрупувати топоніми за лексико-тематичними групами, які називають: 1) землю, 2) воду, 3) рослинність, 4) тваринний світ, 5) колір, 6) будівлі, 7) заняття людей, 8) знаряддя виробництва, 9) етнічні назви, 10) назви пов’язані з громадською діяльністю. Використання лексико-семантичного критерію має місце також і в роботі С. Грабеця, яка, за його словами, спирається на класифікацію В. Ташицького. Слід відзначити глибоку деталізацію, властиву даній класифікації. Так, водні об’єкти поділяються на 7 груп:

. Топографічні назви, утворені від а) водних термінів, б) властивостей води, в) властивостей ґрунту, г) рослинного світу, д) положення по відношенню до інших географічним об’єктів.

. Культурні назви.

. Назви похідні від інших географічних назв: а) зменшувальні, б) від назви гір, в) від назв ґрунту, г) від назви населеного пункту та його частин.

. Назви, утворені від власних назв: а) присвійні прикметники, б) похідні від власних назв, в) назви, зв’язок яких з власними назвами невизначений.

. Родові назви.

. Назви іноземного походження.

. Назви незрозумілого походження.

Назви гір, у свою чергу, поділяються на 3 групи:

. Топографічні назви, утворені а) від назв гірських термінів, б) від їх будови, в) від особливостей ґрунту і схилів гір, г) від рослинного світу, д) від відтінків місцевості, е) від положення по відношенню до інших географічних об’єктів, ж) інші географічні терміни.

. Назви культурні.

. Назви, які походять від інших географічних об’єктів: а) від гірських термінів, б) від назв водних об’єктів, в) від назв ґрунту, г) від назв населених пунктів та їх частин.

Назви населених пунктів розподіляються за класифікацією, яку запропонував В. Ташицький, відповідно до якої всі топоніми поділяються на 2 групи: 1) споконвічні назви місцевості, і 2) назви, які раніше були іменами людей, а потім стали іменами географічних об’єктів. Перша група складається з назв: а) топографічних, б) культурних, в) присвійних, г) зменшувальні. Друга група слів класифікується не у відповідності до класифікації В. Ташицького і складається з родових назв. Однак С. Грабець виділяє ще й третю групу слів, до якої належать назви незрозумілого походження. Очевидно, що при всіх перевагах даної класифікації, вона має певні недоліки. Наприклад, при розмежуванні видів водних об’єктів одночасно використовуються і етимологічний, і семантичний, і словотворчий критерії. На тому ж принципі, що й класифікації Ф.Міклошича і С. Грабеця, побудована класифікація Л.Л. Гумецької, яка виділяє 4 групи назв: 1) місцеві назви, які не походять від назв осіб, 2) місцеві назви, що походять від назв осіб, 3) місцеві назви невизначеного значення, 4) місцеві назви незрозумілого значення [21; С. 37-38]. Класифікація С. Роспонда, побудована за морфолого-словотвірним принципом, ділить топоніми на три групи: I — примарні (без топоформантів); II — секундарні (або деривативні), утворені за допомогою суфіксів і префіксів; III — складні. [73; С. 34]

Примарні складаються з: а) отапелятивних, і б) назв утворених від власних назв. Секундарні поділені на: а) префіксальні, б) суфіксальні, в) префіксально-суфіксальні. Складні топоніми утворені за допомогою: а) складання, б) зрощування. [74; С. 54] У даній класифікації, крім поділу за формантом, автор також проводить і семантичний поділ. Однак поза класифікацією залишилися 5 груп слів: 1) назви-гібриди; 2) назви, утворені заміщенням; 3) назви-кальки; 4) назви, утворені аглютинацією; 5) назви утворені скороченням. [74; С. 57] В останні роки морфолого-словотвірний критерій продовжує широко застосовуватися в топоніміці, наприклад, у роботах О.Ф.Ріпецкої «Принципи класифікації німецької топонімії», і А.В. Суперанської «Типи і структура географічних назв». [51; С. 11].

Класифікація, що представляє інтерес не тільки для мовознавства, але також для географії та історії, була запропонована В.А. Жучкевичем. В її основу було покладено етимологічний критерій. Автор ділить топоніми на 8 груп: 1) що виникли на основі природних ознак місцевості, 2) що виникли на основі соціально-економічних понять, 3) що виникли з ознак самого об’єкта, 4) назви патронімічні, 5) мігранти, 6) топоніми релігійного та культового походження, 7) назви меморіальні, 8) етимологічно не досліджені, і тому не віднесені ні до однієї з груп. [27; С. 12]

Із запропонованих вище класифікацій стає зрозуміло, що принципи класифікації топонімів визначаються перш за все метою дослідника, але пріоритетом користуються два основних критерії: 1) лексико-семантичний і 2) морфолого-словотвірний.

Питання вироблення єдиної універсальної класифікації, яка б охоплювала всі проблеми топоніміки, в даний момент вважається дискусійним, що можна пояснити процесом становлення топоніміки як науки. Складність створення універсальної класифікації пояснюється неоднозначним ставленням різних дослідників до цієї проблеми, а також різними цілями, які ставляться до досліджень. Ідеальний варіант єдиної класифікації повинен носити потрійний характер, тобто представляти інтерес не тільки для лінгвістів, але також для географів та істориків.

За морфологічними ознаками топоніми можуть поділятися на прості (кафе «Корчма», «Курінь», магазин «Смакота») і складні (кафе «Країна смажених курчат», кафе-бар «Козацька втіха», магазин «Файна пані»). Складні топоніми в свою чергу можуть поділятися на групи:

  • іменник + іменник (магазин «Світ Джинса»);
  • прикметник + іменник (кафе «Пивна хата»);
  • числівник + іменник (вулиця 21 Січня);
  • ідіоматичні та інші словосполучення (Карантинний острів);
  • назви-скорочення (БПК).

У безкінечній на перший погляд різноманітності географічних назв ми можемо помітити назви, досить близькі за смислом і формою; вони складають більш або менш чіткі групи — топонімічні групи. Для кожного типу характерна загальність граматичної форми, походження та смислове значення слів. Прикладами топонімічних типів можуть бути іспанські назви в Північній Америці: Сан-Франциско, Сан-Дієго, Сан-Антоніо; група типових тюркських назв у Середній Азії: Каракуми, Кизилкум, Муюнкуми, потім Аксу, Карасу, Кизилсу, Сарису, Коксу; група назв білоруських сіл: Буда-Кошелево, Буда-Гричинська, Буда-Жгунська, потім Осово, Осови, Осовець та ін. У нашій країні назви міст часто закінчуються суфіксом -ів або -їв, вони утворюють свій «міський» топонімічний тип: Київ, Миколаїв, Харків, Львів та інші.

У спеціальній лінгвістичній літературі під топонімічним типом розуміється інколи лише певна словотвірна модель, в окремих випадках формант, незалежно від того, що означає та чи інша назва і до яких об’єктів вона відноситься. Таке визначення топонімічного типу ґрунтується на розумінні топоніміки лише як частини лексикології. За В.А.Ніконовим, «топонімічний тип» — це найзагальніша таксономічна одиниця, наприклад в слов’янських мовах найти повий «слов’янський топонімічний тип». Таке розуміння типу також природне, але воно зводиться до класифікації мов (слов’янський, тюркський, китайський типи). [46; С. 97] Але в цілях дослідження більш перспективне розуміння топонімічного типу як засобу поєднання граматичної форми зі смисловим значенням слова. У цьому плані для кожної місцевості і кожного історичного періоду, кожної мови характерні свої топонімічні типи.

Топонімічний тип — поняття більш поширене, ніж модель і формант. Одна топонімічна модель може містити декілька топонімічних типів, але деякі типи можуть виходити і за межі однієї моделі, бо модель і формант — поняття лінгвістичні, а топонімічний тип — поняття комплексне, що містить всі закони топоніміки. Слов’янські топонімічні моделі часто будуються за прикладом корінь+суфікс або корінь+корінь, вони можуть мати ряд варіантів в залежності від суфікса: Хмельницький, Донецьк, Дніпропетровськ і т.д. Німецькі топонімічні моделі також можуть мати декілька типів і варіантів: Магдебург, Гамбург, Фленсбург і т.д., потім Бінген, Золінген та ін. [37; С. 95] Оскільки на кожній території переважає декілька характерних топонімічних моделей або формантів, тому і топоніміка кожної території має свій характерний колорит, специфічне «забарвлення».

Виділення топонімічних типів необхідно для етимологічних пошуків. Дослідження основи або форманта окремо відкриває широкі можливості для суб’єктивізму, тоді як порівняння будь-якої назви з морфо-семантичними типами дозволяє нам віднести назву до певного «лекалу». Оскільки на кожній території свої топонімічні типи, то назви, які значно відрізняються від них, повинні в першу чергу привертати увагу дослідників, тому що ці відмінності свідчать про відмінності в історії їх виникнення. Так, наприклад, на території Канади серед англійських назв є французькі. В середньоазіатських республіках серед тюркських та іранських назв зустрічаються назви арабського походження.

Але на значній території повне одноманіття топонімічних типів проявляється досить рідко. Таку одноманітність можна помітити лише в місцях однорідного національного складу населення і тривалого проживання його на цій території (Східний Китай, деякі райони Ірану, Скандинавських країн).

У великій кількості географічних назв різного походження далеко не всі можна визначити не лише за смислом, етимологією, але й складом слова. Загальновідомі поняття «корінь», «суфікс», «префікс», «закінчення» у низці топонімів важко виділити і визначити. В цих випадках слід обмежуватися розподіленням топонімів за формантами, розуміючи під цим типові, які повторюються від назви до назви, схожі за формою і звучанням слова [9; С. 28].

Важливим завданням топонімічних досліджень може бути визначення меж розміщення назв того чи іншого типу. Ці межі складають ареал типа або форманта. Вивчення топонімічних ареалів може допомогти у визначенні міграцій населення. Форми ареалів можуть бути найрізноманітнішими, зазвичай вони займають територію розселення того чи іншого народу в історичному минулому.

Як вже було зазначено, на кожній території найчастіше домінують певні топонімічні типи, назви однієї чи кількох мов. Мова, до якої належить більшість географічних назв на даній території, утворює її топонімічний фон, до неї входять інші назви, які представляють інші мови та інші топонімічні типи. Такі входження можуть бути різними. Весь комплекс назв даної території складає топонімічний спектр, найбільший сектор у ньому займають назви топонімічного фону. Топонімічний фон визначається за домінуючим топонімічним типом. Так, наприклад, у Молдові топонімічний фон складають молдавські назви населених пунктів, друге місце займають слов’янські назви, третє — тюркські і т.д.

Відмінності в топонімічних фонах лежать в основі виділення топонімічних регіонів. Інколи топонімічний фон відсутній, він являє собою досить барвистий топонімічний спектр. Але таких територій порівняно небагато, вони зустрічаються поблизу етнічних кордонів, на територіях зі змішаним населенням.

Топонімічні спектри — категорія історична, вони не залишаються незміненими. Мова, якій зараз належить головне місце в топонімічному спектрі, могла в минулому зовсім не існувати, і навпаки, мова, яка нині є залежною, раніше могла бути домінуючою. Причинами таких змін може бути зміна народів. Народ, який знову прийшов, приймає якусь частину географічних назв з мови раніше пануючого народу. Територія покривається пластом нових географічних назв, які тепер становлять її топонімічний фон, старий же топонімічний шор лише де-не-де просвічується з-під нього.

В деяких місцях може бути декілька топонімічних шарів. Роль кожного з них у топонімічному спектрі не завжди прямо пропорційна його віку. Інколи старі топонімічні шари можуть бути збережені в сучасній топонімії краще, ніж молоді. Причина цього полягає не лише в культурному значенні, але і в тривалості проживання народу на даній території. Утворення топонімічних шарів можливе лише в тих випадках, коли новий народ, приходячи на дану місцевість, деякий час проживає разом з попереднім і засвоює його географічні назви. Топонімічні шари не зберігаються у чистому вигляді: кожний новий шар видозмінює, асимілює той, який лежить нижче. Колишні географічні назви входять до словника нової мови, залишаючись іншомовними за походженням, але рідними за використання. Взаємодія мов може бути і маргінальною (коли лише в прикордонній зоні всі мешканці розмовляють двома мовами суміжних між собою народів), і внутрішньотериторіальною (яка характеризується глибоким проникненням великих мас носіїв однієї мови на територію, яка зайнята носіями іншої мови). Двомовність буває тимчасовою: перемагає одна мова. [9; С. 35]

Топонімічні шари у другому випадку утворюють стратиграфію, подібну геологічним нашаруванням.

Від топонімічних шарів, що являють собою цілісні комплекси топонімів і утворених у процесі тривалого проживання на цій території певних народів, слід відрізняти топонімічні елементи, що являють собою окремі назви, які порівняно рідко зустрічаються. Вони з’явилися разом з окремими поселеннями, носіями тієї мови, до якої ці елементи належать

Історичні елементи відрізняються від шарів тим, що виникли вони навколо окремих поселень іншомовних народів серед єдиного компактного за мовою населення, тоді як топонімічні шари займають суцільну територію і свідчать або про зміну народів, або про їх етнічну і мовну трансформацію. На кожній території топонімічних елементів значно більше, ніж топонімічних шарів.

Характеристика загальних закономірностей топоніміки буде неповною, якщо опустити відмінності між писемною і усною формою топонімів. Зазвичай дослідник під час вивчення топонімії має справу з писемними документами і будує свої висновки на їх основі. Але не можна забувати, що запис географічної назви завжди в якійсь мірі нівелює відмінності у вимові. Фонетичний аспект в топоніміці поки що не розроблений, робляться лише перші кроки в цій області.

Джерела і топонімічні матеріали за своїм змістом різноманітні. До їх складу відносяться перш за все літописи та історичні документи, у тому числі писемні книги, акти, іменні та географічні вказівки до літописів і документів. Переваги цих джерел — у їх історичній достовірності та документальності. Важливими джерелами можуть бути географічні мапи різних років видання, їх важливість велика тому, що вони містять документальність з оглядом топонімічного ландшафту в цілому. Крім того, докладна мапа володіє цілісністю, охоплюючи всю топонімію вивчаючої території.

