Особливості перекладу мовних засобів вираження іронії

Особливості перекладу мовних засобів вираження іронії

Особливості перекладу мовних засобів вираження іронії

1. Загальні теоретичні аспекти поняття «іронія» та її класифікація

1.1Визначення поняття «іронія». Загальна характеристика

Іронія віддавна привертала інтерес вчених та філософів. Перші спроби пояснити іронію знаходимо ще в античних авторів: Платона, Аристотеля, Цицерона та інших. Сократ розумів іронію як відгомін мудрості безсмертних богів, що ніколи не сприймають життя всерйоз, акт свободи особистості [16, с. 330].

Формально-логічну специфіку іронії описав О. Лосєв: «Іронія, на відміну від обману, не просто приховує істину, але й виражає її, тільки особливим інакомовним чином. Іронія виникає тоді, коли я, бажаючи сказати «ні», кажу «так», і водночас це «так» я кажу лише для вираження і виявлення мого щирого «ні». Моє «ні» не залишається самостійним фактом, але воно залежить від вираженого «так», потребує його, стверджує себе в ньому і без нього не має жодного значення» [16, с. 330].

Із розвитком нових наукових дисциплін, виникненням нових підходів у літературознавстві, мовознавстві, філософії, культурології, до проблем пізнання дійсності та осмислення місця людини в ній наприкінці ХІХ та у ХХ столітті увага до вивчення іронії та причин її використання значно зросла. Так, Н. Непийвода вважає іронічність «ознакою часу», що наприкінці XX століття проникла в усі сфери суспільного життя, але серед її причин називає насамперед інформаційний вибух, з одного боку, і обмежену здатність людини переробити величезний потік інформації — з другого [20, с. 137].

На сьогодні із проблем іронічного комізму маємо солідну теоретичну базу філософсько-культурологічних (М. Бахтін, Ю. Борев, Б. Дземідок, Р. Семків, А. Щербина, В. Пігулевський, Л. Мирська, Р. Рорті, В. Янкелевич тощо) та лінгвістичних (Т. Андрієнко, К. Гулий, І. Білодід, Ю. Лотман, Д. Шмельов, С. Походня, Г. Приходько, О. Тараненко, О. Шонь, В. Санников тощо), літературознавчих та лінгвостилістичних праць (праці Н.Д. Арутюнової, В.П. Беляніна, К.О. Воробйової, І.Р. Гальперіна, Б.А. Гомлешко, О.П. Єрмакової, Н.Л. Іткіної та ін.), які торкаються різних аспектів вивчення іронії — від стилістичної інтерпретації її як тропа до визначення іронії як концептуальної категорії тексту.

Іронію прийнято трактувати як категорію комічного, однак деякі вчені (зокрема Д. Мюеке) зауважують, що іронія може перетинатися як з комічним, так і з трагічним, а отже, становить окреме мовне явище [39, с. 6]. У структурно-семантичних лінгвістичних дослідженнях особливу увагу приділяють мовній природі іронії, вияву її основних структурних ознак та лінгвальних засобів вираження на матеріалі різних мов та типів мовлення, тобто іронію тлумачать як стилістичний прийом чи як реалізований мовними засобами елемент світосприйняття людини (праці І. В. Арнольд, С. І. Походні, А.О. Щербини та ін.). Як зазначає О.П. Єрмакова, іронія не є суто мовним явищем, однак вона рідко обходиться без мовного вираження. А знаходячи своє вираження в мові, іронія має переважно текстовий характер [10, с. 403].

Все більшого зацікавлення набуває розгляд іронії не як стилістичного прийому, що функціонує у межах фрази, а як особливого художнього ставлення до світу, що потребує для свого вираження цілої системи прийомів та засобів [11, с. 144]. Деякі вчені, теоретики постмодернізму, розглядають іронію не як обмежений риторичний троп і навіть не як загальне ставлення до дійсності, а як дискурсивну стратегію, яка оперує на вербальному або формальному (візуальному, текстовому) рівнях [38, с. 10].

Узагальнюючи різні підходи до іронії як філософсько-естетичного та лінгвістичного феномена, О. Калита дає таку дефініцію поняття: «Це форма комізму, яка виражається в емоційно-оцінному естетичному субєктивованому ставленні до дійсності, характеризується багатоплановою структурою вираження, за відносної рівноправності цих планів, амбівалентності, здатності до двонаправленості й специфічності емоційного переживання… Вона виступає опозиційною категорією до піднесеного й модифікації патетичного. Патетика повязана з маніфестуванням упевненості, переконаності у своїй правоті, з претензіями на репрезентацію вищих соціальних і навіть божественних сил, присвоєнням імперативно-примусових функцій. У боротьбі з нею іронія набула антиінформативної функції» [13, с. 69].

В Українській літературній енциклопедії Поняття іронія (від гр. eironeia — досл. удавання, лукавство, глузування, прихований глум) тлумачиться як:

) тонка, прихована насмішка, глузування; кепкування, глум;

) особливість стилю, що полягає у невідповідності між прямим змістом висловлювання (слова) та його справжнім (прихованим) значенням, яке легко вгадується [29, с. 334].

На думку М. Яцимірської, це троп, суть якого полягає в тому, що слову чи висловлюванню надається протилежне значення з метою глузування; насмішка, якій навмисне надано форми позитивної оцінки чи похвали [35, с. 279].

Сучасні дослідження дедалі більше спрямовуються на характер, походження, види та механізми сприйняття іронії у мові та мисленні. Механізм створення іронічного смислу полягає у протиріччі прямого змісту висловлювання і контекстуального, що зумовлює появу підтекстової авторської субєктивно-оцінної модальності. У складних формах іронії словам приписуються не протилежні значення, а ціла гама іронічних оказіональних смислів, що виникають у свідомості читача внаслідок кореляції семантики слів із текстовою ситуацією [25, с. 7]. Головні ознаки іронії наділені специфічними відношеннями, які повязують буквальне й переносне значення висловлювання. В основі іронії лежить контраст, який базується на інконгруентності [40, с. 156].

