Ад’єктивація дієприкметника

Ад’єктивація дієприкметника

Кафедра української мови

Адєктивація дієприкметника

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи вивчення дієприкметника та адєктивації в сучасній українській літературній мові

.1 Особливості вивчення дієприкметника

.2 Вивчення адєктивації

Розділ 2. Механізм адєктивації дієприкметника в сучасній українській літературній мові

.1 Перехід дієприкметника до класу прикметника

.2 Умови адєктивації

.3 Дієприкметники, які піддаються адєктивації

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Адєктивація дієприкметників — одне з найскладніших питань проблеми розмежування частин мови. Актуальними і на сьогодні залишаються суперечливість, сумнівність багатьох випадків переходу дієприкметників до класу прикметників пояснюється не тільки невиразністю ознак, але й нечіткістю критеріїв адєктивованих дієприкметників. Крім того, питання про природу ад’єктивації дієприкметників, про те, що становить кінцевий результат її — набуття дієприкметником ад’єктивованих значень чи повний перехід до класу прикметників, та питання критеріїв розмежування адєктивованих власне дієприкметників залишаються досить актуальними. Не з’ясовано остаточно кількість дієслівних ознак, які втрачаються при ад’єктивації, залежність ад’єктивації дієприкметників від контексту, терміналізації лексики.

Своєрідність даного явища і складність його виявлення у вживанні слова у невластивій його формі. За традиційним визначенням адєктивація дієприкметників — перехід дієприкметників до класу прикметників. Дієприкметники української мови, як показують факти, ад’єктивуючись, можуть мати не тільки якісний, але й відносний характер. Основним положенням стосовно адєктивації є те, що це явище відбувається при втраті дієприкметником дієслівних категорій часу, виду, стану, здатності до дієслівного керування, до сполучення з залежним словом.

При переході в прикметники дієприкметники втрачають процесуальність та результативність ознаки і набувають якісності. Проте дієприкметники, як показують факти української мови, ад’єктивуючись можуть мати не тільки якісний, але й відносний характер: одні з них піддаються ступеюванню і мають здатність виявляти інтенсивність ознаки (ще більш вигнуті ноги, вихованіший хлопець, обдарованіша співачки, інші не піддаються (кований келих, мальоване кіно, шиті рукавиці) і, як відносні прикметники, інтенсивність ознаки виявляти не можуть.

Значна кількість досліджень, присвячених цій проблемі, свідчить про значний інтерес і складність розв’язання окремих її питань. До явища ад’єктивації дієприкметників зверталися в працях О.М. Пєшковський, В. В. Виноградов, О.О. Потебня, Д.М. Овсянико-Куликовський, О.О. Шахматов, Л.В. Щерба, В.М Русанівський та інші. Окремі спеціальні дослідженні та дослідження про дієприкметники, а також багато підручників висвітлюють явище переходу слів в інші частини мови. Так, зокрема Д.М. Овсянико-Куликовський звертав увагу на умови послаблення дієслівності дієприкметників, що на думку дослідника є першою ознакою до адєктивації. Русанівський В.М. досліджував роль прислівників у явищі адєктивації. Найбільшою силою, що впливає на розвиток якісних значень, на думку В.В. Виноградова є прямий додаток при дієприкметнику. О.О. Потебня вважає, що найчастіше піддаються адєктивації пасивні дієприкметники, через їх здатність бути в препозиції і стоять ближче до прикметників, ніж активні дієприкметники. О.М. Пєшковський дотримувався думки про те, що дієприкметники відрізняються від інших дієслівних прикметників послідовним відмінюванням за видами, відмінюванням за числами та дієслівним керуванням. Тому якщо одна чи кілька відмінностей з якоїсь причини атрофується, тоді дієприкметник починає переходити в прикметник.

Метою курсової роботи є дослідження механізму ад’єктивації дієприкметників у сучасній українській літературній мові. Поставлена мета зумовила вирішення наступних завдань:

·вивчити особливості перехідних явищ у системі у системі повнозначної частини мови;

·охарактеризувати поняття ад’єктивації;

·розглянути особливості ад’єктивації дієприкметників у сучасній українській літературній мові.

·визначити адєктивовані дієприкметники, які утворилися на основі оякіснення ознаки за дією, яка виражає пряме значення дієслова;

·розглянути адєктивовані дієприкметники ті, що утворилися через розвиток переносних значень дієслова та за асоціацією;

·виявити особливості адєктивації різних часо-станових груп дієприкметників;

·виявити причини адєктивації дієприкметників;

Обєктом дослідження курсової роботи є дієприкметник в українській літературній мові.

Предметом дослідження курсової роботи є механізм ад’єктивації дієприкметників у сучасній українській літературній мові.

Розділ 1. Теоретичні основи вивчення дієприкметника та адєктивації

1.1 Особливості вивчення дієприкметника

Дієприкметник — особливе окреме утворення, що посідає проміжне місце між дієсловом і прикметником, своєрідний гібрид,що має ознаки обох частин мови.