У практиці використовуються ріні методи топонімічних досліджень в залежності від аспекту, в якому ведуться ці роботи [9; С. 36]:

  1. метод лінгвістичного аналізу;
  2. статистичні методи, вивчаючі кількісну співвіднесеність форми та етимології, мовної приналежності, відсоткового співвіднесення назв різного походження на одній і тій же території і т.д.;
  3. порівняльно-історичні методи, які простежують поступові зміни топонімії даного району за тривалий час;
  4. картографічні методи, які досліджують просторове співвіднесення окремих об’єктів;
  5. географічні методи в широкому значенні слова, які визначають зв’язки між самими об’єктами та їх назвами.

Очевидно, що жодний з цих методів окремо не може бути універсальним, і в той же час кожний з них вносить свій вклад в дослідження. Ефективність і доцільність використання кожного методу визначається перш за все ціллю, яку ставить дослідник. Але при всіх обставинах першим етапом повинен бути збір матеріалів — конкретних географічних назв. Ця робота не може зводитися до одного лише знайомства з картою. Слід порівняти записи назви в документах різних років, з’ясувати вимову назви на місці, зібрати необхідні відомості про сам названий об’єкт, його історію місцезнаходження (координати). Неточність у початковому матеріалі неминуче приведе до помилок під час його узагальнення. Так, наприклад, недостатність історичних даних ускладнює пояснення процесу трансформації та етимології, а відсутність точних координат кожної із зібраних назв призводить до помилок фактичного порядку і робить зібраний матеріал зовсім безкорисним для історії, археології, етнографії і географії, оскільки цінність топонімічних даних не лише в їх давності, але й в «прив’язаності» до місцевості.

Шляхом лінгвістичного аналізу встановлюються топонімічний фон і стратиграфія, типи і форманти. Чим легше і простіше з’ясовується смислове значення назв тої чи іншої території, тим однорідніший топонімічний фон, тим молодші назви. З’ясування загального фону дає можливість визначити мовну приналежність основної топонімії даної місцевості. На цьому фоні майже завжди є окремі включення — іншомовні назви. З-під верхнього фону звичайного «просвічується» де-не-де нижчі топонімічні шари, під їх впливом змінюються і назви основного фону. Тому слідом за аналізам основного фону необхідний аналіз інших частин топонімічного спектру — нижчих топонімічних шарів.

Лінгвістичні методи можуть бути представлені різними аспектами:

  • етимологічним;
  • формантним;
  • фоностатистичним.

Перший аспект повноцінний лише тоді, коли відомі мови, представлені в топонімічному ландшафті території. Формантний аналіз отримав за останній час особливо широкий розвиток. На деяких територіях він дозволив зібрати і узагальнити великий початковий матеріал. Але цей метод — лише рекогносцировка матеріалу, він не може слугувати кінцевою метою дослідження, оскільки при великому обсязі він не може надати надійний матеріал. Фоностатистичний метод являє собою своєрідний «рентгенівський аналіз» топонімії і може дати нові цікаві матеріали.

Одним із засобів комплексного топонімічного аналізу є статистичний метод, за допомогою якого можна встановити кількісну співвіднесеність назв, різних за смисловим значенням, граматичною формою. Він також дозволяє зробити порівняння топонімії двох або більше районів, навіть окремих територій. Статистичний метод дає можливість точніше встановити і основний фон топонімії. Але він придатний лише при точних початкових матеріалах і правильному групуванні.

Статистичний метод в топоніміці поки розроблений дуже слабо. Тому прийоми статистичного аналізу в топоніміці інколи ще випадкові і теоретично невиправдані.

Статистичний метод в топоніміці має два аспекти: синхронний (наприклад, співвідношення на 1576 рік, співвідношення на 1924 і на 1967 роки) і діахронний (наприклад, крива росту відповідного форманту за той чи інший історичний період і т.д.).

Про переваги і значення картографічного методу дуже переконливо говорив Е.М. Поспелов у ряді робіт. Карта дає можливість скласти правильне уявлення про топонімічний фон території і про межі того чи іншого явища. Без карти дослідження топонімії може стати неповноцінними. В практиці відбувається картографування: 1) окремих назв, які є об’єктом спеціальних топонімічних досліджень; 2) назв, згрупованих за граматичними показниками; 3) назв, об’єднаних за національно-генетичними ознаками; 4) назв меморіальних; 5) назв за часом їх виникнення; 6) топонімічних пластів; 7) смислового значення назв і термінів; 8) вимови назв і т.д. [27; С. 258]

За останні роки в топоніміці використовуються і математичні методи. Особливо перспективне їх використання для аналізу топонімів за формантами.

1.3 Урбонімія як розділ топоніміки

урбонім топонімічний назва семантичний

Урбоніми — це вид топонімів, які позначають власне імя будь-якого внутрішньоміського топографічного обєкта. У комплексі вони утворюють вербалізований знаковий код просторової організації міста. В залежності від просторових характеристик денотата (точка, лінія, площина), виділяють локальні, лінійні та планарні (від англ.planar — плаский) урбоніми.

До групи планарних урбонімів відносяться назви умовно вичленованих фрагментів міської території, як правило, досить великої: мікрорайонів, селищ, містечок. Лінійні урбоніми називають обєкти, які мають лінійну протяжність: вулиці, провулки, проспекти, бульвари, спуски, набережні. До локальних урбонімів відносяться назви обєктів культурно-побутового та екстерєрного призначення: магазинів, кафе, кінотеатрів, стадіонів, фонтанів, мостів тощо.

Власні назви свідомо створюються людиною з метою виконання певних функцій: 1) номінативної — функції називання обєкта (постійна); 2) інформативної — назва несе в своєму змісті певну інформацію про обєкт; 3) естетичної — підкреслюється мовна привабливість назви, її вишуканість та оригінальність; 4) ідеологічної — назва відбиває те чи інше поняття пануючої в суспільстві політичної ідеології. Назви таких обєктів дуже часто змінюються, тому що на їх виникнення і формування впливає коло різних факторів: 1) політичний, суть якого полягає в залежності назв обєктів від суспільно-політичних умов; 2) соціальний — на формування назв впливає існування тих соціальних прошарків людей, які проживають (чи проживали) в місті, наприклад, назви вулиць; 3) економічний — з розвитком економіки зростає потреба в новій робочій силі та розширенні території міста для розгортання виробництва, а під впливом цього зявляються відповідні назви; 4) часовий — впливає на формування назв постійно — вони виникають під час створення міста, існують протягом певного проміжку часу, інколи замінюючись іншою назвою, більш сучасною; 5) історичний — хід історичних подій може кардинально змінювати склад власних назв міста; 6) культурний — рівень культурного розвитку населення міста також впливає на розвиток урбанонімікону; 7) релігійний — багато назв обєктів мають сакральну семантику, завдячуючи існуванню в містах релігійно-культових споруд (храмів, костьолів, синагог), але зараз він не є дієвим; лише зрідка можна зустріти в місті назву обєкта, що носить назву церкви; 8) фізико-географічний — назви обєктів виникають під впливом природного фактору: форми ландшафту, існування водоймищ, інших природних явищ. Назва обєкта також може містити вказівку на його довжину чи розташування по відношенню до іншого обєкта; 9) етнографічний — назва обєкта залежить від національної належності людей, які проживають чи проживали тут. Усі перелічені фактори є екстралінгвальними. До внутрішньомовних слід залучити фактор впливу однієї мови на іншу, внаслідок чого порушується нормальний розвиток назв. Так, завдяки білінгвізму кожен урбанонімікон міст колишнього СРСР мав у своєму складі національні і російські назви, які згодом, з отриманням країнами незалежності, перекладалися рідними мовами, хоча залишилася колишня ідеологічна семантика.

У назвах внутрішньоміських обєктів існують ономастичні ансамблі, для побудови яких характерні такі принципи:

.Використання буквених та цифрових знаків при єдності номенклатурного позначення: І мікрорайон, ІІ мікрорайон і т.д.

.Використання у групі найменувань однієї і тої ж власної назви. При цьому як диференціатор виступають: а) рахункові слова та цифрові знаки: 1 Північна, 2 Північна і т.д.; мікрорайон Таврійський — І, Таврійський — ІІ, Таврійський — ІІІ, Таврійський — ІV; б) кваліфікаційні прикметники: місто Каховка, Нова Каховка; в) номенклатурні одиниці: вулиця Привокзальна, площа Привокзальна.

.Використання в якості назв територіально суміжних обєктів лексем, які обєднані спільною екстралінгвістичною конотацією: провулок Лікарняний, вулиця Заводська; магазин «Людмила», ресторан «Елена».

Всі урбоніми можуть бути представлені двома різновидами: однокомпонентними та двокомпонентними назвами. Перші, в свою чергу, можуть бути однослівними та неоднослівними: вулиця Артема — вулиця Іллі Кулика, магазин «ТаІса» — магазин «Світ тканин», ресторан «Парадиз» — ресторан «Пивна хата».

Двокомпонентні назви формуються на основі однокомпонентних структур шляхом приєднання до них: а) лічильно-цифрового диференціатора (провулок Бузький — 1, Бузький — 2); б) кваліфікаційного прикметника (селище Великі Копані — селище Малі Копані).

Лінійні урбоніми

До лінійних назв міста Херсона відносяться годоніми та агороніми.

Годоніми (з грец. «шлях, дорога, вулиця, русло» + онім) — назви лінійних об’єктів в місті, в тому числі проспектів, вулиць, провулків, проїздів, бульварів, набережних. Годонімія — сукупність годонімів. Агороніми (з грец. «плаща») — назви площ міста. [72; С. 12]

Назви вулиць і площ, скверів і цвинтарів, так само як і нерухомі об’єкти культурної спадщини (будинки і госпспоруди), є пам’ятками міської народної культури. Насамперед хотілося б відзначити, що поява назв вулиць пов’язана з практичною потребою людей назвати об’єкт, визначаючи його положення в просторі міста. Цей процес був наслідком укрупнення міських поселень у порівнянні з сільськими. У селах, що найчастіше складалися з однієї-двох вулиць, жителі яких знали один одного, не було потреби називати вулиці. Досить було назвати прізвище господаря садиби, і всі знали, про яку частину поселення йдеться. У великих селах, а потім і в перших містах для зручності орієнтації з’явилися топоніми, що позначають різні «кінці» поселення. Подальше зростання і розвиток міст спричинили за собою появу найменувань вулиць, введення нумерації кварталів та домоволодінь.

Топографічне положення також було одним із назвоутворюючих чинників: вулиця біля річки — Річна. Найменування багатьох вулиць у містах пов’язані з дорогами. Якщо відсутні перераховані вище ознаки, то вулиця просто іменувалася на ім’я домовласника, з садиби якого починалася.

Локальні урбоніми

До локальних урбонімів відносяться назви фірм, магазинів, кафе, кінотеатрів, стадіонів, фонтанів, мостів тощо.

Ергонім — термін, який закріпила Н.В. Подольська для позначення назв ділового обєднання людей, а ергонімія — для позначення всієї сукупності назв ділових обєднань людей. Під «діловим обєднанням людей» дослідниця розуміє будь-які союзи, організації, установи, корпорації, підприємства, товариства, заклади, кружки. Термін отримав широке застосування в узусі мови, але на сьогоднішній день перетворився в концепт. На даний момент в межах концепта «ергонім» дослідники виділили такі поняття: ойкодоніми — назви, які закріплені за певними будівлями, при обовязковій наявності вивісці; НКП — «назва комерційного підприємства»; назви ділових обєктів; емпороніми — виключно торгові підприємства. Дану тенденцію обґрунтовує Н.В. Подольська: «Нові поняття виникають під час будь-якого творчого процесу, в будь-якій сфері наукового пізнання. Під час поглибленого вивчення предмета, встановлення внутрішніх звязків і взаємозалежності неминуче відбувається поділ понять на дрібніші, що супроводжується термінуванням цих дрібних понять». [49; С. 62]

Зазначені тенденції можна позначити як опозиційні: одна група дослідників відмовляється від терміна «Ергон», виділяє і позначає нові розряди власних назв в ергонімічному полі ономастичного простору; друга група виступає проти введення нових термінів і за максимальне узагальнення даних у дефініції ознак поняття «Ергон».