Згідно з концепцією Р. Гіббса, контекст визначає іронічність ситуації через контраст між очікуваною інформацією та протилежною дійсністю. Контраст спрощує інтерпретацію іронії [37, с. 462]. Окрім контрасту між очікуваною та реальною ситуацією, актуалізується негативне емоційне ставлення мовця (наприклад, розчарування, злість, докір тощо) щодо неспівпадіння дійсного стану справ із очікуваним. Особливість контрастного ефекту у когнітивно-перцептивній діяльності людини полягає в тому, що на інтерпретацію певної інформації впливає безпосереднє мисленнєве зіставлення або порівняння з іншою інформацією, що співвідноситься з нею, але відрізняється конкретною релевантною ознакою чи величиною [9, с. 115].

Інтелектуальна основа іронічного дискурсу передбачає наявність у всіх учасників комунікації певного набору когнітивних механізмів вираження і розуміння іронії. У процесі інтерпретації іронічного тексту відбувається взаємодія когнітивних просторів автора і читача, які повязані текстовим простором [4, с. 9]. Розуміння іронічного висловлювання залежить від наявності в автора і читача спільних фонових знань, вірувань, поглядів тощо і потребує більш складних когнітивних навичок для його декодування, аніж висловлювання із буквальним значенням.

Лінгвокогнітивний підхід до вивчення іронії запропоновано у праці Дж.Х. Руїза. Іронія розглядається як проектування з двох різних ментальних просторів, у яких реальні риси чи атрибути певного явища контрастують з очікуваннями реципієнта [40, с. 155]. Згідно з точкою зору вченого, функціонування іронічного контрасту можна виявити, застосувавши теорію концептуальної інтеграції [40, с. 154], яка, як відомо, є ефективним методом дослідження практично будь-яких динамічних (оказіональних) мовних явищ, а іронічні висловлювання належать саме до контекстуальних утворень.

Ментальні простори структуруються різними ментальними схемами, фреймами, вилученими в процесі обробки тексту, та співвідносяться з певними сферами реального чи уявного світу. Незважаючи на те, що ментальні простори ґрунтуються на фонових знаннях, вони існують у свідомості людини не у вигляді готових структур, а виникають кожен раз заново в ході розгортання дискурсу [9, с. 116-117]. Два протилежні ментальні простори створюються безпосередньо в іронічному висловлюванні, де перший вхідний простір є власне лінгвальна одиниця (іронічне висловлювання), а другий базується на реальному когнітивному оточенні. Родовий простір бленду має структуру, необхідну для регулювання кореляцій між вхідними просторами. Отож, іронія розглядається як концептуальна проекція двох різних ментальних просторів, опозиція між якими у контексті породжує іронічну оцінку. Це процес зародження нового значення, де мовець висловлюється, маючи на думці протилежне, з метою досягнення певного контекстуального ефекту. Крім того, навіть якщо вхідні простори не протилежні один одному у плані змісту, вони можуть містити певну контрастуючу інформацію, яка створює іронію [40, с. 156-167]

Хоч би як тлумачили поняття іронія, найсуттєвішим є розуміння її як висловлювання, що має прихований зміст, протилежний вираженому безпосередньо. Тож особливістю іронічного смислу є наявність двох смислових планів — висловленого та прихованого. Кодування та декодування іронічної інформації, внутрішнього смислу іронії відбувається через контекст, який дозволяє правильно зрозуміти вихідну ціннісну позицію субєкта іронії [33, c. 62-63].

Будується іронія найчастіше на використанні в зовнішньому плані позитивної оцінки, а у внутрішньому — негативної. Це повязано з тим, що позитивне судження вважається нормативним, а критичне сприймається як виняток, відхилення від норми. Цікавою в цьому контексті є думка О. Калити: «іронія, зводячи два плани в парадоксальній суперечності, представляє речі в незвичному, новому ракурсі, створює ефект відчуження, підвищує інтерес комунікантів до предмета іронічної оцінки, визначає ціннісну орієнтацію, сприяючи перетворенню суперечності на творчий пошук ідеалу» [13, с. 69].

Зміст іронії полягає у поєднанні двох модально-оцінних значень: «комічної недостовірності та непрямої оцінки обєкту комічного» [24, с. 16]. Недостовірним завжди виявляється прямий зміст висловлювання, тоді як прихований зміст є оцінним судженням. Недостовірність прямого змісту змушує адресата висловлювання шукати імпліцитний зміст, «контекстуально» виражене іронічне значення, що призводить до виявлення цільової установки для досягнення комічного ефекту. Загально відомим є те, що будь-яка іронія містить в собі прихований елемент хитрощів та обману. Іронія, на відміну від обману, не просто приховує істину, але й виражає її, однак особливим, інакомовним способом [16, с. 326]. В процесі розпізнавання цього обману проявляються суггестивні властивості іронії, що складають одну з найважливіших ознак іронії.

1.2Основні онтологічні ознаки іронії

При аналізі феномену іронії дослідники різних галузей науки визначають такі її онтологічні ознаки, як:

·оцінний характер,

·критична спрямованість,

·субєктивність,

·імпліцитність,

·емоційне забарвлення,

·двоплановість,

·контрастність,

(Д. Мюкке, С.І. Походня, Ж.Є. Фомічева).

Для розкриття внутрішньої глибинної природи іронії, її адекватної інтерпретації слугують насамперед такі характеристики іронії, як: оцінність, емоційність, ігровий характер, аномальність та парадоксальність [7, c. 34-36].

Суттєву особливість іронії як властивості особистості становить вираження скептичного, критично-глузливого ставлення до явищ дійсності (С. І. Походня). Виходячи з цього, трактуємо іронію як «вираження мовцем емоційно-оцінного ставлення до певного обєкта за допомогою пропозиції, у якій буквальне значення протилежне переносному по оцінній інтерпретації».