Дієприкметник дуже складне мовне явище,яке поєднує в собі розрізнені ознаки-дієслова і прикметника.

Як і дієслово має:

·категорійне значення процесуальності;

·властиві граматичні категорії:часу, вид, стану;

·як і інші форми дієслова має керувати формою залежного іменника;

·творяться від двох основ — інфінітива та теперішнього часу.

Подібно до прикметника має:

·здатність узгоджуватись у роді, часі, відмінку;

·під час відмінювання виявляє однакову з прикметником систему відмінкових закінчень;

·первинне і основне синтаксичне значення як і в прикметника є означення [35, с. 76].

Існують дієприкметники активного і пасивного стату:

Активні дієприкметники виражають ознаку за дією, яку виконує пояснюваний іменник: атакуючий загін, дозрілий плід.

Пасивні дієприкметники виражають ознаку за дією, яку над пояснюваним іменником виконує хтось інший: розв’язана задача, пошитий костюм.

Творення дієприкметників

Активні дієприкметники теперішнього часу в українській мові не існують. Утворені від основи теперішнього часу дієслів недоконаного виду(форма третьої особи множини без закінчення) за допомогою суфіксів: для дієслів І дієвідміни -уч- (-юч-), для дієслів II дієвідміни — -ач- (-яч-) словоформи:

·Ріж[уть] + уч(ий) → ріжучий,

·пала[ють] + юч(ий) → палаючий,

·леж[ать] + ач(ий) → лежачий,

·го[ять] + яч(ий) → гоячий і т.і. —

·одна з найужваніших помилок в українській мові. Подібні форми українській мові не властиві їх вживають, коли не можуть позбутися впливу російської мови, де подібні словоформи — невід’ємна частина мови. В українській мові вживається форма той, що… чи такий, що… — що ріже, що палає, що лежить і т. і. Слово лежачий це прикметник, як і значущий.

Активні дієприкметники минулого часу утворюються від основи неозначеної форми (відкидання від інфінітива кінцевого -ти-) тільки неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л-:

дозрі[ти] + л[ий] → дозрілий.

Пасивні дієприкметники утворюються від основи неозначеної форми перехідних дієслів(минулого часу — від дієслів доконаного виду, теперішнього — від дієслів недоконаного виду) за допомогою суфіксів -н-, -ен- -т-:

·виконати + н(ий) → виконаний,

·пошити + т(ий) → пошитий,

·обговорювати + н(ий) → обговорюваний

·бачити + ен(ий) → бачений.

Якщо основа інфінітива закінчується суфіксом -и-, то під час утворення дієприкметника цей суфікс опускається і вживається суфікс -ен: побачити + ен(ий) => побачений

Водночас відбуваються характерні для дієслівних форм чергування звуків [с]/[ш], [з]/[ж], [д]/[дж]: скошений, звужений, збуджений.

Якщо перед суфіксом -ен- стоїть губний звук ([ф], [м], [б], [п], [в]), перед суфіксом -ен- у дієприкметнику з’являється звук [л]:

висловити + ен(ий) -> висловлений

1.2 Вивчення поняття адєктивації

Адєктивація — різновид транспозиції, котрий полягає у переході слів з інших частин мови в прикметник.

Як і субстантивація, адєктивація утворюється від 2 іменників, дієслів, числівників, прислівників. Характерну рису адєктивації становить її продуктивний вияв у морфологічному ступені.

Прикметник найтісніше навязаний з іменником, і тому відіменникову адєктивацію в усіх її ступенях і модифікаціях репрезентовано найширше.

Синтаксичний ступінь відіменникові адєктивації, здійснюється переміщенням відповідній форми іменника у прийменникову позицію [25].

Синтаксичний ступінь відіменникової адєктивації — підґрунтя для морфологізованої адєктивації. Утворені прикметники від іменників членуються на дві частини:

1)лексичну частину, репрезентовану вихідним іменником;

2)граматичну частину, представлену прикметниковим суфіксом.

Інші частини мови мають спільний і відмінний від іменника характер переходу в прикметник.

Дієслово та іменник мають номери морфологічні категорії, через те морфологічні дієслова у прикметник супроводжується не трансформацією вихідних граматичних категорій (як у вихідного іменника), а їхнього нівеляцією.

На противагу відіменниковій віддієслівна синтаксична адєктивація має вузьку сферу поширення. У синтаксичній позиції прикметника функціонують лише форми інфінітива.

Віддієслівна адєктивація виявляє своєрідність у її морфологічному ступені. У межах морфологічного ступеня переходу виділяють два різновиди віддієслівних прикметників:

§більш відділений від дієслова;

§більш зближений із прикметниками.

Перший різновид охоплює віддієслівні прикметники з суфіксами — альн- і — ильн -, а другий — пасивні й похідні від форм минулого часу дієслова активні дієприкметники.