На сучасному етапі основу ергонімічного концептуального поля складають три розряди власних назв: фірмові, міські та доменні імена. Для позначення фірмового найменування використовується термін ерготемонім (від грец. Справа + закон + ім’я). Цей термін відповідає позначеної В.М. Лейчіком «оптимальної структури терміну», при дотриманні якої кількість термінів становить n + 1, де n — це кількість відмінних ознак відповідного поняття, відображених в терміні, а одиниця у разі потреби пов’язує формальну структуру терміна з типовими моделями лексичних одиниць даної природної мови. Ерготемонім — офіційне найменування, під яким підприємство здійснює свою комерційну діяльність, здійснює кредитно-фінансові операції, здійснює права та обов’язки, виступає в суді (ПП «Витраж-Света», ПП «ЛТ-Офис», компанія «Ион», ПП «В.И.П. Строй», ВАТ Херсонський хлібокомбінат, ПП «Алькор», туристична компанія «КОНАР»). Провідна функція ерготемонімов — юридична, функція охорони права на фірму. Як атрибут ерготемонім можна побачити на бланках, рахунках, упаковці, він може бути використаний як товарний знак або як знак обслуговування, що належить власнику фірми. Випадки однойменності в ерготемоніміі рідкісні і несуть серйозні юридичні та економічні наслідки. Другий базовий розряд концептуального ергонімічного поля ономастичної простору представляють міські найменування (магазин «Учбова книга», торговій дім «Вест», аптека «Журавушка»). За Р.І. Козловим ми використовуємо для позначення міських найменування терміном ергоурбонім (від грец. Справа + місто + ім’я). Ергоурбоніми функціонують на міських вивісках і банерах, їх провідна функція — рекламна. Поряд з функціональною диференціацією, в основі розмежування ерготемонімов і ергоурбонімов ми розглядаємо розходження денотатів зазначених класів онімів. У межах ерготемонімії денотат — об’єкт, який розуміється під власною назвою — не реальний, це апріорне, юридично закріплене право на використання фірмового найменування, «право на фірму». Денотат в ергоурбоніміі реальний — це діловий міський об’єкт. Один ерготемонім може мати кілька ергоурбонімов; ергоурбонім може не мати ерготемоніма в тому випадку, якщо форма бізнесу — власне підприємництво; ерготемонім може не мати ергоурбоніма в наступних випадках: фірма може не мати конкретної локалізації в місті, вивіски або підприємство створене як посередник для купівлі-продажу об’єкта власності та фігурувати тільки в офіційних документах, а після угоди ліквідуватися. Відсоткове співвідношення збігу ерготемонімов і ергоурбонімов безпосередньо залежить від типу підприємства: ергоурбоніми відрізняються від ерготемонімов у тих фірм, коли специфіка бізнесу полягає у тому, щоб залучити клієнта яскравою назвою. Отже, малий відсоток збігів у підприємств, що працюють в наступних сферах: автомобільні сервіси, багетні вироби, бари, ремонт побутової техніки, відеопрокат, казино, кафе, комп’ютерні клуби, магазини, ремонт, ресторани, салони краси, таксі. Окрім рекламної функції, яку виконують ергоурбоніми в даних випадках, низький відсоток збігу також пояснюється відсутністю постійних ситуацій перетину клієнта і підприємства в області офіційної документації, де різниця фірмового і міського найменувань очевидно. Отже, найбільша, практично стовідсоткова ступінь збігу ерготемонімов і ергоурбонімов у підприємств, що працюють в наступних галузях: авіаперевезення, безпека організації, газова промисловість, кур’єрські послуги, лізинг, монтажні послуги, оптова торгівля, друкована продукція, промислове обладнання, фонди, юридичні послуги. Відмінності денотату і провідних функцій фірмових і міських найменувань обумовлюють їх стильову співвіднесеність. Так як основна функція ергоурбонімов — рекламна, ми відносимо їх до рекламного стилю мови. Основна особливість мови реклами — існування конфлікту норм: з одного боку будь-який рекламний текст повинен відрізнятися простотою мови, відсутністю офіційності і вульгарності, довірливістю, іноді інтимною інтонацією, інформативністю, з іншого боку вимога оригінальності, неповторності, експресії, гумору, формування позитивного ставлення до рекламованого продукту. У цьому плані очевидно схожість рекламного стилю з публіцистичним: обидва стилі впливають на характер, але в рекламному стилі цей вплив має утилітарних характер. Основна відмінність лексики рекламного стилю полягає в тому, що ця мова не термінологічна, а особливо близька до розмовної. Відхилення орфографії і свідома стилізація використовується в рекламному стилі як прийом залучення уваги споживачів (магазин «Vagon», кінний клуб «Буцефал», нічний клуб «Шоколад», аптека «Фалбі»).

Ерготемоніми як одиниці, регламентовані законодавством, що мають обов’язкові елементи і функціонують в установчій документації, ми відносимо до офіційно-ділового стилю. Отже, ерготемонім — частина «документа» — тексту, що керує діями людей і має юридичне значення. Із семантичною специфікою ерготемонімів пов’язана їх особлива стандартизація, що забезпечує ту ступінь комунікативної точності, яка надає документу юридичної сили. Підкреслена логічність і емоційна нейтральність визначають положення ерготемонімов в офіційному письмовому діловому мовленні, що характеризує високий ступінь уніфікації, стандартизації, інформаційне навантаження кожного елемента тексту, увагу до деталей (ЗАТ «Херсонський ремонтно-монтажний комбінат», рекламне агентство повного циклу «MDM», ПП «Будсервіс»). В ерготемоніці важлива змістовна конотація, емоційна, оцінна і експресивна конотації посідають другорядне значення, тому що їх превалювання може перешкодити фірмовим найменуванням виконувати свої юридичні функції.

Емпоронімія (від грец. «торгівля» + онім), як складова ергонімії, — один із основних елементів у лінгвістичному описі сучасного міста. Система назв торгових підприємств дуже різноманітна. Стандартна модель побудови номінації виглядає наступним чином: номенклатурна номінація + власне емпоронім (наприклад, магазин «Близнюки», павільйон «Центральний ринок», кіоск «Хлібо-булочні вироби»). [30; С. 283] У Херсоні було зафіксовано 10 номенклатурних термінів: магазин, кіоск, павільйон, салон, торговий дім, торговий центр, автопричіп, бутік, торгівельно-розважальний комплекс, зал. Перші три, а саме: магазин, кіоск, павільйон зустрічаються досить часто. Ці терміни ввійшли у мовну свідомість городян і не викликають яких-небудь незручностей у їхньому розумінні і вжитку. Номінація салон має три різновиди:

салон (Салони «Золушка», «Взуття з Європи»);

магазин-салон / салон-магазин (Магазин-салон «Анталия», салон-магазин «Антикваріат») — дані номінації відрізняються більш високою якістю обслуговування;

салон + квалітатив (Ювелірний салон «Lady N», салон гардин «Viva»).

Присутність в емпоронімі терміна салон говорить про престижність, якість товару.

Автопричеп як вид торгівельного об’єкта в Херсоні зустрічається відносно рідко, в основному це пункти, так званого швидкого харчування («Хот-дог», «Куриця гриль», «Квас»).

Номенклатурний термін зал (виставкова зала ККЗ «Ювілейний») зустрічається досить рідко. Номінація зала є синонімом салону. З точки зору власника це вдалий рекламний хід, щоб виділитися з цілого ряду салонів певний товар.

Такий торгівельний об’єкт, як торгово-розважальний комплекс, в Херсонському міському середовищі представлений гіпермаркетом «Оскар». Прикладом торгового комплексу в Херсоні є ЦУМ; є торговий дім — «Текстиль»; торгівельна сітка — «Ника».

До локальних обєктів також відносять назви розважальних закладів — приміщень для відпочинку клієнтів. До розважальних закладів відносяться ресторани, кафе, бари, паби, кафе-більярдні, фастфуди, клуби-дискотеки тощо. В Херсоні функціонують 650 закладів ресторанного бізнесу: приблизно 30 ресторанів, 300 кафе, 70 барів, 35 закусочних, 40 столових і т. п.

Ресторан (від фр. Restaurer — відновити, кріпити) — підприємство громадського харчування з широким асортиментом страв складного приготування, включаючи замовлені і фірмові; вино-горілчані, тютюнові та кондитерські вироби, підвищений рівнем обслуговування у поєднанні з організацією відпочинку. Іноді ресторани розташовуються в більш великих закладах, наприклад в готелях, де послуги харчування надаються для зручності мешканців та для збільшення потенційного доходу готелю. Власником ресторанного бізнесу називається ресторатор, обидва слова походять від французького дієслова restaurer (відновлювати, зміцнювати, годувати). Слід зазначити, що restaurant в американській мові англійською — будь-яке підприємство громадського харчування взагалі, а не тільки ресторан.

Ресторани з’явилися в XIII столітті в Ханчжоу, культурному, політичному та економічному центрі Китаю під час династії Сун. Маючи населення більше 1 мільйона чоловік, культуру гостинності і паперові гроші в обігу, Ханчжоу був готовий до розвитку ресторанів. Можливо, ресторани виникли із чайних будиночків і таверн, які намагалися догодити подорожуючим. На Заході трактири і таверни були відомі з часів античності, ці заклади були орієнтовані на мандрівників, і місцеві мешканці рідко харчувалися в них. Лише в XVIII столітті з’явилися ресторани, головною метою яких було приготування та подача страв, які замовляв відвідувач за своїм смаком. Згідно з Книгою рекордів Гіннеса, найстарішим з існуючих сьогодні ресторанів є «Собріно-де-Ботин» («Sobrino de Botin») в Мадриді, Іспанія. Він відкрився в 1725.

Вперше слово ресторан було застосовано щодо підприємства харчування близько 1765 року, заклад заснував парижанин, продавець супів на ім’я Буланже (Boulanger). Перший ресторан у звичному для нас вигляді (відвідувачі сидять з окремими стравами за окремими столами, вибирають їжу з меню, години роботи фіксовані) був «Гран-Таверна-де-Лондрі» («Grand Taverne de Londres»), заснований в 1782 році паном на ім’я Бовілье (Beauvilliers).

В Херсоні ресторани розміщені як в оремому приміщенні, так і є частиномою готелю або розважального комплексу. Виділяють ресторани («Аданэт», «Бомонд», «Буржуа», «Вавилон», «Елена», «Zettelin», «Классик», «Колизей», «Кралица», «Ладанза», «Мускат», «Нобель», «Nostalgie», «Paradise», «Пивна хата», «Piloris», «Рибацький хуторок», «Смачна хата», «Сигарный клуб», «Султан Софрази», «Tip top», «Тройка») та кафе-ресторани («Богиня», «Белая Акация», «Case Blanca», «Колизей», «Ланда», «Тетрада», «Эврика»).

Бар — це питний заклад, в якому продаються алкогольні напої для їх негайного вживання. Немає принципової різниці між такими закладами, як бар, паб, таверна або закусочна, тому що метою всіх цих підприємств є отримання комерційної вигоди за допомогою продажу алкоголю. У деяких барах подається їжа, а також бар може бути частиною ресторану. «Бари», що є частиною готелю іноді відомі під іншими назвами: «long bars» (лон барс) або «hotel lounges».

Термін «бар» походить від назви спеціалізованої стійки, за якою наливають алкоголь. Частіше за все, позаду барної стійки, поза межами досяжності клієнта, знаходяться декоративні полички («Задній бар»), заставлені келихами і пляшками з алкоголем. Частіше за все, сидячи прямо за барною стійкою, можна замовляти різноманітні страви з меню, навіть якщо бар є частиною ресторану і основне замовлення робиться в іншій зоні закладу. Можна виділити такі види барів:

Бікіні-бар — бар з привабливими дівчатами-офіціантками, оголеними до пояса (Топлес).

Бар байкерів — бар, часто відвідуваний байкерами, як правило, має «кримінальну» репутацію.

Спортивний бар — бар, відвідуваний спортивними уболівальниками, які ходять туди дивитися спортивні ігри і зустрічатися з іншими вболівальниками.

Гей-бар — бар, який відвідують геї та лесбіянки, щоб знайомитися і зустрічатися один з одним.

В пивних барах (іноді звані тавернами або пабами) офіційно дозволено продавати тільки пиво, іноді вино, сидр і інші слабо-алкогольні напої. Лікерні бари продають все, починаючи пивом і закінчуючи сильно-алкогольним лікером.

В Херсоні барів дуже мало («Диалог» — пивний бар та «Суши бар»), переважають кафе-бари («Березка», «Гетьман», «Золотой апельсин», «Золотые пески», «Капкан», «Козацька втіха», «Крик души», «Наутилус», «Нефертити», «Океан», «У дяди Славы», «Shade», «Эдельвейс», «Эдем», «Элита»).

Паб (англ. Pub — скорочення від Public house, публічний заклад) — заклад, у якому продаються алкогольні напої для розпивання всередині або поза даним приміщенням. Багато пабів мають приватні невеликі пивоварні заводи, які знаходиться безпосередньо в пабах або поблизу них. Пиво, зварене там, є основним брендом пабу. В основному паби зустрічаються в англомовних країнах, таких як Великобританія, Ірландія, Канада, Австралія та Нова Зеландія. Паби зустрічаються і в інших країнах, але там вони не є домінуючими. В Херсоні є три паби — «Jon Govard Pub», «Pub 114» та «Пивний клуб Jona Silvera».

Як правило, в пабах пропонується пиво, вино, лікери, коктейлі та безалкогольні напої. Пиво, що подається в пабах, ранжирується від бочкового пива до кегового. Іноді в пабах також продаються безалкогольні напої. У британській розмовній мови для назви пабу вживаються такі слова: boozer — пивна, battle cruiser — лінійний крейсер, the local — околиці, watering hole — свердловина, rub-a-dub-dub — місце терки тюхтія або nuclear sub — ядерний підводний човен (скор. від submarine). Назви battle cruiser, rub-a-dub-dub та nuclear sub не несуть ніякого смислового навантаження, тому що сформовані шляхом римування слів boozer і pub, що властиво сленгу кокні.

Фаст-фуд (англ. fast food — швидке харчування) — клас страв швидкого приготування, звичайно пропонованих спеціалізованими закладами. Терміном «фаст-фуд» позначають їжу, яку можна швидко приготувати і надати клієнтові. Термін «фаст-фуд» був вперше введений у словник Merriam-Webster у 1951 році.

Переважна більшість страв швидкого харчування шкідливі для здоров’я, що підтверджено численними дослідженнями в усьому світі. З огляду на сучасний стан харчової промисловості, до фаст-фуду відносяться багато продуктів, що пропонуються не тільки закладами швидкого громадського харчування, але і продуктовими магазинами. Це такі продукти як майонези та інші соуси, ковбаси, сосиски та інші м’ясні вироби, промислові консерви, кондитерські вироби промислового виготовлення і т.д. Найбільшої шкоди здоров’ю завдають харчові добавки. Також в процесі приготування багаторазово використовуються масла, що призводить до утворення канцерогенів, зокрема акриламід. Вживання канцерогенів підвищує ймовірність ракових утворень. В Херсоні фаст-фуди є частиною гіпермакету «Оскар», мережі супермаркетів «Оскар» та супермакету «Альф», де окрім продуктів швидкого харчування можна замовити «домашні» страви.