Домінантними онтологічними ознаками іронії при її сприйнятті реципієнтом є аномальність та парадоксальність — дві диференційні відмінні характеристики. Аномальність іронії виявляється в порушенні нею різноманітних норм — мовних, мовленнєвих, логічних, лінгвоетологічних, онтологічних.

Парадоксальність іронії зумовлена, по-перше, навмисною неузгодженістю, суперечливим співвідношенням між формою та змістом іронічного висловлювання, по-друге, контекстуальною недоречністю іронії, оскільки іронічне висловлювання суперечить за своєю формою контекстуальному очікуванню, є несподіваним, нелогічним у певному контекстуальному оточенні.

Аномальність і парадоксальність іронії, порушуючи цілісне сприйняття дискурсу, виступають опорними сигналами при її сприйнятті реципієнтом. Вони перешкоджають буквальному розумінню іронії, маркуючи тим самим намір продуцента іронії висловити одну точку зору під маскою іншої.

Контрастний ефект є основою інтерпретації іронії, як вияв її парадоксальності. У процесі інтерпретації іронії реципієнт сприймає та усвідомлює контрасти:

) між буквальним значенням та реальною ситуацією;

) між буквальним значенням та прихованим смислом;

) між ідеалізованою, очікуваною ситуацією продуцента та реальною ситуацією;

) між прихованим смислом та ідеалізованою, очікуваною ситуацією реципієнта.

Кожний із зазначених типів контрастів за характером своєї інтенсивності поділяється на:

) максимальний;

) середній;

) мінімальний.

Сприйняття та розуміння іронії реципієнтом залежить від ступеня контрасту: що більший ступінь контрасту, то ефективніше розуміння іронії.

Таким чином, специфіка інтерпретації іронії зумовлена її онтологічними ознаками. У процесі інтерпретативної діяльності реципієнт осмислює різні типи контрастів, що є проявом парадоксальності іронії та слугує когнітивним підґрунтям її адекватного сприйняття й розуміння.

1.3Функції іронії

Функції іронії в медіаспілкуванні зумовлені комунікативними потребами ЗМІ у взаєморозумінні, емоційно-оцінному впливові на респондента, вираженні авторського ставлення, в економії мовних засобів та інше. Існує ряд функціональних особливостей, що актуалізують іронію в сучасній пресі.

Ефективне використання іронії пояснюється насамперед можливістю завуалювати думку, зовні не конфліктуючи ні з традицією, ні з законом. У такий спосіб реалізується вплив на ціннісні установки реципієнта. Тож ідеться про маніпулятивну функцію іронії. Журналістські тексти не можуть обходитися (крім аргументації) без елементів модальності. Іронія ж є її специфічною формою, що залучає емоції як того, хто висловлюється, так і того, хто сприймає мовлення.

Крім того, з допомогою іронії (з притаманною їй специфікою, тобто без прямої оцінки та категоричності) виражається авторське ставлення до предмета чи явища. Варто окреслити надзвичайно важливу функцію іронії в медіатексті — емоційно-оцінну.

Ще одним суттєвим чинником актуалізації іронії в сучасному медіа-дискурсі є її здатність реалізовувати захисну функцію. Іронія, на думку А. Лосєва, «найрозумніший, найблагородніший, найбільш вишуканий захисний механізм»; вона «перетворює те, що для мене жахливе, страшне, тривожне, на протилежне» [16, с. 330].

Також варто акцентувати увагу ще на одній важливій функції, що її виконує іронія в сучасному медіатексті — функція розслаблення, зняття напруги. У сьогочасних умовах «людина потребує розслаблення, а що, як не іронія та гумор, може ефективно виконати цю роль», — зауважує Н.Ф. Непийвода [20, с. 137].

Психічні реакції індивіда у процесі сприйняття комічного в цілому й іронії зокрема зумовлюють її сугестивну функцію, що є специфічною ознакою медіа тексту. Комічний ефект, базуючись на ефектах аномальності та парадоксальності, активізує психічну сторону сприйняття повідомлення адресатом, а також приносить йому інтелектуальне задоволення, що часто виражається реакцією сміху. Важливою передумовою виникнення комічного ефекту є пробудження у субєкта такого психічного стану, як почуття зверхності та переконаності у тому, що «усе сказане» не має ніякого відношення до самого субєкта. Усвідомлення власних інтелектуальних здібностей перетворює адресата на однодумця автора висловлювання, його союзника, що мимо волі змушує його стати на бік автора тексту ЗМІ.

1.4Класифікація іронії

Багатофункціональність та полікомпонентність категорії «іронія» зумовлюють її розгорнуту парадигму. Так Ю.М. Скребньов, беручи за основу визначення іронії, як троп, що базується на прямому протиставленні значення змісту (під значенням мається на увазі традиційний зміст лексичної одиниці. а зміст розуміють як актуальну цінність одиниці), виділяє два види іронії. Перший вид іронії відноситься до іронії в мові, тобто до тих висловлювань, які не можуть сприйматися буквально (його ще називають антифразисом). До другого виду іронії належить більшість висловлювань, які можуть сприйматися як буквально, так й іронічно [26, с. 129].

У межах іронії учений виділяє 2 схеми створення іронічного змісту: «критику, приховану за схваленням» та «хвалу, приховану за критикою», що зустрічається набагато рідше. На його думку, іронія може бути виражена як словом та словосполученням, так і реченням і навіть оповіддю в цілому [26, с. 129-130].

Поряд зі Скребньовим Т.Ф, Лимарьова виділяє два семантичних типи іронії: перший охоплює випадки, коли предмету, явищу або факту надається позитивна оцінка, але переслідується ціль показати негативну сторону того, кого вихваляють. Другий тип зустрічається рідше і передбачає негативну оцінку предмета, але фактично цей предмет вихваляють [15, с. 14-15]. Багато дослідників вважають, що іронію не можна обмежувати антифразисними відношеннями, що необхідно досліджувати більш складні її форми [17, с. 10].