Семантичний ступінь переходу дієслова у прикметник вирізняється своєю неоднорідністю, відображаючи неоднаковий вияв семантичного віддалення від вихідного дієслова. Модифіковані в семантичному плані віддієслівні прикметники мають у своїй морфемній будові найчастіше такі суфікси: — лив -, — к-, — л-, — н-, — ен -, — уч -, — ач -, — ущ -.

Від числівникова адєктивація ґрунтується на морфологічному ступенях переходу в прикметник [15, c. 206].

Синтаксичний ступінь адєктивації виявляється в переміщенні прислівників із типової для них детермінантної або придієслівної позиції речення в позицію приіменникові.

Головну роль у морфологічній адєктивації відіграють дві центральні вихідні частини мови — іменник і дієслово.

Значна увага приділяється адєктивації дієприкметників. Вона буває повна й часткова. Під повною розуміємо остаточний перехід у прикметники, коли власне дієприкметникового значення в мові не залишається (гарячий, кислий, вялий). Таку адєктивацію можна спостерігати тільки діахронічно. Під неповною розуміємо наявність адєктивованих значень при значення власне дієприкметниках,наявність опозиції:власне дієприкметник- адєктивований дієприкметник (плетені рукавиці).

Адєктивуються також порядкові числівники. Так, було виявлено перехід у прикметники слів перший та другий у різних граматичних формах. Однією з ознак розмежування «перехідних» одиниць є підбір синонімів до них, переважно квазісинонімів: за першу ознаку цього вважалося знання «фартової» мови, тюремних та злодійських звичок — головну, визначальну, ключову; Про те ж, що сьогодні він, перший ученик, сидів у карцері, в його вийшло з голови — кращий, гарний; Скоро на фоні шкільного життя зявилася значна постать Галі, зразу залишив своїх перших коханок і став моститися до неї — попередніх; З перших же днів школа увійшла в свою колію — початкових; Другого дня в школі був акт; — наступного; Всю цидулку знав уже він напамять, а все дивився на неї, а все дивився на неї, і поганенькі кривульки-літери здавалися йому такими любими-любими; повертав цидулку на всі боки, розглядав плями якісь на ній, цифри на другому боці — зворотному.

Спостережено випадок адєктивації займенника: В школу увійшов уже він, як своя людина: з учителькою він поводився по-домашньому — близька, рідна). Свій — присвійний займенник, що співвідноситься з прикметником, тому набуття ним прикметникового значення не змінило ні морфологічних, ні синтаксичних характеристик цього слова [15, c. 208].

Прикметник від дієприкметника відрізняється тим, що він:

а) вказує на сталу, не зумовлену конкретною дією ознаку: ведуче колесо, дикоростучі тюльпани, стояча вода, шиплячий звук, лежачий камінь;

б) по-іншому утворений, зокрема має невластиві для дієприкметників суфікси: летючий (дієприкметник — летючий), кипучий (дієприкметник — киплячий), плакучий (дієприкметник — плачучий), загребущий, тямущий, пропащий;

в) хоч має суфікс — л (ий), але не має префікса, який вказує на доконаний вид: кислий (дієприкметник — скислий), стиглий (дієприкметник — достиглий), гнилий (дієприкметник — зігнилий), талий (дієприкметник — розталий);

г) має наголошений суфікс -енн(ий) або -йнн(ий): нескінченний, незбагненний, невблаганний;

ґ) може мати інший наголос: печена картопля, варений рак.

Розділ 2. Механізм адєктивації дієприкметників у сучасній українській літературній мові

.1 Перехід дієприкметника до класу прикметника

Адєктивація дієприкметників, за традиційним визначенням, — перехід дієприкметників до класу прикметників.

Так, основним положенням стосовно адєктивації є те, що це явище відбувається при втраті дієприкметником дієслівних категорій часу, виду, стану, здатності до дієслівного керування, до сполучення з залежним словом.

При виявленні адєктивованих значень дієприкметників звичайно керуються фактом втрати дієприкметником дієслівних категорій і відсутності залежних слів. Крім цього, враховуються ще прикметникова здатність до ступеювання, наявність префіксів з виразними семантичними відмінками й видовим значенням, співвіднесеність із значеннями дієслова, контекстуальні умови.

В українській мові найчастіше ад’єктивуються пасивні дієприкметники на — ний (- ений), — тий. Адєктивовані активні дієприкметники на — чий і — лий виступають здебільшого в термінах. Не адєктивуються, як правило, дієприкметники з суфіксами — ува — (- юва -), — овва -. В основі адєктивації дієприкметників — втрата процесуального або результативного і набуття якісного характеру ознаки, яку він виражає. Дехто з учених вважає, що адєктивовані дієприкметники можуть мати ще й відносні значення. До адєктивованих відносять також дієприкметники лексикалізованими значеннями, тобто такими, яких немає у співвідносному дієслові, але які зявилися за асоціативно образними поняттями.