Кафе (від французького Cafй — буквально — «місце, де п’ють каву») — заклад громадського харчування і відпочинку, схожий на невеликий ресторан, але з обмеженим у порівнянні з рестораном асортиментом продукції. За асортиментом продукції поділяються на: кафе-морозиво, кафе-кондитерська, кафе-молочна; за контингентом на: молодіжне (наприклад, «555», «Автомобилист», «Айсберг», «Алиби», «Ассоль», «Бодрость», «Відпочинок», «Встреча», «Garde», «Гринвич», «Дельфин», «Дионис», «Затишок», «Золотой телец», «Калинка», «Корчма», «Криничка», «Курінь», «Ливадия», «Марс», «Место встречи», «Моня», «Настя», «Оксамит», «OST», «Парк Авеню», «Прохлада», «Славутич», «Троянда», «Троль», «Чарли», «Эксклюзив» тощо), дитяче («Золотой ключик») та ін. У багатьох кафе можливо замовити і спиртні напої, у деяких — слабкі алкогольні, в інших — міцні (іноді — тільки в певний час доби). У Херсоні у кожному кафе можна замовити алкогольні напої різної міцності у будь-який час доби.

Кафе можуть розташовуватися в окремих будівлях, але частіше це прибудови до будівель, на відміну від більшості ресторанів. Інший вид кафе — придорожні. Найчастіше вони розташовуються в окремих будівлях на дорогах федерального або місцевого значення. Також поширені і сезонні кафе — на березі моря, річки в певні місяці, частіше теплого періоду (але, наприклад, на гірськолижних курортах, навпаки, у зимовий період). У Херсонській області дуже багато морських курортів, де в теплий період року працює дуже багато кафе, барів та дискотек. У м. Херсон такими є кафе «Фламинго», «Лето» та кафе на пляжах.

Часто біля будівель кафе є площадки на відкритому повітрі з виносними столами та стільцями. У країнах з помірним кліматом вони діють в теплий сезон. У Херсоні більшість кафе мають літні майданчики, які функціонують у теплий період року. Ще один вид — кафе-шантан, де демонструється естрадна програма розважального характеру. Кафе в робочих районах, де під час обідньої перерви можна поїсти, часто називаються закусочними. На підприємствах подібні заклади називаються столовими, але даний термін після розпаду СРСР став рідше вживатися. Інтернет-кафе — публічне заклад, що надає доступ до Інтернету. Зазвичай в інтернет-кафе можна також перекусити, випити кави (або інші напої), поспілкуватися. У деяких закладах доступ до Інтернету здійснюється без оплати і включається у вартість входу. Існує думка, що інтернет-кафе стало природним продовжувачем ідеї кав’ярень. Кав’ярні завжди використовувалися як місце для обміну інформацією, для читання газет, для написання заміток і листів.

Дискотека — це: 1. Збір грамплатівок, дисків. 2. Музичний молодіжний клуб, де прослуховують музичні записи і танцюють під них — музично-танцювальний вечір.

Дискотека — культурно-розважальний танцювальний захід, що проводиться в спеціально відведеному місці або на відкритому повітрі (танцмайданчику). Спочатку, з 1970-х років, «дискотеками» іменувалися молодіжні заходи любителів танцювальної музики стилю диско. Поступово популярність терміну розсунуло кордону його вживання. На сьогоднішній день поняття «дискотека» розуміється в основному в якості синоніма клубної танцювальної вечірки. Вже нікого не дивують дискотеки для вже зрілих людей. В Херсоні це дискотека в парку ім. Леніна біля 100-літнього дубу.

Вперше термін дискотека був застосований у 1947 р. Це був нічний клуб «Whiskey-A-Go-Go» відкритий в Парижі. Словосполучення discotheque походить від французького слова, що означає «нічний клуб, де грає музика з вінілових дисків». Згодом цей термін відносно нічних клубів широко застосовує Європа і США. Наприкінці 40-х — початку 50-х подібні нічні клуби швидко завойовують популярність, кількість дискотек стрімко зростає. З часом словосполучення discotheque скоротять до слова disco. [36; С. 199] В Херсоні нічних клубів відносно не багато, найпопулярнішими та найвідвідуванішими є «Шоколод», «Rest», «Amigo». Нещодавно за певних причин припинили своє існування такі клуби, як «ХХХ», «Piramida», «Sunrays».

Найпоширенішими локальними обєктами розважального характеру у Херсоні є кафе-бари.

Отже, ономастика — спеціальна історична дисципліна, що вивчає власні імена, їх функціонування в мові і суспільстві, закономірності їх утворення, розвитку і постійних перетворень. Кожна власна назва містить інформацію про особливості іменованого обєкту, історичну епоху, в якій виникла назва, етнос, котрий створив назву, мову, на якій створена назва тощо.

Усю сукупність назв внутрішньоміських обєктів називають урбонімією. Урбоніми мають кілька підкласів, серед яких виділяють локальні, лінійні та планарні (від англ.planar — плаский) урбоніми.

До лінійних назв міста Херсона відносяться годоніми та агороніми.

Годоніми (з грец. «шлях, дорога, вулиця, русло» + онім) — назви лінійних об’єктів в місті, в тому числі проспектів, вулиць, провулків, проїздів, бульварів, набережних. Годонімія — сукупність годонімів. Агороніми (з грец. «плаща») — назви площ міста.

До локальних урбонімів відносяться назви фірм, магазинів, кафе, кінотеатрів, стадіонів, фонтанів, мостів тощо.

2. Структурно-семантична характеристика урбонімів м. Херсона

.1 Найменування розважальних і торгівельних закладів

У результаті вивчення зафіксованих найменувань торгівельних підприємств, назв ділових обєднань та назв розважальних закладів була виявлена наступна типологія, заснована на класифікації Т.В. Шмельова. [72; С. 20-21] Назви магазинів, фірм та розважальних закладів Херсона дозволяють виділити 10 смислових груп лексем.

Смислові групи лексем

1. Предметна лексика. Це найбільша група, що включає назви з предметною семантикою — вмотивовані назви. Наприклад, магазин «Империя меха», магазин «Подарунки», магазин «Дом одежды», ювелірний магазин «Дом злата», магазин «Джинс клаб», магазин «Мир бытовой техники», магазин «Мир дверей», магазин «Одежда», магазин «Одяг з Європи», магазин «Паркет», магазин «Продуктовый магазин», магазин «Продукты», магазин «Ремонтник», магазин «Світ Джинса», магазин «Світ ласощів», магазин «Столы и стулья», магазин «Сучасний одяг», магазин «Учбова книга», магазин «Шафи-купе», магазин «Хата ламіната», магазин «Хліб», ювелірний магазин «Ювилирные изделия»; кафе «Греческое кафе», кафе-ресторан «Джон Говард ПАБ», кафе «Кафе на Гоголя, 17», кафе «Корчма», ресторан «Пивна хата», ресторан «Сигаретный клуб», «Суши бар», «Фирминная кофейня Дон Марко»).

. Імена осіб. До цієї групи включають імена казкових, літературних і міфологічних героїв (наприклад, супермаркет «Альф», магазин «Богатырь», магазин «Джин», магазин «Золушка», розважальний комплекс «Атлантида», кафе «Дионис», «Калипсо», кафе-бар «Наутилос», кафе-бар «Нептун», «Русалочка», кафе «Троль», кафе «Эльдорадо» тощо), особисті імена власників і членів їх сімей (наприклад, магазини «Алена», магазини «АЛЕКСАНДРиЯ», магазини «Анастасия», «Анжелина», магазини «Аннушка», магазини «Джулия», магазини «Елена», магазини «Камелия», магазини «Людмила», магазини «Михаил Воронин», магазини «Свитлана», салон «ТаИса», магазини «У Татьяны», магазини «Юленька», розважальний комплекс «Анжелика», кафе «Ассоль», кафе-бильярдная «Афина», кафе «Афродита», ресторан «Елена», кафе «Настя», кафе-бар «Нифертити», кафе «У Александры», кафе-бильярдная «Элен»). У Херсоні це друга за популярністю група слів, яка використовується для найменування торгівельних та розважальних об’єктів.

. Назви, що мають «природну» семантику: назви тварин і рослин, явищ природи, метеорологічних явищ і т. п. Наприклад, магазин «Аист», магазин «Весна», магазин «Водограй», магазин «Кавун», магазин «Каштан», ПП «Лотос», магазин «Нектар», магазин «Світанок», магазин-кафе «Струмок», магазин «Феникс», магазин «Фламинго», магазин «Чорный леопард», магазин «Явір», кафе «Айсберг», кафе «Бамбук», кафересторан «Белая Акация», кафе «Дельфин», кафе «Зебра», кафе «Зелёный попугай», кафе-бар «Золотой апельсин», кафе «Кактус», кафе «Калинка», кафе «Лагуна», кафе «Метелиця», кафе «Оазис», кафе-бар «Океан», кафе «Паук», кафе «Плакучая ива», кафе «Пингвин», кафе «Подсолнух», кафе «Радуга», кафе «Феникс», кафе «Фламинго», кафе «Ягодка».

Слід зазначити, що більшість квіткових кіосків найчастіше використовують нейтральну номінацію «Квіти» або «Квіти Херсона».

. Лексика просторової та локальної семантики. Наприклад, магазин «Авеню», магазин «Бродвей», магазин «Berlin», магазин «Милан Париж», магазин «Олимп», магазин «Ост», магазин «Таврия», магазин «Подиум», магазин «Світ ласощів», магазин «Центральный», магазин «Чернобылец», магазин «Эдем», кафе-ресторан «Башня», кафе «Бар», ресторан «Вавилон», кафе «Восток», кафе «Глобус», кафе «Греческое кафе», кафе «Гринвич», кафе «Дикий запад», кафе «Европа», кафе-бар «Колизей», кафе «Курінь», кафе «Корчма», кафе «Ливадия», кафе «Маяк», готель «Меридиан», «Пирамида», ресторан «Пивна хата», «Пивний клуб Jona Silvera», кафе «Rio», ресторан «Рибацький хуторок», кафе «Старый замок», кафе «Старое кафе», «Суши бар», кафе «Таверна», кафе «Трактир», кафе «Шинок».

. Лексика з семантикою престижності і позитивної оцінки. У Херсонській емпороніміі для вираження престижності найбільш вживаними є лексеми престиж, еліта, люкс, ексклюзив (наприклад, ПП «В.И.П. Строй», магазин «Гурман люкс», магазин «Декор Vip», магазин «Де люкс», весільний салон «Динамо Люкс», магазин «Империя», ювелірний магазин «Карат», магазин «Княжна», магазин «Лидер», магазин «Лорд», магазин «Магнат», магазин «Олимп», магазин «Персона», магазин «Сучасний одяг», магазин «Файна пані», магазин «Элит», кафе «Мадэра», кафе-бар «Фаворит», кафе-бар «Элита», «Фирминная кофейня Дон Марко» та ін.).

Широко використовується елемент євро — при утворенні назв магазинів (наприклад, фірма «Евроазовмаш», магазин «Еврострой», магазин «Евротехника», кафе «Европа» тощо). Багато в чому це пов’язано з тим, що Європа є певним ціннісним орієнтиром для нашого населення.

. Лексика з семантикою ментальної сфери. Ця група найменувань традиційно невелика. Зберігається тенденція давати імена з семантикою ментальної сфери торгівельним об’єктам, які займаються продажем «інтелектуальної» продукції, в основному книг. Наприклад, магазин «БюроКрат», магазин «Книжковий світ», магазин «Карандаш», магазин «Учбова книга», Інтернет-кафе.

. Лексика з семантикою почуттів людини: кафе «Бодрость», кафе «Відпочинок», кафе-бар «Козацька втіха», кафе-бар «Крик души», кафе «Кураж», розважальний комплекс «Нирвана», ресторан «Nostalgie», ресторан «Paradise», дискотека «Rest», кафе «Смак», кафе «Freedom», кафе «Ego» тощо.

. Назви, що мають семантику назв напоїв або їжі: кафе «Зефір», кафе-бар «Золотой апельсин», кафе «Пикник», кафе «Сладкий рай», кафе «Смажений кабанчик», ресторан «Текила», кафе «Трапеза».

.Назви з позначенням місця розташування та відношення да власника: кафе «Кафе на Гоголя, 17», «Пиццерия на Ленина», кафе «У Александры», кафе-бар «У дяди Славы», кафе «У комина», кафе «У Миколи».

.Лексика з семантикою дій людини: кафе «Визави», кафе «Встреча», кафе «Место встречи», кафе «Ривьера» тощо.

Групи лексем за мовою написання

За мовою написання всі назви херсонських розважальних та торгівельних закладів поділяються на:

назви написані українською мовою, наприклад: магазин «З ранку до ночі», магазин «Кавун», магазин «Мрія», магазин «Немовля», магазин «Світанок», магазин «Світ Джинса», магазин «Світ ласощів», магазин «Смак», магазин «Смакота», магазин «Струмок», магазин «Сучасний одяг», магазин «Сходинки», магазин «Хата ламіната», магазин «Щедрий пан», магазин «Явір», кафе «Барва», кафе «Відпочинок», кафе-бар «Гетьман», кафе «Затишок», кафе-бар «Козацька втіха», кафе «Корчма», кафе «Країна смажених курчат», кафе «Криничка», кафе «Курінь», кафе «Оксамит», ресторан «Пивна хата», ресторан «Рибацький хуторок», кафе «Смажений кабанчик», кафе «Смак», кафе «Троянда», кафе «У Миколи», кафе «Шинок».

назви написані російською мовою: розважальний комплекс «Анжелина», магазин «Аннушка», магазин «Богатырь», магазин «Бони», магазин «Бродвей», магазин «Вина и коньяки Украины», магазин «Визит», магазин «Гардероб», магазин «Династия», магазин «Дом Злата», магазин «Империя-Джинс», магазин «Золотой овен», магазин «Камелия», магазин магазин «Княжна», магазин «Кормилиц», магазин «Лорд», магазин «Мадонна», магазин «Милан Париж», магазин «Милано», магазин «Мир», магазин «Михаил Воронин», магазин «Одежда», магазин «Персона», магазин «Подиум», магазин «Продукты», магазин «Седьмое небо», магазин «Снежная королева», магазин «Фирма», магазин «Черный леопард», магазин «Эдем», магазин «Ювилирные изделия», кафе «Автомобилист», кафе «Алые паруса», кафе-бар «Березка», кафе «Бодрость», кафе «Встреча», пивний бар «Диалог», кафе «Европа», ресторан «Классик», кафе «Лето», кафе-бар «Океан», кафе «Сладкий рай», кафе «Театральное», кафе «Уголок», кафе «Эдем», кафе «Эксклюзив», кафе «Якорь».