Так, Ж. Є. Фомічева визначає іронію як «концептуальну категорію художнього тексту, що дозволяє автору імпліцитно виразити його емоційно-оцінні позиції, ставлення до зображуваної дійсності» [32, с. 15]. Автор поділяє іронію на контекстуальну та текстоутворюючу. Ці види відрізняються один від одного за кількома параметрами, і перш за все — за концепційною значимістю.

Іронія як текстова категорія — текстоутворююча іронія — повязана з основною думкою тексту, вона виражає приховану субєктивно-оцінну модальність, як правило, негативного характеру, і є при цьому засобом актуалізації авторського світогляду. Іронія як стилістичний прийом, контекстуальна іронія, несе набагато менше естетичне навантаження у структурі тексту, створюючи миттєвий яскравий стилістичний ефект.

На особливу увагу заслуговує класифікація іронії за Д. Мюеке. Вона визнана найбільш повною та детальною класифікацією видів іронії. Д. Мюеке виділяє три ступені іронії, що визначаються в залежності від міри завуальованості прямого значення:

·явна (передбачає миттєве усвідомлення прямого значення обєктом іронії або читачем),

·прихована (базується на протиріччі між прихованою авторською думкою та єдиним контекстом ситуації, в якій вона представлена; під контекстом тут розуміють усі відомості про предмет чи явище, що висміюється, автора, його світогляді, поглядах, а також факти, відомості, що стосуються предмета висміювання),

·таємна іронія (іронія, зміст якої не призначений для усвідомлення обєктом висміювання);

та чотири форми іронії:

·безособове (обєктивним) твердження, при якому публіка сприймає не голос та думку іроніста, а обєктивне твердження;

·самоіронія — Сократівська іронія, що полягає у су противності того, що автор говорить про себе, тому, що публіка про нього знає;

·іронія інженю — висміювання наївної людини з метою розкриття прихованого лицемірства в іншій людині;

·драматизована іронія — демонстрування усіх вад публіці [39, с. 99-107].

·контекстне змінення семантики слова, словосполучення;

·одночасна реалізація двох лексико-семантичних варіантів полісемічного слова (гра слів);

·використання стереотипних слів;

·використання авторських оказіональних новоутворень.

На синтаксичному рівні іронія реалізується за рахунок:

·транспозиції та відокремлення синтаксичних конструкцій,

·використання різних типів синтаксичних конвергенцій,

·риторичних запитань,

·зміни тема-рематичних звязків у структурі речення.

Для аналізу іронії на текстовому рівні необхідно залучити такі текстові категорії як звязність тексту, ретроспекція. проспекція, підтекст, модальність, провести системну класифікацію типів іронії на основі умов і засобів її реалізації (ситуативний і асоціативний), що визначає місце кожного з типів в ідейно-образній структурі тексту. Ситуативна іронія — поняття більш просте, при цьому спостерігається контраст між контекстом та прямим значенням одиниці висловлювання приводить до миттєвого створення значення, протилежного буквальному.

Ситуативна іронія спирається на текстові суппозиції, в той час як системо утворюючими факторами асоціативної іронії є глобальні текстові, екстралінгвістичні й інтертекстуальні пресуппозиції.

Якщо ситуативний тип іронії можна назвати антифразисом, то асоціативна іронія — це комплекс інтелектуально-психологічних побудов, що формуються у читача на основі поєднання його фонових знань та ідейно-емоційних критеріїв і мовного посилання автора.

Висновки про особливе місце іронії в ідейно-образній канві тексту, про існування складних текстових форм іронії дозволили ввести в обіг термін «іронічний зміст», включивши таким чином текст у сферу дослідження. Даний термін вказує на наявність складних кореляцій семантики слів з усією текстовою ситуацією в цілому і на більшу вагу іронії у створенні ідейно-образної та естетичної системи тексту, утверджуючи іронію тим самим як елемент світогляду, ставлення індивідуальності до світу. Наявність іронічного змісту долає погляд на іронію як деяку форму між гумором та сатирою [25, с. 115].

Дослідження контекстуальної зумовленості іронічних висловлювань дозволяють провести ще одну їх класифікацію. Контекст є обовязковою умовою існування іронічного висловлювання: його іронічність розуміють в контексті фрази, іронічність фрази — в контексті абзацу чи вищої системної одиниці, наприклад, над фразової єдності.

За Ф. Кифером контекстуально залежні значення, серед яких й іронія, можуть бути встановлені лише відносно контекстно вільного значення [14, c. 343], оскільки для розуміння більш високого рівня необхідно брати за основу складові елементи (значення лексичних одиниць, які входять у висловлювання), що відносяться до нижчого рівня. Контекстуальна близькість/віддаленість протилежних оцінних суджень впливає на процес декодування одного з них як хибного. У звязку з цим виділяють два основні типи іронії:

·мікротекстуальну, що базується на протиставленні в межах мікроконтексту, часто для цього достатньо одного висловлювання;

·макротекстуальну іронію, що потребує для своєї реалізації контекст, який перевищує мінімальну одиницю тексту й охоплює увесь текстовий масив від композиційно автономного відрізка до цілого завершеного тексту.

У даному розділі ми намагалися чітко окреслити категорію «іронія» в рамках суспільно-гуманітарних наук, визначити проблематику її тлумачення, ознаки та функції, розглянути усі наявні класифікації іронії. Можна стверджувати що з усіх можливих тлумачень поняття іронії різними науками найсуттєвішим її розумінням є висловлювання, що має прихований зміст, протилежний вираженому безпосередньо, що обумовлює наявність двох смислових планів, які надають іронії оцінного характеру, контрастності, емоційності, спонтанності та парадоксальності.