Значення адєктивованих дієприкметників по -різному співвідносяться з семантикою вихідних дієслів: одні утворюються на основі оякіснення ознаки і повторюють пряме значення дієслова; інші утворюються через розвиток переносних значень, а також поза значеннями дієслова за асоціацією. У кожному конкретному випадку адєктивація відбувається по — різному, захоплюючи то прямі, то переносні значення. Адєктивація певною мірою залежить від їхнього стану, виду, часу, синтаксичних звязків.

Найзагальнішими критеріями виявлення ад’єктивованих значень у дієприкметників такі:

) неможливість трансформації дієприкметників з іменниками у конструкцію з особовим дієсловом, співвідносним з дієприкметником;

) неможливість сполучення дієприкметника із залежними словами.

До розрізнювальних факторів між ад’єктивованими й неад’єктивованими значеннями дієприкметників відносять також наявність — відсутність деривативного зв’язку з прислівниками та абстрактними іменниками на — ість.

Дієслівні категорії часу, виду, стану, дієслівне керування не однаково впливають на адєктивацію в різних часо-станових групах дієприкметників, то сприяючи їй, то гальмуючи її. Так, категорія часу в дієприкметниках української мови — порівняно слабкий граматичний фактор. Це, зокрема, пояснюється малою кількістю і нерегулярністю опозицій серед часових груп. Дуже мало, наприклад, мають активні дієприкметники теперішнього часу на — чий співвідносних активних дієприкметників минулого часу на — лий.

Те саме можна сказати про пасивні дієприкметники минулого часу на — ний, — тий, до яких опозиційні форми теперішнього часу на — мий давно втрачені в українській мові, а дієприкметники типу досліджуваний, наслідуваний можуть виражати і минулий, і теперішній час залежно від контекстуальних умов і також не становлять чіткої опозиційної групи. Тому такий граматичний фактор, як час, не стає на перешкоді адєктивації дієприкметників на — чий і — ний (- ений), — тий. Тільки в активних дієприкметниках минулого часу на — лий категорія часу проявляється сильніше, по-перше, через суфікси минулого часу -л-, що наявний і в дієсловах минулого часу, по-друге, через суцільну префіксацію, яка впливає на утворення доконаного виду, що звичайну, що звичайно повязуються зі здійсненою, завершеною дією, яка видається минулим часом. Отже, в дієприкметниках на -лий часова ознака виступає гальмівним для адєктивації фактором (хоча цей фактор тісно переплітається з видовим) [25].

Дієприкметники можуть втрачати дієслівні ознаки часу, виду, стану, а також здатність керувати іменниками. У цьому випадку вони виражають постійну, сталу ознаку предмета і нічим не відрізняються від прикметників: родючі поля, блискучий оратор, пекучий біль, сіяне борошно, колючий дріт, вихована людина. Це явище називається ад’єктивацією дієприкметників.

Здебільшого переходять у прикметники пасивні дієприкметники. Якщо дієприкметник, виконуючи функцію присудка, втрачає здатність керувати іменником, то це є свідченням його переходу в розряд прикметника:

Очі в Маланки стали налякані, круглі (М. Коцюбинський); «Очі в усіх видющі, вуха чуйні» (М. Коцюбинський)

.2 Умови адєктивації

Основою адєктивації дієприкметників вважаються семантичний і граматичний фактори.

Дієприкметник, що стоїть перед означуваним, ближче підходить до типу прикметника-означення, між тим як дієприкметник, що стоїть після означуваного, відстоїть від цього типу далі і в ньому дієслівний характер дієприкметника вираженіший чіткіше. Овсянико -Куликовський підкреслював, що дієслівність в одиничних дієприкметниках проявляється слабше, ніж в дієприкметникових зворотах. Отже, відрив від залежних пояснювальних слів — найперша умова ад’єктивації [25, с. 120].

Адєктивація дієприкметників буває неоднакова щодо її звязку із значеннями дієслова, а саме:

) ті, що утворилися на основі оякіснення ознаки і повторюють пряме значення дієслова (гартовий меч, валяне сукно,саджені ліси);

) ті, що утворилися через розвиток переносних значень, а також поза значеннями дієслова за асоціацією (насаджене місце, закриті збори, обернена задача).

Адєктивовані дієприкметники першого типу відрізняються від неадєктивованих тільки тим, що виражають не тимчасову змінну ознаку предмета, а постійну, оякіснену, таку, що характеризує предмет як носія цієї якості.

Адєктивовані дієприкметники другого типу, що розвинулися на основі переносних значень дієслів й поза значеннями дієслів, становить помітне джерело поповнення групи адєктивованих дієприкметників. Зокрема, регулярність адєктивації значень дієприкметників спостерігається при перенесені ознаки предмета, який не може підлягати дії, вираженій дієсловом.

Для цього типу дієприкметників характернее вживання в обох полюсах дієслівності (найбільшої і нульової, втраченої) та в проміжній ланці звичайної дієслівності:

а) власне дієприкметник з залежними словами;

б) власне дієприкметник одиничний;

в) власне ад’єктивований дієприкметник [25, с. 122].