іншомовні назви: магазин «Al Capone», магазин «Baby Line», магазин «Baby-Бум», магазин «Cardi+», магазин «Cardinale», магазин «Colins», магазин «Columbia», магазин «Digital», магазин «Debut», магазин «Domani», магазин «Evona», магазин «Foxmart», магазин «Glance», магазин «Gloria jeans», магазин «Gorenje», магазин «He, she», магазин «La Capriccio», магазин «Le form», магазин «LG», магазин «Pelermo», магазин «Portal», магазин «Record», магазин «Sela», магазин «Sense», магазин «SVT Marine», магазин «Tango», магазин «Ultra», магазин «Vario», магазин «Viva», магазин «Waggon», магазин «XS», нічний клуб «Amigo», кафе «Bluzz», нічний клуб «Cosmo», кафе «Ego», кафе «Freedom», кафе «LM», нічний клуб «Millenium», ресторан «Paradise», кафе «Pari-Piccoli», ресторан «Peloris», розважальний комплекс «Rest», нічний клуб «Sunrays», ресторан «Tip-top».

2.2 Найменування вулиць і площ міста

Система годонімів та агоронімів у Херсоні нараховує більше 500 назв. Кількість номінацій пояснюється історією зародження і розвитку міста.

У 1737 році на місці сучасного Херсона з’явилося російське укріплення Олександр-Шанц. 18 червня 1778 року Катерина II наказала Новоросійському генерал-губернаторові Г.А. Потьомкіну знайти в гирлі Дніпра місце для влаштування гавані і верфі, і назвати це місце Херсоном. Так було засноване місто, назване ім’ям давньогрецької колонії Херсонес.

За воєнно-стратегічними міркуваннями в першу чергу будувалося адміралтейство і фортеця, яка стала історичним центром Херсона. По обидві сторони від неї будувалося місто. її основні дороги йшли вздовж берегової лінії; другорядні вулиці розміщувалися по відношенню до берега перпендикулярно. В 30-ті роки XIX століття вулиці Херсона вперше отримали назви. З’явилися вулиці названі іменами письменників (Короленка, Котляревського, Шолом-Алейхема), партійних, державних та революційних діячів (Куйбишева, Фрунзе, Свердлова) та інші.

Після війни почалося будівництво нових магістралей; тільки у 1950-1956 роках на плані Херсона з’явилося 27 вулиць (вулиці Академіка Павлова, Говорова, Кутузова, Пархоменко, Рєпіна, Сурикова та ін.). Потім з’являються нові масиви: на сході — мікрорайон Бавовняно-паперового комбінату, на північному сході — поселення Текстильників, на північному заході — Шуменський мікрорайон, на півночі — Таврійський район. Забудова ведеться комплексно, з урахуванням потреб населення у закладах охорони здоров’я, дитячих дошкільних закладах, закладах освіти, культури.

Кожна вулиця, кожна площа — це певна позначка у складі міста. Є серед них і такі, які можуть розповісти про ключові моменти історії всього міста.

2.2.1 Годонімія та агоронімія як лексична система

Система годонімів та агоронімів сучасного міста охоплює великий шар лексики. Аналіз зібраного матеріалу дозволяє виділити 9 лексичних груп [66; С. 105]:

1)до цієї групи входять назви, що описують рельєф місцевості. Наприклад, провулок Береговий, Огородній, Приозерний, Степовий, Річний, вулиця Лісна, Озерна, Острівська, Паркова, Польова, Садова;

  1. можна віднести лексеми, які мають просторову семантику. Вулиці називаються за сторонами світу (вулиця Східна, Західна, провулок Північний, Південний). В системі годонімів Херсона функціонує низка назв з «космічною» семантикою: вулиця Космічна, Гагаріна;
  2. цю групу творять прикметники, які позначають характеристики самих вулиць. Наприклад, провулок Короткий, Червоний, Мідний, Насипний, Глухий, Новий, Проїзний, Проточний, Кам’яний, Сквозний, Тупиковий, Консервний, Лікарняний, Батарейний, Азовський, Вербовий, Кулеметний, вулиця Тиха, Робоча, Агрономічна, Виноградна;
  3. складають назви, які називають міські об’єкти. Ці назви використовуються у формі прикметників (вулиця Стадіонна, Колодязна, Загородня, Привокзальна, провулок Будівельний, Прибережний, площа Привокзальна);
  4. входять лексеми, які позначають назви предметів, речовин і матеріалів, пов’язаних з виробничим життям міста: вулиця Газова, Залізнична, Заводська, Нефтяників, Новозаводська, Паровозна, Промислова, Рибна, Кораблебудівна, Сухарна, Табачна, Літейна, Танкістів, провулок Текстильний, Бавовняний, Тракторний, Дніпровський, Комбайновий, Комунальний, Будівельний, Економічний, Винний, площа Корабельна;
  5. цю групу складають назви людей за професією та родом занять, національністю. Наприклад, провулок Авіаторний, Кошовий, Міліцейський, вулиця Артилерійська, Декабристів, Комсомольська, Червоностудентська, Текстильників, Матроська, Молодогвардійська, Партизанська, Полярників, Танкістів, Комунарів;
  6. найбільшу групу лексики складають антропоніми — власні імена людей. Більшість з них функціонують «по одинці», а деякі можуть сполучатися з іменами або з «титулом». Наприклад, вулиця Айвазовського, Антипенко, Антоновського, Артема, Баженова, Баумана, Бєлінського, Благоєва, Блюхера, Бордунова, Брюллова, Будьонного, Бурназяна, Ватутіна, Вахтангова, Вінера, Войкова, Ганнібала, Герцена, Гоголя, Горького, Димитрова, Калініна, Комкова, Красіна, Куйбишева, Ладичука, Лавреньова, Леніна, Ломоносова, Макулина, Некрасова, Орджонікідзе, Петренко, Пестеля, Пугачова, Рєпіна, Тельмана, Ушакова, Філатова, Фрунзе, Чкалова, Шмідта, Щорса, Енгельса, Архипа Тесленко, Богдана Хмельницького, Іллі Кулика, Карла Маркса, Льва Толстого, Панаса Мирного, Рози Люксембург, Шолом Алейхема, Адмірала Макарова, Адмірала Сенявіна, Академіка Тарле, Генерала Видригана, Генерала Дорофеєва, площа Ганнібала;
  7. дану групу складають лексеми з локативною семантикою. Топоніми можна розділити на два типи: топонімія країн світу і міст України (вулиця Баку, Волгоградська, Дніпропетровська, Джанкойська, Донецька, Кременчуцька, Кримська, Московська, Сивашська, провулок Житомирський, Керченський, Сибірський, Уманський, Черкаський, Одеська площа) і області (провулок Білозерський, Микільський, вулиця Дар’ївська, Кіндійська, Цюрупінська);
  8. входять лексеми, які мають тимчасову семантику, зокрема пори року, назви місяців, зазначення дат певних подій та їх ювілеї. Наприклад, провулок Весняний, вулиця 21 Січня, 295-ї Херсонської дивізії, 200-річчя Херсона, 9 Січня, 40 років Жовтня, Жовтневої революції, Перемоги, 49-ї Гвардійської Херсонської дивізії, площа Героїв Сталінграда, Перемоги.

Таким чином, годонімія та агоронімія сучасного міста охоплює достатньо широке коло лексики, яке складається із загальновживаних та професійних назв. Найповніше в назвах вулиць та площ Херсона представлені антропоніми, що дає можливість увічнити в пам’яті імена людей, діяльність яких пов’язана з містом.

Вивчення годонімії та агоронімії сучасного міста в семантичному й семіотичному аспектах дозволяє знайти специфічні риси, які б відрізняли його мовний склад від інших. Назви внутрішньоміських об’єктів найчастіше відображають історію розвитку міста з моменту заснування і до теперішнього часу.

2.2.2 Семантика годонімів та агоронімів

Вчена Т.В. Шмелева протиставляє два типи годонімів та агоронімів: орієнтуючі і характеризуючи. [72; С. 34]

Серед орієнтуючих годонімів та агоронімів виділяємо дві групи: внутрішні та зовнішні.

До внутрішніх орієнтуючих відносяться:

а)годоніми та агороніми, які обирають об’єктом орієнтування будови або споруди, що є продуктом людської праці. Наприклад, провулок Лікарняний, Котельний, Мостовий, вулиця Заводська, Привокзальна, Стадіонна, площа Привокзальна, Фабрична, Текстильна;

б)годоніми та агороніми, які орієнтуються на який-небудь природний об’єкт. Наприклад, провулок Береговий, Вербовий, Огородній, вулиця Виноградна, Лісна, Лугова, Озерна, Польова.

«Природоорієнтуючі» годоніми та агороніми найчастіше називають реалії, які знаходяться в місті не в єдиному екземплярі, тому свою орієнтуючу функцію вони виконують на достатньо невеликих ділянках міста. Назви, які орієнтуються на виробничі об’єкти, крім узагальнюючих назв (завод, вокзал, лікарня тощо), «працюють» у масштабах усього міста.

Другу групу годонімів та агоронімів складають зовнішні орієнтири (тобто об’єктом орієнтування є будь-що, що не належить місту, найчастіше яке-небудь інше місто). Зовнішні орієнтуючі годоніми спочатку відповідали назві того міста, до якого вели, тобто вулиці з такими назвами повинні були знаходитися на окраїнах і бути «початком шляху». Наприклад, Бериславське шосе, Миколаївське шосе, Кіндійське шосе.

Орієнтуючим назвам протиставляються характеризуючі. Вони в свою чергу поділяються на 4 типи.

До першого типу відносяться назви вулиць і площ, у семантиці яких присутній елемент, який описує зовнішній вигляд вулиць і площ. Наприклад, провулок Короткий, Насипний, Глухий, Новий, Кам’яний, Тупиковий, вулиця Тиха, Робоча.

До цього типу можна віднести ще низку годонімів та агоронімів Херсона з модальністю бажаності, так звані «позитивні». Онім несе інформацію про «обличчя» вулиці і площі, але не відповідає і ніколи не відповідав її фактичному вигляду. Наприклад, вулиця Арктична, Вербова, Виноградна, площа Жовтнева.

Другу групу характеризуючих назв складають номінації, які мають семантику співвіднесеності або порівняння з іншими вулицями. Наприклад, вулиця Східна, Західна, провулок Північний, Південний.

Третій тип характеризує мешканців вулиці за родом їх занять. Наприклад, провулок Авіаторний, Міліцейський, вулиця Текстильників, Матроська, Танкістів та ін., площа Корабельна.

Як уже зазначалося раніше, Херсон — місто багатонаціональне. Його етнічне різноманіття знайшло відображення в таких годонімах: вулиця Баку, Волгоградська, Московська, провулок Керченський, Сибірський.

До четвертого типу характеризуючих номінацій відносяться назви, які пов’язані зі специфікою професій мешканців, з предметами та реаліями праці. Наприклад, вулиця Газова, Залізнична, Нефтяників, Літейна, провулок Текстильний, Бавовняний, Будівельний, Винний, Тракторний та інші. Таким чином, в херсонській годонімії більшість семантичних назв є характеризуючими.

2.2.3 Семіотика годонімів та агоронімів

До семіотичних відносяться годоніми та агороніми, які відображають коло понять та реалій, цінних для суспільства.

Т.В. Шмелева виділяє два типи семіотики внутрішньоміських об’єктів: демонстраційний та меморативний. [72; С. 25] Назви, утворені за демонстраційним принципом, показують коло цінуючих суспільством понять, символів, реалій. У Херсоні до демонстраційних годонімів та агоронімів відносяться: вулиця Паризької Комуни, 9 Січня, 40 років Жовтня, площа Героїв Сталінграда.

Яскравіше в Херсоні представлений меморативний принцип. Він «прищеплює» вулицям назви імен або подій, здійснюючи процес його увічнення. Серед меморативних номінацій за тематичним принципом можна виділити 4 типи.

До першого можна віднести вулиці та площі названі на честь людей, які стали героями соціалістичної праці, почесні громадяни Херсона, люди, які брали участь у Великій Вітчизняній війні. Наприклад, вулиця Ганнібала (названа на честь Івана Абрамовича Ганнібала, який Катериною II назначений головним будівничим міста Херсона), вулиця Дзержинського (названа на честь визначного діяча Комуністичної партії і Радянської держави Ф.Е. Дзержинського, який 31 травня 1921 року приїхав у Херсон, що було викликано необхідністю перебудови роботи річного транспорту на Дніпрі), Доброхотова (названа на честь професіонального революціонера, голови Херсонського ревкому Н.Ф. Доброхотова), Іллі Кулика (названа на честь Кулика Іллі Олександровича, Героя Радянського Союзу, керівника Херсонської підпільної комсомольсько-молодіжної організації «Патріот Батьківщини»), Суворова (в пам’ять про командуючого військами Херсонського корпусу), площа Ганнібала.

До другої групи відносяться годоніми та агороніми, пов’язані і іншими підприємствами міста Херсона (Бавовняно-паперовий комбінат).

Третю групу складають назви вулиць і площ, які носять імена людей, що зробили значний внесок в розвиток науки та культури. Наприклад, вулиці імені Некрасова, Лесі Українки, Гоголя, Горького, Ломоносова, Архипа Тесленка, Бєлінського та інші.

Четверту групу становлять назви, пов’язані з історичними подіями. Наприклад, вулиця 21-го Січня (названа у пам’ять про збройне повстання у 1918 році частини київських робітників проти Центральної Ради), 295-ї Херсонської дивізії (сучасна назва створена у пам’ять про тих, хто звільнив місто від німецько-фашистських загарбників), 40 років Жовтня (назву вулиця отримала у 1957 році — до 40-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції), площа Свободи, Жовтнева.