Іронію прийнято трактувати як категорію комічного, однак деякі вчені зауважують, що іронія може перетинатися як з комічним, так і з трагічним, а отже, становить окреме мовне явище. Її зміст іронії полягає у поєднанні двох модально-оцінних значень: «комічної недостовірності та непрямої оцінки обєкту комічного». На відміну від обману, іронія не просто приховує істину, але й виражає її, однак особливим, інакомовним способом

Вона має оцінний характер, критичну спрямованість. Для неї є характерними субєктивність, імпліцитність, емоційне забарвлення, двоплановість та контрастність,

З метою комплексного дослідження, встановлення структурних та стилістичних особливостей скорочень та відображення цих особливостей у процесі перекладу англійських оцінних структур українською мовою було розглянуто класифікації іронії (за Ф. Кифером, Д. Мюеке, Ю.М. Скребньовим, Ж.Є. Фомічевою), та її основні функції у медіа тексті (маніпулятивну, емоційно-оцінну).

2. Мовностилістичні засоби вираження іронії в англійській мові

2.1 Графічні та фонетичні засоби вираження іронії

У мові графіка є засобом закріплення і передачі інформації. Ненормативне використання графічних засобів у тексті завжди привертає увагу читача до слова, словосполучення або частини тексту. Взаємодіючи з лексичним значенням, графіка виділеної одиниці приводить до актуалізації потенційних можливостей, закладених у значенні слова. Саме тому однією з форм вираження іронії є виділення мовних одиниць, окремих слів або словосполучень, на письмі. Іноді емфатична функція виконується написанням слова з великої літери або великої літери та курсиву, використанням лапок. Таке графічне виділення найчастіше має на меті створення іронічного або сатиричного ефекту [19, с. 53], ускладнюючи ту чи іншу одиницю семантично, утворюючи нові контекстуальні смисли:if Temple worked to eliminate «psychological stuff» from her book, «Child Star» still functions as a fascinating map of that snuffing process. [The New Yorker. — August 6, 2012]

Навіть якби Темпл працювала над усуненням «психологічного непотребу» зі своєї книги, «Зіркове дитя» все одно залишається захоплюючим путівником на шляху до її життєвого занепаду.

Відомо, що у створенні іронічності важливе місце посідають особливі стилістичні прийоми, мета яких полягає у створенні певних звукових ефектів, тобто поєднання ряду фонетичних засобів. На письмі звукова організація мови отримує іноді особливі форми, які лише підказують характер бажаної звукової інтерпретації [6, с. 271]. Одним з найефективніших засобів емоційного впливу на читача, засобом надання окремим словам і словосполученням особливої емфази є інтонація. Інтонація традиційно визначається як складне поєднання висоти тону, сили звучання, темпу вимовляння, ритмічної організації, дистрибуції пауз, особливе поєднання яких і є засобом вираження іронії висловлювання [36, с. 137].

Іншим засобом, що слугує для створення іронічного змісту та повязаний зі звуковою орієнтацією мови, є ономатопея або звуконаслідування. Його суть полягає у тому, що звуки підбираються таким чином, що їх комбінація відтворює будь-який звук, що асоціюється з виконавцем цього звуку [6, с. 272].

Plop, plop, fizz, fizz, oh what a relief it is [The New Yorker. — August 6, 2012].

«Хлюп-хлюп-хлюп, пшшшшшш», — Господи, яке полегшення.

Варто зазначити, що фонетичні засоби є не такими частотними при створенні іронічного ефекту, як лексико-семантичні або стилістичні.

Таким чином можна зробити висновок, зо графічне маркування, інтонація та звуконаслідування слугують сигналом семантичного ускладнення виділених одиниць, засобом надання особливої емфази і є носієм допоміжної інформації. Іронічний смисл графічно та фонетично маркованих одиниць обумовлений контрастом, що виникає між кліше та вузьким і широким контекстом, у який вони вводяться.

2.2 Лексико-семантичні засоби вираження іронії

З метою вираження певних функціональних значень в іронічному контексті використовуються різні групи слів, які, в свою чергу, є виражальними засобами. До них належать:

·Неологізми — нові слова, що позначають нові поняття та нові обєкти, або нові слова, що позначають вже існуючі поняття та обєкти. Стилістичні неологізми виникають у мові для того, щоб дати нові, більш виразні найменування вже існуючим концептам.have not been given permission to bring a plus-one because this wedding will be for just an affordable number of family members and close friends. [The New Yorker. — August 6, 2012]

Ніхто не давав вам дозволу притарганювати приятеля, якого не запрошено на весілля, тому що ця гулянка розрахована лише на сімейне коло, обмежену кількість родичів та близьких друзів.

·Варваризми — слова та словосполучення, запозичені з інших мов, але до певної міри «призвичаєні» до норм мови-реципієнта, використовуються узуально, хоча їхнє іншомовне походження є цілком відчутним; до них також відносять спотворені іншомовні слова, що використовуються оказіонально. Використання варваризмів або ж іншомовних слів може вказувати на прагнення автора до манірності, штучної витонченості або зверхності, що створює потужний іронічний ефект і викриває насмішку.Sehgal explains his insistence on making art without artifact convincingly, as a «cleaner» iteration of the efforts of such forebears as Yves Klein, Joseph Kosuth and Robert Barry. He believes that mementos of his work wont make an hors d’oeuvre of contemporary art. [The New Yorker. — August 6, 2012]

Але пан Сегал пояснює своє напосідання на тому, щоб переконливо творити мистецтво без артефактів, наче «поборник» плагіату своїх попередників Іва Кляйна, Джозефа Козута та Роберта Барі, тим, що подібні згадування не зроблять дивини у сучасному мистецтві.