Велику роль в ад’єктивації відіграють контекстуальні умови, які виразно можуть відтінити дієвість чи якісність ознаки.

Дієслівні категорії часу, виду, стану, дієслівне керування не однаково, впливають на ад’єктивацію в різних часо — станових групах дієприкметників то сприяючи їй, то гальмуючи її. Так, категорія часу в дієприкметника порівняно слабкий граматичний фактор.

Дієприкметники можуть втрачати дієслівні ознаки (зокрема вид) і набувати значення прикметника: (колючий дріт, родюча земля, пекучий біль, блискучий промовець, вихована людина, розгублений погляд).

Перешкоджає ад’єктивації характерна особливість дієприкметника — здатність до дієслівного керування і синтаксичних зв’язків, характерних для дієслова.

При дієприкметниках є три типи оточення, які можна вважати характерними саме для сполучення з дієслівними утвореннями, в тому числі з дієприкметниками, які являють сильну ознаку дієслівності це:

а)іменники (займенники) в орудному відмінку субєкту дії, знаряддя, матеріалу, обєкта сфери психічної діяльності;

б) прислівники та іменниково-прийменникові конструкції на позначення способу, причини й мети дії;

в)іменники (займенники) як прямі додатки.

Іменник (займенник) як непрямий додаток в орудному відмінку незалежно від, того, чи формує з дієприкметником пасивну сполуку, чи виражає об’єктні та інші відношення, підтримує дієслівність дієприкметника, є показником її і становить значну перешкоду ад’єктивації.

Активні дієприкметники теперішнього часу на -чий в цілому рідко піддаються ад’єктивації. Єдиним послаблюючим дієслівність фактором є категорія теперішнього часу, що сприяє розвиткові якісної ознаки. На перешкоді ад’єктивації стоять інші дієслівні категорії, що тут виявляються досить сильно: категорія виду, який підкреслює процесуальність ознаки та категорія стану (активного), морфологічним вираженням якого є суфікс -ч- в сполученні з дієслівними суфіксами основи третьої особи множини.

Адєктивація дієприкметників на — чий відбувається переважно при потребі передати загальніше, ніж його виражає власне дієприкметник, якісне поняття, зокрема коли в мові немає відповідного прикметника.

Наприклад, «Каліцтво і сидяче життя придали її характерові якусь надзвичайну рівність і мякість» (І. Франко).

Історичним фактором, що перешкоджає адєктивації дієприкметника на — чий, є наявність спільнокореневих з ними прикметників на — чий, які мають загальні якісні ознаки і цілком покривають потребу вираження оякіснених ознак за значення дієслів (наприклад: кипуча вдача-кипляча вода; палючі вітри-палаюче багаття.

Перешкоджати адєктивації може наявність і віддаленіших за формою, але спільнокореневих прикметників на — ний, які складають з дієприкметниками опозиційну пару: загальна якісна ознака — конкретна процесуальна ознака (наприклад: благальний-благаючий).

Найчастіше адєктивація в дієприкметниках на — чий відбувається тоді, коли вони перебувають в складі термінологічних сполук (наприклад: «Ведуться розробки крокуючих, бігаючих стрибаючих машин» (Фізика)).

Активні дієприкметники минулого часу на — лий теж рідко адєктивується, бо в них сильно виражені категорії часу, виду, стану.

Оскільки активні дієприкметники минулого часу в українській мові звичайно префіксальні, префікси не можуть не відігравати певної ролі і в явищі адєктивації, виступаючи гальмівним фактором оякіснення ознаки. Як зазначає О. О. Потебня «префікс в утвореннях на -л- підтримує його зв’язок з дієсловом, а імена безпрефіксні на -л- соріше втрачають будь-яке відношення до дієслова».

адєктивація дієприкметник синтаксичний

2.3 Дієприкметники, які піддаються адєктивації

Найчастіше піддаються ад’єктивації пасивні дієприкметники на — ний (-ений), — тий. Вони легше, ніж дієприкметники інших груп, втрачають звязок з дієсловом, співвіднесеність з його семантикою, а також з його граматичними категоріями. Це характерно і для української, і для російської мови.

Виразніше наближеність пасивних дієприкметників до прикметників зумовлюється ширшим колом переносних значень, які мають перехідних дієслова, що становлять основу творення пасивних дієприкметників, ніж неперехідні. Переносні значення частіше, ніж прямі набувають ад’єктивного характеру. Крім того, в пасивних дієприкметниках більше сприяють ад’єктивації граматичні фактори. Так, дієприкметники на — ний (- ений), — тий характеризується значним послабленням часових ознак. Вони не мають виразної часової опозиції і морфологічної різниці в суфіксах, як це є, а тільки видове протиставлення, що морфологічно розрізняються основами за допомогою суфіксів та префіксів. Вид у пасивних дієприкметниках виступає гальмівним фактором ад’єктивації тільки в певних умовах: недоконаний при наявності суфіксів — ува -, — юва -, овва -, — ва -, що надають характеру протяжності дії, доконаний при наявності або повторюваності префіксів, які вносять семантичні відтінки, конкретизують ознаку, надану дією, або підкреслюють її завершеність [25, с. 136].