Система годонімів та агоронімів міста Херсона в цілому семіотична. У демонстраційній частині семіотичних годонімів та агоронімів зафіксовані такі поняття: загальнолюдські цінності (мир, прогрес, історія, просвіта, дружба, праця), класові та пролетарські реалії (боротьба, диктатура пролетаріату, комунізм, революція), групи людей, яки шанує суспільство (герої країни, ентузіасти, носії культури).

Меморативний принцип назв вулиць у сучасній годонімії та агоронімії визнаний топонімістами провідним.

2.3 З історії назв вулиць і площ міста

Протягом двох століть існування міста Херсона не один раз з різних причин змінилися назви його вулиць та площ. [19; С. 123]

Вулиця 9-го Січня розташована в Суворовському і Комсомольському районах, з’єднує проспект Ушакова з вулицею Підпільною. Почала формуватися в кінці XVIII століття. На плані 1792 р. показані вісім кварталів майбутньої вулиці: три з них — мазанки, де проживали офіцери, п’ять — «обмвательские строения разного звання». Формування вулиці завершилось в першій половині XIX століття, тоді вона і була названа Ганнібалівською (іменем одного із засновників міста І.А. Ганнібала). Сучасне найменування вулиця отримала в пам’ять про Криваву неділю (9 січня 1905 р.).

Вулиця 21-го Січня почала формуватися в кінці XVIII століття, інтенсивно забудовувалася в першій половині XIX століття (тоді отримала назву Торговий провулок), до кінця століття її формування завершилося. Сучасну назву магістраль отримала в 1924 р. на згадку про один із днів Київського січневого збройного повстання проти буржуазно-націоналістичної Центральної ради (1918 р.).

Вулиця 40 років Жовтня почала формуватися у другій половині XIX століття, отримавши назву Бериславська, так як в кінці її починалась дорога до міста Берислава. Сучасну назву вулиця отримала в 1957 р. — на честь 40-ліття Великої Жовтневої соціалістичної революції.

Вулиця 295-ї Херсонської дивізії сформувалася до кінця XIX століття. На планах міста того часу значилася без назви. План 1939 р. показує її під назвою Колгоспна. Сучасне ім’я народжене пам’яттю про визволителів міста від німецько-фашистських загарбників: про тих, кого вразила куля на шляху до правого берега Дніпра, хто загинув у місті, хто пройшов по його вулицях як переможець. У березні 1944 р. воїни 295-ї стрілецької дивізії підійшли до лівого берега Дніпра. У ніч на 12 березня перший штурмував водну перешкоду батальйон капітана М.П. Кутєпова, якому вдалося закріпитися на острові. Рано вранці почали форсувати річку основні сили — батальйони капітана М.А. Золотухіна, майорів Г.Т. Акопянц і Г.Д. Щенгелія. Підтримку їм робив батальйон Кутепова. Вранці наступного дня на околицю міста першим вийшов батальйон Акопянця. 13 березня Херсон був звільнений від фашистів воїнами 295-ї стрілецької дивізії під командуванням полковника А.П. Дорофєєва та 49-ї гвардійської стрілецької дивізії під командуванням полковника В.Ф. Маргелова, що входили до складу 28-ї армії 3-го Українського фронту. «На честь 295 Херсонської стрілецької дивізії, яка 13 березня 1944 визволила Херсон від німецько-фашистських загарбників, названа ця вулиця», — свідчить пам’ятна дошка.

Вулиця Бєлінського почала формуватися в кінці XVIII століття. На планах міста 1792 і 1799 рр. позначені три квартали майбутньої вулиці. Інтенсивно забудовувалася в першій половині XIX століття. Тоді ж була найменована Мясницькою. Формування вулиці завершилося на початку XX століття. Вулиця отримала сучасну назву до 100-річчя від дня народження російського критика і публіциста Віссаріона Григоровича Бєлінського, який бував у Херсоні.

Бериславське шосе — вперше «дорога з Херсона на Бериславль» позначена на плані міста 1799 р. — починалась від Московських воріт Херсонської фортеці і в межах міста йшла паралельно Дніпру. Судячи з планів 1833 і 1855 рр., ця дорога тягнулася в північно-східному напрямку від нинішнього проспекту Ушакова, а в кінці XIX — початку XX століття брала початок від північно-східній частині Бериславської вулиці (нині вулиця 40 років Жовтня).

Вулиця Гоголя сформувалася в першій половині XIX століття, тоді ж отримала найменування Канцелярський провулок, очевидно, тому, що в домі №1 (нині тут пологовий будинок №1) у 1828 р. відкрилося училище для дітей канцелярських службовців. Сучасну назву вулиця носить з 1909 р.

Вулиця Горького сформована в кінці XVIII — першій половині XIX століття під назвою Вітовська (на честь коменданта міста). Сучасне найменування вулиця отримала в 30-х роках.

Вулиця Декабристів сформувалася наприкінці XVIII — першій половині XIX століття. Тоді була найменована Преображенською. Сучасну назву вулиця отримала в 1924 р., напередодні 100-річчя повстання декабристів. У 1823-1825 рр. у Херсоні бували декабристи С.Г. Волконський, М.М. Наришкін, П.И. Пестель, А.С. Пестов.

Вулиця Дзержинського сформувалася в другій половині XIX століття. Іменувалася Семінарською. Сучасну назву вулиця носить з 1927 р. на згадку про перебування в місті Едмундовича Фелікса Дзержинського — видатного діяча Комуністичної партії і Радянської держави. 14 квітня 1921 Ф.Е. Дзержинський був призначений Наркомом шляхів сполучення (одночасно він залишався головою ВЧК і Наркомом внутрішніх справ), а вже 31 травня приїхав до Херсона, що було викликано необхідністю перебудови роботи річкового транспорту на Дніпрі та Південному Бузі. Під його керівництвом у Клубі водників відбулося засідання Херсонського районного управління водним транспортом з питання підготовки річкового флоту до перевезень продовольства і палива.

Вулиця Доброхотова формувалась в першій половині XIX столітті під назвою Мостова. Сучасну назву отримала після Великої Вітчизняної війни в пам’ять про професіонального революціонера Н.Ф. Доброхотова, представника Херсонського в’їздного ревкома (з березня 1920 р.), після цього голови Херсонского в’їздного виконкому.

Вулиця Дори Любарської формувалась в першій половині XIX столітті під назвою Дніпровський провулок. Сучасну назву отримала після Великої Вітчизняної війни в пам’ять про професіональну революціонерку.

Вулиця Енгельса почала формуватись у другій половині XIX століття, отримавши назву Крайня, так як розташована на кінці міста. Після Великої Вітчизняної війни вулиця названа іменем одного із основоположників наукового комунізму Ф. Енгельса, який згадував про Херсон в працях, присвячених подіям Кримської війни 1853-1856 рр.

Площа Жовтнева розташована при виході проспекту Ушакова до берега Дніпра. Площа утворилась у другій половині XIX століття. Відомо, що уже в 1874 р. вона називалась Одеською. Сучасну назву отримала в 1967 р.

Вулиця Жовтневої революції сформувалась в кінці XVIII — першої половини XIX століття, отримала назву Ришельєвська (на честь генерала-губернатора Новоросії Ришельєва). Сучасну назву отримала після Жовтневої революції.

Вулиця Іллі Кулика почала формуватися у другій половині XIX століття, називалась Козацькою. До 50-х років XX століття вся вона розміщалась між вулицями Тираспольською і Кременчуцькою; на даний момент протяжність значно виросла. Сучасну назву отримала в 1965 р. З правої сторони вулиці збереглось небагато одноповерхових будинків. В одном з яких (№32) жив Ілля Кулик, в пам’ять про якого названа вулиця.

Вулиця Ілліча розташована в Комсомольському районі. Сформувалась після Великої Вітчизняної війни. Вулицею Ілліча починається великий сучасний мікрорайон Шуменський.

Вулиця Карла Маркса в основному сформувалася в першій половині XIX століття, тоді була найменовано Потьомкінською. Сучасну назву вулиця отримала в 1922 р., а формування її завершилося після Великої Вітчизняної війни.

Західна частина вулиці Кірова сформувалась у другій половині XIX століття під назвою Лютеранська, так як на місці теперішнього старого будинку з кондитерським магазином «Таврічанка» знаходилась євангелівська-лютеранська кирха. Сучасну назву вулиця носить з 30-років. Її східна частина сформувалась після Великої Вітчизняної війни.

Вулиця Клари Цеткін почала розбудову у другій половині XIX століття. В 1927 р. перша назва — Холодна. Згодом після перебудови Бульварний перевулок. У 1980 р. отримала сучасну назву.

Вулиця Комарова почала забудовуватися в першій половині XIX століття від берега ріки Кошова, отримавши назву Торгова. До кінця століття вона простяглася до сучасної вулиці Робочої, а нині — вже до Миколаївського шосе.

Формування вулиця Комкова почалося в першій половині XIX століття. Тоді вона отримала назву Бульварна. З 1964 р. носить ім’я Пилипа Антоновича Комкова.

Вулиця Комсомольська сформувалася наприкінці XVIII — першій половині XIX століття. Тоді її східна частина була названа Старообрядницькою вулицею (тому що перетинала однойменну площу, а західна — Католицькою (тому що проходила біля католицької церкви); в кінці XIX століття називалася Ерделевською (на честь губернатора). Сучасне найменування вулиці присвоєно в 1924 р.

Вулиця Комунарів була сформована в першій половині XIX століття і називалася Воронцовською. Сучасне найменування отримала в 1924 р.

Вулиця Котляревського розбудову почала у 1870 р., тоді і отримала назву Лагерна. Сучасну назву отримала після приїзду до Херсону українського письменника Івана Котляревського, автора славнозвісної «Енеїди».

Вулиця Леніна розташована у Суворовському і Комсомольському районах, з’єднує проспект Ушакова з площею Корабелов. Вулиця почала формуватися в кінці XVIII століття і отримала назви: східна частина — Соборна вулиця (на її території знаходився собор), західна частина — Грецька вулиця. Сучасна назва з’явилася у XIX столітті, на честь великого революціонера В. І. Леніна.

Розбудова вулиці Лесі Українки почалась з XVIII столітті. Вулиця носить назву на честь знаменитої, відважної, волелюбної української письменниці з 1890 р.

Вулиця Льва Товстого почала розбудовуватися з 1890 р. Спочатку мала назву — М’ясна, так як там знаходився м’ясний комбінат, а вже з 1950 р. отримала назву в честь знаменитого російського письменника Льва Товстого, який приїздив до Херсону і проживав на цій вулиці.

У другій половині XVIII століття на місці майбутньої вулиці Маяковського розташовувалися «квартири Муромського і Старосельського піхотних полків», до кінця століття перетворилися на «старі мазанки». Інтенсивно забудовувалася в першій половині XIX ст., тоді була найменована Міщанською. Остаточно сформувалася після Великої Вітчизняної війни, в цей же час отримала сучасну назву, на згадку про перебування В.В. Маяковського в Херсоні в грудні 1912 р.

Вулиця Молодіжна почала формуватися у другій половині XIX ст., тоді ж найменовано Заведенською. Остаточно оформилася після Великої Вітчизняної війни, отримавши сучасну назву в 1954 р.

Миколаївське шосе складається зі старої частини, що сполучає площу Ганнібала з площею Перемоги, і нової, яка веде до кордону Херсона і далі — до міста Миколаєва. У 1980 р. нова частина виділилася в самостійну магістраль з назвою Новомиколаївське шосе.

Вулиця Нечуя Левицького свою назву отримала на честь українського письменника, який у 90-ті роки приїздив до Херсону.

Вулиця Нефтянників почала формуватися в другій половині 30-х років в ході будівництва нафтопереробного заводу, який дав першу продукцію в 1938 р. У роки Великої Вітчизняної війни фашисти зруйнували його. У мирний час він був відновлений і розширений. Потужності херсонського нафтопереробного заводу ім. Г.К. Орджонікідзе особливо зросли, коли став до ладу нафтопровід Кременчук — Херсон (1972 р.).

Західна частина вулиці Панаса Мирного сформувалась у другій половині XIX ст. Сучасну назву отримала в 1924 р., після приїзду до Херсону українського письменника Панаса Мирного.

В назві вулиці Патона живе пам’ять про видатного радянського вченого. Початок її формування — 1969 рік. Е.О. Патоне розробив методи сварки, які нашли широке застосування на суднобудівельному заводі і допомагало покрашенню якості будівництва суден, збільшенню виготовлення деталей.

Початок розбудови вулиці Партизанської датується після закінчення Великої вітчизняної війни. Назву отримала на честь партизанського руху поблизу Херсону, у Цюрупінських лісах.

Вулиця Полтавська почала забудовуватись у другій половині XIX століття, тоді і була названа Полтавською. Закінчила формуватись після Великої Вітчизняної війни.

Вулиця Радянська розпочала формуватись в кінці XVIII століття. Повністю вулиця сформувалась у першій половині ХІХ століття, тоді найменувалась Дворянською. Сучасну назву вулица носить з 1924 р.

Вулиця Рози Люксембург почала формуватися в першій половині XIX століття, її північна частина до вулиці Стенової розвивалась у другій половині століття, отримавши назву Новокладовиська. Сучасну назву вулиця носить з 30-х років, а її формування завершилось після Великої Вітчизняної війни.

Вулиця Сорокіна розташована у Комсомольському районі, з’єднує вулиці Підпільну і Садову. Сформувалась в першій половині XIX століття під назвою вулиця З’їздна (тут були проїзди через балки). У другій половині XIX століття вулиця отримала назву Карусельна (поблизу на площі розташовувались каруселі). Остаточно вона сформувалась після Великої Вітчизняної війни. З 1972 р. вулиця носить ім’я більшовика І. Ф. Сорокіна, котрий в 1917 р. очолив першим Херсонську Раду працюючих депутатів.