·Колоквіалізми. Вживаються переважно для імітації розмовно-побутового, іноді діалогічного мовлення. У звязку з цим розмовні слова наділені функціонально-стилістичним значенням, а багато з них входять до лексико-стилістичних парадигм та містять елементи експресивного та оцінного значень на противагу словам високого та нейтрального стилістичного тону.

·Сленгізми характеризуються яскраво вираженою експресивністю, грубуватістю, жартівливість, часто носять оцінний характер, мають відтінок недбальства, відображає «не стільки соціальні цінності, скільки «анти цінності» та ін. [19, с. 103-113]? Ive been social-networking my ass off! [The New Yorker. — December 10, 2012].

І ти кажеш на мене ледащо? Я ж так тяжко просиджував у соцмережі!

·Фразеологізми є найвиразнішими мовними формами естетичного сприйняття, оригінального мислення народу, ціннісних орієнтацій, які відображають національний характер. У фразеології знайшли належну естетичну оцінку всі явища суспільного та особистого життя людини, в ній найяскравіше проявляється національна специфіка мови та її емоційно-оцінний потенціал. Фразеологізми вважають блискучими зразками моральних суджень, здатними наставляти, оцінювати, рекомендувати. У періодиці простежується тенденція до розширення іронічного потенціалу фразеологізмів, оскільки вони здатні виразити думку значно обємніше, передати ставлення та оцінку автора. Усталені вирази створюють іронічний смисл із метою викриття гострої критики чи просто висловлювати невдоволення фактом, подією або людиною. Іронічно-зневажливий, негативнооцінний ефект створюється журналістом у медіатексті за допомогою творчої маніпуляції фразеологізмами. У деяких випадках ці одиниці зазнають авторської трансформації, проте свого первинного значення не втрачають. Трансформація фразеологізмів нерідко «оновлює» їх зміст у нових суспільно-політичних умовах [31, с. 89].the hardest thing to find in Washington is consensus. [The New Yorker. — February 4, 2013].

Мабуть, найважче, що можна знайти у Вашингтоні — це згода.

·Засіб семантизації лексеми за схемою «blame-by-praise», суть якого полягає в тому, що словникові значення лексичних одиниць відступають на другий план, а на перший план виходить контекстуальне значення, що є протилежним до вихідного, інваріантного, і накладання цього негативного значення на позитивне словникове створює нове імпліцитне модальне значення лексичної одиниці. Цим засобом реалізується переважно ситуативна іронія.

·Атрибутивні словосполучення як засіб актуалізації ситуативної іронії. Механізм близький до механізму реалізації іронії засобом семантизації лексеми. Смисловим центром словосполучення, ядром, в якому актуалізується іронія, є прикметник.Cianfrances earnest, broodingly ambitious movie «The Place Beyond the Pines» begins with a close-up of Ryan Goslings tattooed torso, which, as Emma Stone noted, in «Crazy Stupid Love,» looks Photoshopped for perfection. [The New Yorker. — April 1, 2013]

Фільм Дерека Сєнфренса «Місце під соснами», серйозний та сповнений амбітностей, починається з витатуюваного торсу Райана Гослінга широким планом, що, як помітила Емма Стоун, виглядає ідеальним, наче його відфотошопили.

Таким чином можемо підсумувати, що лексико-семантичні засоби вираження іронії, такі як неологізми, варваризми, колоквіалізми, сленгізми, фразеологізми, а також прийоми семантизації лексеми, коли словникові значення лексичних одиниць відступають на другий план, а на перший план виходить контекстуальне, протилежне до вихідного, значення, а також використання атрибутивних словосполучень можуть забезпечити якісну актуалізацію іронічного смислу у медіатекстах, виконуючи при цьому ряд функцій (емоційно-оцінну, маніпулятивну, захисну, функцію розслаблення тощо), активізуючи читацьке мислення та здатність аналізувати.

2.3 Стилістичні прийоми вираження іронії

Іронія як троп та один із засобів вираження комічного в тексті стає обєктом стилістики. При чому часто можна знайти її вираження через інші категорії стилістики за допомогою стилістичних прийомів. До стилістичних прийомів створення іронічного ефекту відносять

·Порівняння — стилістичний прийом, що полягає у частково уподібненні двох обєктів дійсності, або їхніх властивостей, що належать до різних класів. Ствердження часткової схожості надає читачеві нове сприйняття предмета. Багато порівнянь через часте вживання перетворилися на сталі вирази, на основі яких сформувалися фразеологічні одиниці. Чим більша невідповідність між ознаками порівнюваних обєктів, чим більша їх полярність в семантичному і стилістичному планах, тим більше комізму в самому порівнянні. Негативний заряд сатиричних порівнянь особливо відчутний, коли характеристика образу здійснюється за допомогою порівняння його з тваринами, птахами, комахами, предметами.doesnt go near a shower, but he gets plugged by a character weve never seen before: Avery (Bradley Cooper), a lawyer who decided to become a cop to do the peoples work on the street. Avery is the new protagonist, and Cooper gives a quiet, serious performance as a straight arrow. [The New Yorker. — April 1, 2013]

Гослінг жодного разу не сходив в душ, але його підміняє персонаж, якого я ніколи раніше не зустрічав — Ейвері (Бредлі Купер), адвокат, який вирішив стати копом, щоб захищати людей на вулицях. Ейвері стає новим головним героєм, якого Купер грає тихесенько та серйозно, як справжній добродій.

·Оксюморон — стилістичний прийом, що полягає у поєднанні протилежних за значенням лексичних одиниць, в результаті якого виникає нове смислове ціле. Оксюморон розкриває протилежні сторони явища, неоднозначність настрою автора через семантичну несумісність компонентів, що супроводжується низьким рівнем передбачуваності, порушуючи загальноприйняті норми їхньої поєднуваності, що є підґрунтям для контрастності, парадоксальності висловлювання, а як наслідок — для іронії. Оксюморон надзвичайно часто зустрічається у заголовках статей для того, щоб миттєво привернути увагу читача. Наприклад:

Every bad boy does fine [The New Yorker. — April 1, 2013].