Сильним фактором ознаки пасивної цієї групи дієприкметників виступають синтаксичні особливості-наявність залежних пояснювальних слів при дієприкметник, зокрема іменників та займенників в орудному відмінку, прислівників способу дії, прийменникових конструкції.

Пасивні дієприкметники недоконаного виду, ускладнені видовими суфіксами — ува (-юва-), — ова -ва -, звичайно не ад’єктивуються незалежно від того, функціонують вони одинично чи з залежними словами. (Наприклад, «Стіна покрита різнобарвними шматами паперу, наклеюваним і день у день» (І. Франко)).

Суфікси — ова -,- ва -, -а — в дієприкметниках недоконаного виду часто не перешкоджають ад’єктивації, а навпаки, ніби стають показниками якісної ознаки: пастерезоване молоко, культивовані рослини, фасований цукор. Це спостерігається не тільки в термінологічних сполуках, а й у загальному давньому вжитку, переважно з суфіксами -ва-, -а-. (Наприклад, «Ягідко моя! Наливаная!» (Панас Мирний). Або: (Пішли, бачу, наші до церкви у святкових кептярях, розшиваних) [25, с. 138].

Пасивні дієприкметники доконаного виду на -ний (-ений), -тий в українській мові щодо ад’єктивації виявляють себе по-різному.

Ці дієприкметники ад’єктивуються легко, маючи слабко виражені категорії часу і стану. До того ж додаються семантичні особливості-переносно-образні та лексикалізовані значення, які часто розвиваються в цих дієприкметниках, створюючи грунт для ад’єктивації.

Той самий дієприкметник, що має ад’єктивоване значення, функціонує одинично як власне і дієприкметник і як дієприкметник з залежними словами.

Наявність у мові абстрактних іменників на -ість та прислівників, співвідносних з дієприкметниками провокує виділення ад’єктивованих значень.

Не заперечуючи про переважне творення іменників і прислівників від оякіснених, адєктивованих значень дієприкметників, доводиться припускати можливість деривативного звязку іменників і прислівників з деякими власне дієприкметниками. (Наприклад «Коні викликали хіба що жаль своєю виснаженістю і забрьоханістю» (Загребельний).

Однією з причин адєктивації дієприкметників вважаються їх сполучення з часткою не, що стає префіксом.

У науковій та навчальній літературі, лексикографічних працях немає чіткості щодо кваліфікації утворень «префікс не + дієприкметник. Здебільшого вони адєктивуються і тільки зрідка, при певних умовах, наявності спільнокореневих прикметників з подвоєним -н- й іншим наголосом, позначаються як дієприкметники.

Проте у плані власне дієприкметникових ознак приєднання префікса не — в багатьох випадках не знімає процесуальності чи результативності, а вказує на те, що в якомусь аспекті заперечується значення дієслівної основи. (Наприклад: «Невиплакані сльози серце їй гнітили» (Леся Українка)).

Дієприкметники з префіксом не -, крім негативної, можуть виражати негативно-позитивну ознаку, маючи на заперечення зникнення, згасання, зниження. (Наприклад: «Тільки в очах цей пильний незникаючий холодок» (Гончар)).

Щодо адєктивації, оякіснення дієприкметників у сфері термінології в мовознавстві висловлюються думки протилежного характеру: адєктивація дієприкметників і визначається, заперечується. Поширену останнім часом думку, згідно з якою дієприкметники в складі термінологічних сполук адєктивуються, намагаються спростувати деякі дослідники, наприклад Л. П. Калакуцька [24, с. 22], яка висловлює сумнів стосовно того, що введення дієприкметника в склад термінологічної сполуки повинно означати його адєктивацію або адєктивність його значення.

Активні дієприкметники на — чий в термінологічних сполуках виражають процесуальний характер і адєктивуючись, починають означати:

) здатність чого-небудь (рідше кого-небудь) до певної дії, процесу, що може спрямовуватись на інший предмет, наприклад: підсумовуючий лічильник, фокусуючий важіль, гризючі комахи;

) характерну особливість предметами, яка виявляється ним самим, наприклад: редукуючий цукор, сплячі хвилі, спляче око [25, с. 146].

Активні дієприкметники на — лий виражають ознаку, набуту самим предметом без діяння на нього іншого предмета, наприклад: скамяніла кістка, скипіле молоко, позеленіла картопля.

Найзагальнішими критеріями виявлення ад’єктивованих значень в одиничних дієприкметниках є:

) неможливість трансформації в конструкцію з особовим дієсловом, співвідносним з дієприкметником;

) неможливість сполучення із залежними словами навіть потенційно (з іменниками в орудному відмінку, що означають суб’єкт, знаряддя, матеріал дії, та придієслівними прислівниками [25, с. 154].