Вулиця Суворова формувалась досить швидко — до кінця XVIII століття. У 30-х роках ХІХ століття східний відрізок вулиці був названий Богородський, а північно-західний — Католицький (тут знаходилась католицька церква). У другій половині XIX ст. Богородська стала називатися Суворовською. Після цього Суворовська і Католицька перейменувались. У 30-х роках вони склали одну вулицю, отримавши в травні 1941 р. сучасну назву. Вулиця носить ім’я великого полководця.

У східній частині майбутньої вулиці Петренка в кінці XVIII століття стихійно виникли «обивательські будівлі різного звання». Формування цієї частини вулиці завершилося в першій половині XIX ст. Розташовувалася вона між нинішніми проспектом Ушакова та вулицею Комунарів, найменована була Михайлівською. У той же час її західна частина мала забудову лише з півночі і називалася Насипна (тому що знаходилася на засипаному прибережному болоті); остаточно оформилася в другій половині XIX ст. У 1927 р. Михайлівську вулицю перейменували на Інтернаціональну, а в 30-і роки вона об’єдналася з вулицею Насипною. Після Великої Вітчизняної війни в результаті перепланування вона починається від провулку Любарської. Сучасну назву вулиця отримала в 1968 р. в пам’ять про комісара Херсонського порту (1919 р.), більшовика В.А. Петренка, члена партійно-комсомольського підпілля Одеси, розстріляного денікінцями у січні 1920 р. разом з іншими молодими підпільниками.

Проспект Текстильників розташований у Дніпровському районі, з’єднує вулиці Перекопську з Кримською. Проспект сформувався в 50-70-х роках. Проспект Текстильників починається від пам’ятника Т.Г. Шевченка, відкритого у 1971 р. Пам’ятник встановлений на широкій алеї і обернений у бік головного фасаду Палацу культури текстильників.

Розбудова головної вулиці міста Ушакова почалась з XVIII ст. Вулиця була названа Поштовою (ще в XVIII столітті тут проходив поштовий тракт на Миколаїв). В 1890 р. вулиця стала називатись Говардовською, проте за даними деяких офіційних документів вона ще довго називалась Поштовою. З 1947 р. — це проспект, який носить ім’я прославленного адмірала Ф.Ф. Ушакова. Магістраль остаточно сформувалась в 50-70-х роках.

Формування вулиці Чекістів почалося в другій половині XIX століття, тоді вона була названа Дніпровською, і завершилося після Великої Вітчизняної війни, коли та отримала сучасне найменування.

Вулиця Червоностудентська розташована у Суворовському районі. Західна частина вулиці сформувалась у другій половині XIX ст. під назвою Гімназична. Сучасну назву отримала в 1924 р.

Вулиця Червонофлотська почала формуватися в кінці XVIII ст. Уже в першій половині XIX століття її східна частина в основному була забудована і найменована Богородицькою; західна частина, названа Болотною (перебувала на болоті), освоювалася повільно. Лише у другій половині XIX століття формування вулиці завершилося, але її західна і східна частини ще довгий час носили самостійні назви.

Вулиця Червонознаменна сформувалась в ХІХ столітті, отримавши в кінці 70-х років назву Олександріївська (її північна частина мала кордон з однойменною площою). Сучасну назву присвоєно в 1927 р. до 10-леття Великого Жовтня.

Згідно рішенням Херсонської міської ради від 13 жовтня 1927 року вулиця Офіцерська («Воєнна») була названа іменем керівника Севастополького повстання Петра Петровича Шмідта.

Янтарний провулок почав формуватись у другій половині XIX ст., отримавши назву Винний провулок, томущо там був розташований Винний завод. Після Великої Вітчизняї війни отримала назву Янтарний провулок.

На сьогодні вже є спроби перейменування радянських назв вулиць в Херсоні. Але це не можна робити «наказним порядком», виключно адміністративним зусиллям, незважаючи на думку жителів міста. За твердженням Віктора Проценко, голови Комісії з розгляду питань про присвоєння назв (перейменування) вулиць і площ при Херсонському міському Раді народних депутатів, різко змінити топоніміку міста, особливо його старій частині, зараз практично неможливо. Справа в тому, що чимала кількість херсонців категорично проти заміни більшості радянських назв на дореволюційні, і з цим не можна не рахуватися. Адже так і повинно бути в суспільстві, що йде демократичним шляхом. Тому знадобиться ще якийсь час, щоб топоніміка Херсона таки змінилася. [1; С. 11]

Було б правильно присвоїти їм назви на честь героїв та видатних діячів Херсонщини.

Група ветеранів Великої Вітчизняної війни та праці, а також інших громадян, які проживають по вулиці Морській, в лютому 2000 року звернулася до Херсонський Міськрада з проханням «розглянути і позитивно вирішити» питання про її перейменування — присвоєння їй імені Антона Самойловича Кочубея, який з 1972 по 1998 роки проживав тут у будинку №11. Міська влада поспішили відреагувати на це звернення, і XIII сесія Міськради 23-го скликання ухвалила половинчасте рішення: «3 метою увічнення пам’яті видатного громадського діяча міста Херсона і Херсонської області Антона Самійловича Кочубея встановити меморіальну дошку на будинку №11 по вулиці Морській, де він проживав». Але цим керівництво міста не обмежилося, і вже XV сесія Міськради 23-го скликання вирішує: «3 метою увічнення пам’яті видатного громадського діяча міста Херсона та Херсонської області Кочубея А.С. присвоїти загальноосвітній школі №9 мікрорайону Корабел ім’я Антона Самійловича Кочубея». Напевно, ось так, поступово, міська влада «доберуться» і до вулиці Морської. Поки ж вони не ризикують дати їй нову назву, ймовірно, боячись, що за цим піде лавина пропозицій про нові перейменування і багато чого іншого, що створить глобальну соціальну проблему місцевого масштабу.

Також на ім’я Херсонського міського голови надійшов лист від голови президії Херсонського обласного відділення «Українського фонду Сприяння Пенітенціарнім Реформам імені Джона Говарда» Олександра Таранця, де зазначено, що «на сьогодні жодна вулиця нашого міста не названа іменем всесвітньо відомого філантропа. У той же час в Херсоні є дві вулиці, що носять ім’я Пугачова, який, до речі, ніколи не бував у нашому місті. Це провулок Пугачова між проспектом Ушакова і площею Ганнібала і вулиця Пугачова, яка пролягає за старим міським цвинтарем. Пропонуємо відновити справедливість по відношенню до великої людини, яка похована у нашому місті. Мабуть, нереально перейменувати проспект Ушакова. А ось невеликий провулок Пугачова перейменувати у вулицю Джона Говарда не складе великих труднощів і не потребує великих коштів. Це перейменування виглядає досить логічним: поруч знаходиться пам’ятник Говарду і площа Ганнібала, який жив в одну епоху із Говардом». Трохи раніше на ім’я голови депутатської Комісії з розгляду питань про присвоєння назв (перейменування) вулиць і площ при Херсонському міському Раді народних депутатів Віктора Проценко надійшов лист від начальника Управління культури Міськвиконкому Е.П. Алфьорова з проханням розглянути на найближчому засіданні цієї Комісії «пропозицію Херсонського обласного відділення фонду імені Джона Говарда щодо перейменування провулку Пугачова у вулицю Джона Говарда з огляду на історичне значення цієї людини в житті нашого». Зрозуміло, ініціатива щодо увічнення пам’яті Джона Говарда в Херсоні було виявлено своєчасно, і не підлягає сумніву, що ім’я великого філантропа все-таки буде присвоєно одній з вулиць нашого міста.

Не раз у Міськраду та Міськвиконком надходили пропозиції від мешканців Херсона та області щодо вшанування пам’яті Т.Г. Шевченка. Так, наприкінці вересня 2001 року до керівнику міста з відповідним листом звернувся голова Голопристанської районної громадської організації «Суспільна служба України» Федір Морозюк, якого підтримали голова Херсонської обласної організації Національної Спілки письменників України Микола Братан та голова Херсонської обласної організації «Всеукраїнське товариство Просвіта» Олег Олексюк. Ось що йдеться у «Зверненні» Морозюка, Братана і Олексюка: «…громадські організації Херсонщини, враховуючи зміни в державотворенні, відродженні культурних цінностей українського народу та спираючись на відомий Указ президента з цього питання, пропонують винести на обговорення сесії міської ради питання:

про повернення імені Т.Г. Шевченка парку імені Леніна та вулиці імені Карла Маркса;

про перенесення пам’ятника Т.Г. Шевченку з вулиці Перекопської, що є окраїною міста, на однойменну вулицю і встановлення його на місці зруйнованого херсонцями пам’ятника Карлу Марксу, який знаходиться в старому центрі Херсона». Як відомо, XV сесія Міськради 23-го скликання на своєму засіданні, зокрема, розглянула питання про присвоєння імені раніше безіменній площі, розташованої біля встановленого на проспекті Текстильників пам’ятника Тарасу Шевченку, і прийняла рішення: «З нагоди 10-річчя незалежності України та з метою увічнення пам ‘яті Т.Г. Шевченка площу біля пам’ятника Т.Г. Шевченку назвати: «Площа імені Т.Г. Шевченка».

Славу міста завжди повязують з іменами відомих лікарів. У Херсоні працював професор Ю.Ю. Вороний, який перший у світі пересадив нирку. Якби це було в Австрії чи Німеччині, то йому б спорудили памятник біля обласної лікарні, де він був головним лікарем. А у Херсоні про це мовчать і вулиці, і стіни будівель, де повинна бути меморіальна дошка. Немає вулиць Юрженка, Сафроненка, Попова, сестер Диканських, хоча імена цих цілителів з трепетом вимовляли херсонці, яким вони врятували життя, повернули зір, зберегли здоровя. [29; С. 5]

Деяких городян хвилює питання увічнення в Херсоні пам’яті і тих видатних українців, хто є нашими сучасниками. Так, у березні 2000 року на ім’я голови Міськради надійшло «Клопотання» від голови Херсонської міської організації «Народного Руху України» П. Гавриша, в якому він пише: «На виконання плану заходів урядової комісії щодо річниці трагічної загибелі голови Народного Руху України В’ячеслава Чорновола ми ще раз звертаємося до Вас з проханням перейменувати одну з центральних вулиць міста, зокрема вулицю Радянську, на честь видатного сина українського народу В’ячеслава Чорновола. Просимо Вас вирішити також питання про присвоєння імені В.М. Чорновола одній з бібліотек міста». Пропозиція про увічнення в Херсоні пам’яті В’ячеслава Чорновола поки не задоволено Міськрадою.

Хоча одних городян влаштовують певні топоніми Херсона, а інших — ні, Комісія з розгляду питань про присвоєння назв (перейменування) вулиць і площ при Херсонському міському Раді народних депутатів, тим не менш, продовжує свою роботу, ставлячи перед міськради і міськвиконкому все нові й нові завдання. І, схоже, керівництво міста час від часу дослухається до її рекомендацій. Так, на XX сесії Міськради 23-го скликання ухвалила рішення про встановлення пам’ятних дощок на честь двох легендарних людей, відомих багатьом поколінням херсонців:

. Щедріну Григорію Івановичу — випускнику Херсонського морського технікуму 1932 року, віце-адміралу, Герою Радянського Союзу, командиру гвардійського червонопрапорного підводного човна «С-56», який знищив 10 ворожих кораблів в роки Великої Вітчизняної війни, — дошку на будівлі учбового корпусу Херсонського Морського коледжу по проспекту Ушакова, 14.

. Альперт Олександру Григоровичу — почесному фотокореспонденту газети «Наддніпрянська правда», члену спілки журналістів, який все життя професійно фіксував історію Херсона і області, — дошку на будівлі по проспекту Ушакова, 26/12, де він провів останні 30 років свого життя. У цієї радісної події є своє невелике «але». За рішенням міськради, «встановлення меморіальних дошок» треба буде зробити «за рахунок заявників». Коли це відбудеться, поки невідомо. Як невідомо і те, прислухається чи Міськрада до пропозиції голови правління ВАТ «Фрегат» Ю. І. Пальмаша назвати сквер, розташований біля туристичного комплексу «Фрегат», ім’ям Незалежності України. Пан Пальмаш виклав цю пропозицію у своєму листі на ім’я міського голови ще 27 липня 1998 року. Дивно, що один із наймальовничиших площ міста, частиною якої є і поки безіменний сквер, до цих пір залишається без імені. Можна посперечатися з керівником туристичного комплексу з приводу конкретної назви площі перед «Фрегатом» — може, йому не варто надавати будь-яке політичне забарвлення. Але те, що цей мальовничий ділянка міського середовища давно вже повинен носити гідне ім’я, — безсумнівно.

Розпорядженням міського голови від 26 лютого 2000 року при Міськвиконкомі створено Комісію з питань найменувань (перейменування) вулиць, скверів та майданів міста. За період роботи Комісії було розглянуто всі звернення від різних об’єднань та організацій міста стосовно найменувань та перейменувань вулиць, скверів, майданів міста.

Засідання Комісії проходять по мірі надходження звернень. Комісія вносить свої пропозиції на засідання сесій міської Ради та приймає рішення.
Так, позитивно було розглянуто і прийнято на сесії звернення:
— про встановлення меморіальної дошки на будинку №11 по вулиці Морській, де проживав Антон Самійлович Кочубей;


про присвоєння імені О.С. Пушкіна скверу та ЗОШ №28 м. Херсона;


— про присвоєння імені О.С. Горбачевського інфекційній лікарні;

— про присвоєння імені О.С. Лучанського медико-санітарній частині ХБК;

— про присвоєння імені П.І. Юрженка одній з вулиць м. Херсона;

— про присвоєння імені В.Ф. Заботіна гімназії №3 та інші.

Так, завдячуючи зверненням громадян, у нашому місті на учбових та медичних закладах з’явились імена людей, які своєю працею, натхненням, вірою в краще заслужили на таке увічнення. Бо всім херсонцям відомі імена Заботіна, Юрженка, Горбачевського, Маргелова, Кочубея.