Кожен поганець гарно вправляється.

·Метафора — стилістична фігура, гумористично-сатиричний потенціал якої зближує непорівнювані на перший погляд обєкти, викликає несподівані асоціації, і чим більша ця невідповідність, тим сильніший гумористичний чи сатиричний потенціал метафори. Вербалізація метафори здійснюється за допомогою добору іменникових, іменниково-атрибутивних та дієслівних структур.s negative, regressive take on politics is expressed with raw-throated outrage and smiley sarcasm, and, occasionally, even tears. [The New Yorker. — April 2, 2013]

Негативна і з кожним днем все гірша точка зору пана Бека виражалася неприкритою люттю та добродушним сарказмом, а часом навіть сльозами.

·Каламбур — стилістичний зворот, гра слів, що ґрунтується на комічному обігруванні співзвучних слів або словосполучень з несумісними значеннями. Каламбур будується на полісемії, омонімії, омографах, жартівливій етимологізації слів та ін. [19]s exile from the kingdom of me. [The New Yorker. — April 2, 2013]

Вигнання короля з королівства Мене.

Окрім вищезазначених мовностилістичних прийомів можуть також використовуватись зевгма, гіпербола та інші. Нечіткість у розмежуванні основних прийомів вираження іронії призводить до суперечностей їх інтерпретації в тексті. Мовностилістичний аналіз шляхів актуалізації іронії має на меті визначення авторської прагматики для подальшого правильного перекладу.

2.4 Засоби вираження іронії на синтаксичному рівні

Іронія може реалізовуватись і на синтаксичному рівні, в межах якого іронічний зміст не обмежується окремими словами чи тропами, а поширюється на все речення. Вставні конструкції, що реалізують ситуативну іронію, забезпечують контрастне зіставлення висловлювання зі вставним реченням, змінює його семантику, надає висловлюванню субєктивно-оцінної модальності.s existentialism in a nutshell: life, and possibly death, on a journey going nowhere. [The New Yorker. — April 1, 2013]

Це екзистенціалізм на пальцях: життя, а може й смерть, у подорожі в нікуди.

Щодо використання вставних слів, то воно має більш допоміжний характер, оскільки саме по собі вставне слово не здатне створити іронічний ефект, адже виявляє свій стилістичний потенціал лише в комплексі з іншими стилістичними засобами — відокремленими конструкціями, риторичними питаннями, нагромадженням однорідних членів речення. Семантика і стилістична прагматика вставних слів зумовлюється контекстом. Вони вносять у висловлювання імпліцитну субєктивно-оцінну модальність [7, с. 35-37].

Крім того широко застосовується градація іронічності та нанизування мовних засобів. Нагромадження мовних емоційно навантажених одиниць веде до якісно нового переосмислення інформації, підсилення іронічного ефекту.

Cianfrance and the screenwriters Ben Coccio and Darius Marder wrote thirty-seven drafts of the script, but gave him almost nothing to say. He rides, he smokes, he knocks over banks, he loves his baby, and thats it. [The New Yorker. — April 1, 2013]

Сєнфренс та сценаристи Бен Коччо та Даріус Мардер розробили 37 варіантів сценарію, але не дали йому майже жодних слів. Він катається на мотоциклі, палить, грабує банки, любить свого кіндера — оце й усе.

Іноді може спостерігатися лексико-синтаксичний алогізм — звязок одного слова з двома або декількома іншими в різних смислових планах, а також алогічне поєднання декількох однорідних членів речення, функцією якого є дискредитація понять у контексті. Гумористичний та іронічний ефект створюється вживанням несумісних понять в одному ряді утворюючи хаотичне перерахування мовних одиниць.

Таким чином нам вдалося зясувати, що іронія може реалізовуватись на різних мовних рівнях: фонетичному, лексичному та синтаксичному, а також може бути виражена графічно. Графічне маркування, інтонація та звуконаслідування слугують сигналом семантичного ускладнення виділених одиниць, засобом надання особливої емфази і є носієм допоміжної інформації. Іронічний смисл графічно та фонетично маркованих одиниць обумовлений контрастом, що виникає між кліше та вузьким і широким контекстом, у який вони вводяться.

Іронічний зміст можуть зумовлювати неологізми, варваризми, колоквіалізми, сленгізми, фразеологізми, а також прийоми семантизації лексеми та використання атрибутивних словосполучень. Вони забезпечують якісну актуалізацію іронічного смислу у медіатекстах, виконуючи при цьому ряд функцій (емоційно-оцінну, маніпулятивну, захисну, функцію розслаблення тощо), активізуючи читацьке мислення та здатність аналізувати.

Як троп та один із засобів вираження комічного в тексті, іронія виражається через інші категорії стилістики за допомогою стилістичних прийомів, до яких відносимо порівняння, метафору, оксюморон, каламбур. Синтаксично іронія не обмежується окремими тропами, а реалізується ситуативно за допомогою вставних речень, вставних слів, риторичних питань, нагромадження однорідних членів речення, градації іронічності та нанизування мовних засобів.

Мовностилістичні особливості засобів вираження іронії у медіа тексті слугують основою для подальшого аналізу способів та особливостей їх перекладу. Без комплексного уявлення про класифікацію мовностилістичних скорочень неможливо здійснити адекватний переклад, тому її розгляд є важливим етапом дослідження особливостей мовних засобів вираження іронії.

Висновки

Розвиток сучасного інформаційного суспільства створює підвалини для впливу засобів масової комунікації на почуття та думки людей. Формування критеріїв оцінок та хід думок, навязування моделей поведінки є першочерговою метою в умовах медіатизації простору, в якому мова мас-медіа зіштовхується з необхідністю розширення потенціалу мовних одиниць для досягнення більш ефективного вираження ідей. Завдяки своїм властивостям та ознакам іронія стала найкращим засобом для досягнення даної мети. Саме тому зясування особливостей мовного вираження іронії прийомів та засобів її перекладу є важливим у рамках медіатексту.