Першим критерій, який ґрунтується на своєрідній особливості власне дієприкметники трансформуватися в конструкцію з особовим дієсловом і неможливості такої трансформації адєктивованого дієприкметника, виявляється в двох:

а) адєктивовані дієприкметники мають прямі порівняно зі співвідносним дієсловом лексичні значення, що виражають оякіснену ознаку, і можуть тлумачитися описово або через спільнокореневе дієслово іншого виду (доконаного). Наприклад (гаптована хусточка, різьблені візерунки, гартований меч).

б) адєктивовані дієприкметники мають переносні й нові порівняно зі співвідносним дієсловом лексичні значення і можуть тлумачитися звичайно описово. Наприклад (видовжений, сидяча робота, краса мальована).

Другий критерій-неможливість сполучення із залежними словами-має на увазі не тільки те, що в даному контексті відсутні залежні від дієприкметника слова, але й те, що навіть потенційно вони не здатні повязуватися зі словами з таким значенням. (Наприклад: «Крізь літаюче пір’я він примітив перед собою чотирьох маленьких хлопчиків» (Нечуй-Левицький) [25, с. 155].

Врахування відсутності чи наявності залежних слів про дієприкметнику широко застосовується на практиці при встановленні адєктивованих значень, але не зовсім точно-відсутність залежних слів у даному контексті оцінюють як ад’єктивацію дієприкметника. Такий підхід істотно змінює наслідки, оскільки має половинчастий характер. Адже відсутність залежних слів може бути не органічною особливістю дієприкметника, а випадковістю. Тому критерієм ад’єктивованих значень має бути неможливість сполучення із залежними словами вданому контексті, а не їх відсутність. Це положення підтримується першим критерієм. Якщо застосувати його до попереднього прикладу, то дієприкметник відбита легко трансформується в конструкцію з особовим дієсловом:атака, яку відбили.

Всі інші особливості, як наявність часових, видових, станових ознак, здатність до керування, ступенювання, слід використовувати як додаткові допоміжні засоби виявлення адєктивованих значень. Виняток становлять адєктивовані на основі прямих значення дієприкметників з пояснюваними словами, що означають матеріал або спосіб дії (вишивана шовком хустина, кований з щирого золота келих, кладена взруб хата).

У цих дієприкметниках порушено вид-замість недоконаного мав би бути доконаний:хустина вишита,келих викуваний).

Отже, ніби зявляється адєктивоване значення. Звичайно, можна вважати, що тут адєктивація настільки сильна, що навіть характерне дієприкметникове оточення не змогло зупинити оякіснення ознаки. Але пояснювальні слова підтримують процесуальність ознаки, на передній план виноситься інформація, що саме таким способом робився даний предмет або саме з такого матеріалу.

Певну складність для кваліфікації становлять дієприкметники, які без залежних слів виступають адєктивованими (вигнутий ніс, розгойдана хода, розчленований рельєф).

Отже, на сучасному етапі розвитку української літературної мови ад’єктивація дієприкметників виявляється досить активно, охоплюючи всі часово-станові групи, особливо пасивні минулого часу, і виражаються появою ад’єктивованих значень дієприкметника.

Висновки

Адєктивація — різновид транспозиції, котрий полягає у переході слів з інших частин мови в прикметник. Адєктивація дієприкметників — одне з найскладніших питань проблеми розмежування частин мови. В основі адєктивації, як відзначається в мовознавчих працях, лежать втрата дієприкметником процесуального або результативного характеру ознаки, яку він виражає, і набуття якісного характеру цієї ознаки.

Адєктивація дієприкметників буває повна й часткова. Під повною розуміємо остаточний перехід у прикметники, коли власне дієприкметникового значення в мові не залишається (гарячий, кислий, вялий). Таку адєктивацію можна спостерігати тільки діахронічно. Під неповною розуміємо наявність адєктивованих значень при значення власне дієприкметниках, наявність опозиції: власне дієприкметник — адєктивований дієприкметник (плетені рукавиці).

Адєктивація дієприкметників буває неоднакова щодо її звязку із значеннями дієслова, а саме:

) ті, що утворилися на основі оякіснення ознаки і повторюють пряме значення дієслова (гартовий меч, валяне сукно, саджені ліси);

) ті, що утворилися через розвиток переносних значень, а також поза значеннями дієслова за асоціацією (насаджене місце, закриті збори, обернена задача).

Виразніше наближеність пасивних дієприкметників до прикметників зумовлюється ширшим колом переносних значень, які мають перехідних дієслова, що становлять основу творення пасивних дієприкметників, ніж неперехідні. Переносні значення частіше, ніж прямі набувають ад’єктивного характеру. Крім того, в пасивних дієприкметниках більше сприяють ад’єктивації граматичні фактори. Так, дієприкметники на -ний (-ений), -тий характеризується значним послабленням часових ознак. Вони не мають виразної часової опозиції і морфологічної різниці в суфіксах, як це є, а тільки видове протиставлення, що морфологічно розрізняються основами за допомогою суфіксів та префіксів. Вид у пасивних дієприкметниках виступає гальмівним фактором ад’єктивації тільки в певних умовах: недоконаний при наявності суфіксів — ува -, — юва -, овва -, — ва -, що надають характеру протяжності дії, доконаний при наявності або повторюваності префіксів, які вносять семантичні відтінки, конкретизують ознаку, надану дією, або підкреслюють її завершеність.