Скрутне фінансове становище, різноманітні політичні погляди не дозволяють нам сьогодні мати в нашому місті площу Незалежності, вулицю чи сквер, бібліотеку або учбовий заклад з іменем прекрасного політика сьогодення В’ячеслава Максимовича Чорновола. Не можемо позитивно розглянути звернення народного депутата України стосовно перейменування вулиці Леніна на вулицю Соборну, звернення Народного Руху щодо перейменування вулиці К. Маркса.

Отже, у результаті структурно-семантичного аналізу урбонімів м. Херсона, ми виявили 10 смислових груп лексем серед назв розважальних і торгівельних закладів міста.

Система годонімів та агоронімів сучасного міста також охоплює великий шар лексики. Аналіз зібраного матеріалу дозволяє виділити 9 лексичних груп, які включають загальновживані та професійні назви. Найповніше в назвах вулиць та площ представлені антропоніми, що дає можливість увічнити в пам’яті імена людей, діяльність яких пов’язана з містом.

Висновки

Урбоніми міста Херсона є невідємними компонентами місцевої онімної системи. Маючи власні структурно-семантичні особливості, які залежать від історичного розвитку міської спільноти, природно-географічних умов місцевості, суспільно-економічного устрою, культурних і мовних традицій народу, урбонімія Херсона становить органічну частину топосистеми української мови.

Урбоніми — це вид топонімів, які позначають власне імя будь-якого внутрішньоміського топографічного обєкта. У комплексі вони утворюють вербалізований знаковий код просторової організації міста. Залежно від просторових характеристик денотата (точка, лінія, площина), виділяють локальні, лінійні та планарні урбоніми.

До групи планарних урбонімів відносяться назви умовно вичленованих фрагментів міської території, як правило, досить великої: мікрорайонів, селищ, містечок. Лінійні урбоніми називають обєкти, які мають лінійну протяжність: вулиці, провулки, проспекти, бульвари, спуски, набережні. До локальних урбонімів відносяться назви обєктів культурно-побутового та екстерєрного призначення: магазинів, кафе, кінотеатрів, стадіонів, фонтанів, мостів тощо.

У результаті аналізу твірних основ локальних урбонімів (назв магазинів, фірм та розважальних закладів) Херсона виявлено 10 смислових груп лексем. Назви точкових внутрішньоміських обєктів вказують на предметну лексику («Світ Джинса», «Хліб», «Пивна хата»), імена осіб («Ганнуся», «Людмила», «Елена»), назви, що мають «природну» семантику («Океан», «Паук», «Плакучая ива»), лексику просторової та локальної семантики («Бродвей», «Berlin», «Милан Париж»), лексику з семантикою престижності і позитивної оцінки («Гурман люкс», «Декор Vip», «Де люкс») тощо.

За мовою написання можна виділити 3 групи локальних урбонімів — назви, написані українською («Барва», «Відпочинок», «Гетьман»), російською («Встреча», «Диалог», «Европа») мовою та іншомовні назви («Le form», «LG», «Pelermo»).

Годоніми та агороніми у мовному портреті сучасного міста є елементами, які найтісніше співвідносяться з історичним розвитком, відповідно, відображають специфіку міста та охоплюють широке коло лексики, яке включає як загальновживані назви, так і професіоналізми. Яскравіше представлені антропоніми. Цей факт свідчить про те, що місто прагне увічнити пам’ять про відомих людей. Наприклад: вулиця Некрасова, Лесі Українки, Гоголя, Горького, Ломоносова, Архипа Тесленка, Бєлінського тощо.

Список використаних джерел

1.Алмашов А. Старым улицам — старые названия?: Проблема переименований коснулась и Херсона // Ефір. — 1900. — 19-25 лют. — С. 11.

2.Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. 2-е узд.: Советская энциклопедия, 1969. — 607 с.

.Бабушкіна Н.І. Састаўныя айконімы Брэстчыны і їх структурныя тыпы // Беларуская анамастыка. — Мінск: Навука і тэхніка, 1981. — С. 88-111

4.Баженов А. Судьба улицы: история города: [Суворов в г. Херсоне] // Херсонський вісник. — 2002. — 26 верес. — С. 3.

5.Банк М.В. Із спостережень над мікротопонімікою Закарпаття // Питання топоніміки та ономастики. — К., 1962. — С. 164-168.

6.Белий Д. Херсонская старина // Недвижемость города. — 1997. — 15 апр. — С. 11.

7.Бобух А. Час повернути місту пам’ять його // Новий день. — 1995. — 7 жовт. — С. 9.

8.Большой энциклопедический словар / Под. ред. А.М. Прохорова. 2-е изд. — М., 1988. — 1456 с.

.Бондалетов В.Д. Русская ономастика: Учебное пособие для студентов педагогических институтов — М.: Просвещение, 1983. — 224 с.

.Букчина Б.З., Золотова Г.А. Слово на вывеске // Русская речь. — 1968. — №3. — С. 36-42.

11.Бучко Д.Г. Кілька уваг про принципи номінації в ойконімії України // Ономастика та етимологія. — К., 1997. — С. 13-23.

.Вандакурова Е.А. Эмпоронимическая рефлексия в речи современного горожанина (на материале названий торговых предприятий Красноярска): Дипломное сочинение. Архив кафедры русского языка КГУ. — Красноярск, 2000. — 68 с.

13.Вербич С. Внутрішня реконструкція як базовий принцип усистемі аналізу онімного матеріалу: Ономастика \ Українська мова. — 2002. — №2. — С. 59-68.

14.Гаврилова Т. До питання про онімізацію назв частин населених пунктів Черкащини: Ономастика // Українська мова. — 2003. — №1. — С. 89-95.

15.Галас К.Й. До питання вивчення топоніміки Закарпаття // Наукові записки Ужгородського ун-ту. — Т.26. — Діалектол. збірник. Вип. 2. — Ужгород, 1957. — С. 37-54.

16.Галас К.Й. Про деякі особливості топонімів // Доповіді та повідомлення Ужгородського університету. Серія філологічна. — №5. — 1960. — С. 37-39.

17.Гарвалик М.К. К вопросу о современной ономастической терминологии // Вопросы ономастики. — 2007. — №4. — С. 5-13.

18.Головацкий Я.Ф. Географический словарь западно-славянских и югославянских земель и прилежащих стран / Сост. Я. Головацким. — Вильна, 1884. — 371 с.

.Горностаев Е.В. Справочник переименованных улиц, переулков, площадей, парков и скверов города Херсона // Константы. — 1993. — №1. — С. 123-128.

20.Гумецька Л.Л. Нарис словотворчої системи української актової мови XIV с XV ст. — Київ, 1958. — 327 с.

21.Дуйчак М. Мікротопонімія українських сіл Східної Словаччини (Лексико-семантичні групи та структура) // Науковий збірник музею української культури у Свиднику. — Словацьке пед. вид. в Братиславі. Відділ укр. літ. в Пряшеві, 1994. — С. 260-372.

22.Дяченко В.Д. Про назви населених пунктів України етнонімічного походження // Питання топоніміки та ономастики. — К., 1962. — С. 157-164.

23.Егорова Т.П. Названия улиц в семиотическом аспекте общности стилей // Ономастика: Типология. Стратиграфия. — М.: Наука, 1988. — С. 112-119.

24.Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С.Я.Єрмоленко. — К.: Либідь, 2001. — 224 с.

25.Желєзняк І.М. Ономастика України та етногенез східних словян. — К., 1998. — 226 с.

26.Жучкевич В.А. Общая топонимика. Изд. 2-е, испр. и доп.: Учебное пособие для географических факультетов вузов. — Минск: Вышэйшая школа, 1968. — 381 с.

27.Жучкевич В.А. Общие и региональные закономерности топонимики. Автореф… д-ра геогр. наук. — Минск, 1970. — 22 с.

28.Зубріс Г. Ще раз про топоніміку Херсона // Новий день. — 1996. — 7 вересня. — С. 5.

30.Карпенко Ю.О. Топоніміка і її місце в лексичному складі мови (лекція). — Чернівці, 1962. — 22 с.

.Колесов В.В. Язык города. — М.: Высшая школа, 1991. — 192 с.

32.Кордуба М. Земля свідком минулого. Географічні назви як історичне джерело. — Львів: Наукове товариство ім. Шевченка, 1924. — 14 с.

33.Кордуба М. Потреба організації збирання географічних назв. — Париж, 1928. — 7 с.

.Кордуба М. Що кажуть нам назви осель? — Львів: Наша Батьківщина, 1938. — 22 с.

35.Лейчик В.М. Алиса — имя собственное. О современных названих бирж, фирм… // Document HTML: — www.gramota.ru/. — 219 с.

36.Лісняк Н. Про продуктивні типи мікротопонімів Західного Поділля // Актуальні проблеми українського словотвору. — Івано-Франківськ, 1995. — 412 с.

.Лучик В. Стан і перспективи української ономастики в загальнословянському контексті // Науковий вісник Чернівецького університету. — 2007. — Випуск 354-355. — С. 45-49.

.Марузо Ж. Словарь лингвистических терминов. — М.: Издательство иностранной литературы, 1960. — 436 с.

39.Матвеев А.К. Ономастика и ономатология: терминологический этюд // Вопросы ономастики. — 2005. — №2. — С. 5-10.

40.Молчанова О.Т. Про топонімічні універсалії // Мовознавство. — 1991. — №1. — С. 51-56.

41.Мурзаев Э.М. География в названиях. — М.: Наука, 1979. — 168 с.

42.Мурзаев Э.М. Значение местных терминов в образовании географических названий // Питання топоніміки та ономастики. — К., 1962. — С. 37-44.

43.Мурзаев Э.М. Очерки топонимики. — М.: Мысль, 1974. — 382 с.

.Никонов В.А. Введение в топонимику. — М.: Наука, 1965. — 180 с.

45.Никонов В.А. Пути топонимического исследования. — М. — 135 с.

.Німчук В.В. Про необхідність вивчення топоніміки у звязку з народними говорами // Питання топоніміки та ономастики (Матеріали І Республіканської наради з питань топоніміки та ономастики). — К., 1962. — С. 45-53.

.Отін Є.С. Що таке топоніміка // Структура і функції ономастичних одиниць. — Донецьк ДонДУ, 1992. — С. 4-23.

48.Подольская Н.В. Словарь русской ономастической терминологии / Н.В. Подольская, А.В. Суперанская. — М.: Наука, 1988. — 192 с.

49.Поляруш Т.І. Розвиток методу словотвірного аналізу в сучасній топоніміці // Питання ономастики Південної України. — К.: Наук. думка, 1974. — С. 15-20.

.Ріпецька О.Ф. Принципи класифікації німецької топонімії слов`янського походження // Питання ономастики. — Київ, 1965. — С. 11.

51.Розенталь Д.Э., Теленкова М.А. Словарь-справочник лингвистических терминов. Изд. 2-е. — М.: Просвещение, 1976.

.Самій І.М. Урбанізація в Україні: соціальний та управлінський аспект: монографія / І.М. Самій. — К.:Наукова думка, 2005. — 303 с.

.Стрижак О. Українська ономастика на зламі тисячоліть // Українська мова. — 2003. — №3/4. — С. 107-129.

54.Стрижак О.С.К.К.Цілуйко як ономаст (Короткі спогади і роздуми) // Українська ономастика. — К., 1998. — 214 с.

55.Суперанская А.В. Типы и структура географических названий. — Лингвистическая терминология и прикладная топономастика. — М., 1964. — 359 с.

56.Суперанская А.В. Общая теория имени собственного. — М., 1973. — 366 с.

57.Суперанская А.В. Типы и структура географических названий. — М.: Наука, 1964. — 118 с.

.Суперанская А.В. Что такое топонимика? — М., 1985. — 176 с.

59.Сухопаров С.М. Улицы Херсона: Очерки с прил. полного списка улиц, переулков, съездов, тупиков, проездов, спусков, шоссе, проспектов, площадей, бульваров, парков, скверов Херсона и указанием их старых (ист.) названий и переименований. — Херсон: Слаж, 2002. — 160 с.

60.Тарасенко О.О. На теми сучасної української ономастики // Мовознавство. — 2007. — №1. — С. 6-22.

61.Ташицкий В. Место ономастики среди других гуманитарных наук // Вопросы языкознания. — 1961. — №2. — С. 3-11.

62.Тлумачний словник сучасної української мови: Близько 50000 сл. / Уклад. І.М. Забіяка. — К.: Арій, 2007. — 512 с.

63.Топоров В.Н. К проблеме классификации в топонимии // Исследования по структурной топологии. — М., 1963. — С. 236-241.

64.Українська мова: Енциклопедія / Редкол.: В.М. Русанівський, О.О. Тараненко, М.П. Зяблюк та ін. — 2-ге вид., випр. і доп. — К.: Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М.П. Бажана, 2004. — 824 с.

65.Успенський Л.В. Имя дома твого. Очерки по топонимике. — Ленинград: Детская литература, 1967. — 303 с.

66.Федоренко Д. Портрет нації у назвах, або сучасні проблеми української топоніміки // Літературна Україна. — 2000. — 30 листопада. — С. 3.

67.Цілуйко К.К. До вивчення топоніміки Радянської України // Діалекто-логічний бюллетень. Вип. 1. — К., 1949. — С. 15-31.

68.Цілуйко К.К. Основні питання розвитку українських топонімів в пожовтневий період (1917-1957 рр.) // Досл. з мовознавства в Українській РСР за сорок років. — К., 1957. — С. 171-194.

.Цілуйко К.К. Програма для збирання матеріалів для вивчення топоніміки України. — К, 1962. — 19 с.

.Черняхівська Є.М. Складні топонімічні назви (Синтаксико-морфологічний і лексико-синтаксичний способи словотворення у топонімії) // Питання українського мовознавства, кн. 5. Львівський ун-т. — Львів, 1962. — С. 141-150.

71.Шмелева Т.В. Современная годонимия: семантика и семиотика. — М., 1991. — 321 с.

72.Rospond, S. Klasyfikacja structuralno-gramatyczna slowianskich nazw geograficznych. с Wroklaw, 1957. — 346 с.

73.Rospond, S. Klasyfikacja structuralno-gramatyczna slowianskich nazw geograficznych. с Wroklaw, 1957. — 354.