В процесі роботи було зясовано загальні теоретичні аспекти категорії «іронія», розглянуто класифікацію мовних засобів її вираження, визначено структурні, стилістичні та прагматичні особливості вираження іронії у медіатекстах.

В результаті застосування комплексних методів дослідження на масиві 350 синтаксичних одиниць було встановлено, що при перекладі іронічних зворотів, вираженням іронії в яких слугує інтонація, найбільш частотними є повний переклад та додавання змістових компонентів. Менш вживаними є способи розширення вихідного іронічного звороту та антонімічний переклад, а стилістичні фігури в тексті найчастіше перекладають за допомогою додавання змістових компонентів.

Список літератури

1.Бреева B. Синтаксические средства создания иронии // Вестник Саратовского гос. университета. — Серия «Романо-германская филология». — 2000. — №1. — С. 130-132.

.Бреус Е.В. Основы теории и практики перевода с русского языка на английский: учебное пособие / Е.В. Бреус. — М.: УРАО, 2000. — 287 с.

.Волощук І. І. Про контекстну зумовленість іронії / І. І. Волощук // Наукові записки Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя. — №1. — 2011. — С. 36-39.

.Воробьева К.А. Лингвокультурологические и психолингвистические аспекты восприятия иронии в художественном произведении: автореф. дис. … канд. филол. наук: спец. 10.02.19 «Теория языка» / К.А. Воробьева; ГОУ ВПО «Челябинский государственный университет». — Челябинск, 2008. — 21 с.

.Галета О. Іронія: Збірник статей / Олена Галета, Євген Гулевич, Зоряна Рибчинська. — Львів: Літопис; Київ: Смолоскип, 2006. — 238 с.

.Гальперин И.Р. Очерки по стилистике английского языка / И.Р. Гальперлин. — М.: Издательство литературы на иностранных языках, 1958. — 460 с.

.Гарюнова Ю.О. Мовні засоби вираження іронії в кіно критичних текстах/ Ю.О. Гарюнова // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. — 2011. — №936. — С. 33-37.

.Диденко Н.Н. Основные тенденции изучения природы иронии в современной лингвистике / Н.Н. Диденко // Науковий вісник Південноукраїнського держ. педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського. — Серія «Лінгвістичні науки». — №7. — 2008. — С. 17-25.

.Дойчик О.Я. Постмодерністська іронія Джуліана Барнса: лінгвокогнітивний аналіз / О.Я. Дойчик // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. — Серія «Романо-германська філологія. Методика викладання іноземних мов». — №972. — 2011. — С. 112-118.

.Ермакова О.П. Ирония и словообразование / О.П. Ермакова // Slavische Wortbildung: Semantik und Kombinatorik / [S. Mengel (Hg.)]. — Münster — London. — Hamburg, 2002. — C. 403-412.

.Иткина Н.Л. Об иронии (опыт интерпретации текста) / Н.Л. Иткина // Семантические особенности и функции слов и словосочетаний в английском языке: сборник научных трудов. — М., 1986. — С. 142-149.

12.Казакова Т.А. Практические основы перевода / Т.А. Казакова. — С-Пб.: Издательство «Союз», 2000. — 320 с.

13.Калита О.М. Лінгвістична сутність іронії та семантичні механізми формування іронічного смислу / Оксана Калита // Українська мова. — 2006. — №2. — С. 67-74.

.Кифер Ф. О роли прагматики в лингвистическом описании / Ф. Кифер // Новое в зарубежной лингвистике. — М.: Прогресс, 1985. — №16. — С. 333-348.

.Лимарева Т.Ф. Функционально-семантическая сущность иронии (на материале русского и английского языков): автореф. дис. … канд. филол. наук. — Краснодар, 1997. — 19 с.

.Лосев А.Ф. История эстетических категорий / А.Ф. Лосев, В.П. Шестаков. — М.: Высшая школа, 1965. — 425 с.

.Максименко Е.В. Языковые средства создания комического в современной французской художественной прозе: автореф. дис. … канд. филол. наук.: спец. 10.02.04 «Германские языки» / Е.В. Максименко. — Краснодар, 1983. — 25 с.

.Маточкина А.М. Особенности перевода иронии в англоязычной прессе // Нова філологія. Збірник наукових праць. — Запоріжжя: ЗНУ, 2008. — №34. — С. 290-295.

.Мороховский А.Н. Стилистика английского языка / А.Н. Мороховский, О.П. Воробьёва, Н.И. Лихошерст, З.В. Тимошенко. — К.: Вища школа, 1991. — 272 с.

.Непийвода Н.Ф. Стилістичний аспект масової комунікації / Н.Ф. Непийвода // Наукові записки Інституту журналістики. — Том V. — Факультет соціології та психології. — К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2004. — С. 133-140.

.Овсянников В.В. Глобальная организация стилистического контекста в англоязычном газетном стиле // Вестник Санкт-Петербургского Университета, 2001. — №1. — С. 67-75.

.Палкевич О.Я. Лингвистическая теория иронии / О.Я. Палкевич // Языковая онтология семантически малых и объемных форм: вестник ИГЛУ. — Серия «Лингвистика». — 2000. — №1. — С. 111-119.

23.Пацаранюк Ю.М. Способи реалізації іронії у структурі речення: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: спец. 10.02.01 «Українська мова» / Ю.М. Пацаранюк. — Чернівці, 2006. — 20 с.

.Попова Г.Ф. Модальная оценка как смысловой компонент текста комической направленности: автореферат дис. на соиск. уч. степени канд. филол. наук / Попова Галина Федоровна. — М., 1985. — 24 с.

25.Походня С.И. Языковые виды и средства реализации иронии / С.И. Походня. — Киев: Наукова думка, 1989. — 127 с.