Найзагальнішими критеріями виявлення ад’єктивованих значень в одиничних дієприкметниках є:

) неможливість трансформації в конструкцію з особовим дієсловом, співвідносним з дієприкметником;

) неможливість сполучення із залежними словами навіть потенційно (з іменниками в орудному відмінку, що означають суб’єкт, знаряддя, матеріал дії, та придієслівними прислівниками.

Дієприкметник, що стоїть перед означуваним, ближче підходить до типу прикметника-означення, між тим як дієприкметник, що стоїть після означуваного, відстоїть від цього типу далі і в ньому дієслівний характер дієприкметника виражений чіткіше. Овсянико-Куликовський підкреслював, що дієслівність в одиничних дієприкметниках проявляється слабше, ніж в дієприкметникових зворотах. Отже, відрив від залежних пояснювальних слів-найперша умова ад’єктивації.

Отже, на сучасному етапі розвитку української літературної мови, адєктивація дієприкметників виявляється досить активно, охоплюючи всі часово-станові групи, особливо пасивні минулого часу, і виражається появою адєктивованих значень дієприкметника. Набуття дієприкметником якісного або відносного характеру ознаки, яку він виражає, супроводжується певними змінами:

а) деякими зрушеннями у семантиці і граматичними зрушеннями — повною або частковою втратою дієслівних категорій часу, виду, стану, дієслівного керування;

б) появою нової лексичної семантики на основі асоціативно-образних понять або повязуванні старої з несумісними для дії, названої мотивуючим дієсловом, предметами при таких граматичних зміщеннях — втраті категорії стану і дієслівного керування, але частковому збереженні категорій виду й часу [24, c. 28].

Список використаної літератури

1. Андерш Й.Ф. Особливості адвербіалізації іменників // Мовознавство. — № 1. — С. 3-7.

. Бабайцева В.В. Гибридные слова в системе частей речи современного русского языка // Русский язык в школе. — 1971. — № 3. — С. 81-84.

. Бабайцева В.В. Явления переходности в грамматике русского языка: Монография. — М.: Дрофа, 2010. — 640 с.

. Бабайцева В.В. Явления переходности в грамматичеком строе русского языка // Материалы по русско-славянскому языкознанию / Отв. ред. В.И. Собинникова. — Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1967. — № 3. — С. 13-23.

. Безпояско О.К., Городенська К.Г, Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія. — К., 2009. — С. 138-141, 274 — 329.

. Богославець Л.П., Кузьмич М.О., Черіпко С.І. Українська мова. Морфологія: навч.-метод. посібник / Національний авіаційний ун-т. — К.: НАУ, 2007. — 148 с.

. Бойко В.М., Давиденко Л.Б. Сучасна українська літературна мова. Морфологія: Навч.-метод. посібник для студ. заочної форми навч. філол. ф-тів / Ніжинський держ. ун-т ім. Миколи Гоголя. — Ніжин: Видавництво НДУ ім. Миколи Гоголя, 2004. — 136 с.

. Большова Ю.В. К вопросу о прономинализации в современном русском языке // Вопросы русского языкознания. — Львов: Львов. ун-т, 1960. — Кн. 4. — С. 50-59.

. Большова Ю.В. Развитие местоименно-неопределенных значений в прономинализированных прилагательных в современном русском языке // Вісник Львівського ун-ту. — 1970. — Вип. 7: Сер. філол. — С. 81-85.

. Бондарь Н.А. Переходные явления в области частей речи. — Нежин, 2001. — 26 с.

. Булаховський Л.А. Сполучники і сполучні групи (речення) // Вибрані праці. — Т. 2. — К., 2007. — С. 498-543.

. Васильєва Н.В. Служебные слова // Лингвистический знцикло-педический словарь. — М., 1990. — С. 472-473.

. Васильченко С.Т. Оповідання. Повісті. Драматичні твори / Упоряд. і приміт. Н.М. Шумило; Вступ. стаття Б. А. Деркача; Ред. тому Деркач Б. А. — К.: Наук. думка, 2008. — 600 с.

. Ващенко В.С. Явища переходу в системі частин мови // УМЛШ. — 1953. — № 6. — С. 14-15.

. Виноградов В.В. Русский язык. Грамматическое учение о слове. — М., 1947. — С. 30, 663 — 776.

. Вихованець І.Р., Городенська К.Г. Теоретична морфологія української мови / Іван Р. Вихованець (ред.). — К.: Університетське видавництво "Пульсари", 2004. — 398 с.

. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. — К., 2008. — С. 34 — 40.

. Вихованець І.Р. Прийменникова система української мови. — К., 1980. — С. 5-59.