Семантика дієслів мовлення

Семантика дієслів мовлення

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Загальна характеристика дієслів мовлення

.1Граматичні особливості дієслів мовлення

.2Особливості лексико-семантичних груп дієслів мовлення у загальному функціонально-семантичному полі

.3Історія дослідження дієслів зі значенням «говорити»

Розділ ІІ. Семантика. Дослідження дієслів мовлення

.1 Семантика. Функціонально-семантичне поле. Синонімія

.2 Класифікація ЛСП дієслова «говорити» та їх особливості

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Парадигматичні звязки та відношення між лексичними одиницями виявляються у результаті аналізу їх використання у мові. Для того, щоб знайти потрібний синонім, який передавав би зміст якомога вдало, необхідно знати значення слова, його відношення до інших лексичних одиниць та функції у мовленні. Необхідним попереднім етапом для вивчення лексичного складу мови, особливостей його системної організації і закономірностей є дослідження різних лексико-семантичних парадигм — синонімічних рядів, лексико семантичних груп (ЛСГ), лексико-семантичних полів (ЛСП) тощо.

Обєктом дослідження є лексичний склад мови творів В. Нейстайка. Предметом дослідження є лексико-семантичне поле дієслів мовлення в українській мові на матеріалі сучасної дитячої прози.

Вибір об’єкта дослідження зумовлюється такими факторами:

а) значним інтересом до системної організації лексики, який спостерігається у вітчизняній та зарубіжній лінгвістиці;

б) адекватністю ЛСП як моделі лексико-семантичної системи; детальний опис багатогранності ЛСП у мові є простим та економним шляхом опису лексико-семантичної системи мови;

в) потребою подальшого дослідження значень дієслів мовлення в українській мові;

Матеріалом дослідження служать дані, які були отримані з синонімічних, антонімічних та тлумачних словників, а також вибірка з творів Всеволода Нестайко. Опрацьовано 400 сторінок художнього тексту, 20 наукових текстів.

Метою дослідження є виявлення семантичної структури дієслів мовлення, виявлення особливостей системної організації лексико-семантичного поля дієслів мовлення сучасної української мови.

Відповідно до поставленої мети вирішуються наступні завдання:

)побудувати ЛСП дієслів мовлення та проаналізувати його структуру;

)вивчити структурно-семантичні особливості дієслів із значенням «говорити» у сучасній українській мові;

)визначити особливості лексико-семантичних груп дієслів мовлення, встановити основні семантичні ознаки та дати їх класифікацію

Методи дослідження. Для виявлення закономірностей варіювання семантики дієслів мовлення було використано інформацію стосовно української мови. У цій роботі елементи значення слів виявлені за допомогою компонентного аналізу та синонімічного типу семантичних відносин. Використовується описовий метод дослідження. Розкриття семантики дієслів мовлення дає змогу виявити закономірності номінації в українській мові та глибше проникнути в структурні та функціональні особливості цього класу слів.

Новизна роботи. Мовні одиниці є однією з центральних проблем сучасної лінгвістики. Дієслова із значенням «говорити» привертали до себе увагу багатьох лінгвістів, що пояснюється комунікативною значущістю, частотою використання, вагомістю цієї ЛСГ в загальній системі семантики дієслова, тобто тим, що дієслова говоріння виражають життєво необхідні поняття, які існували протягом усієї історії суспільства і закріпилися у системі значень даних дієслів. Тим не менш, дієслова мовлення, принципи їх побудови, структура, словотворчі значення й функції потребують більш детального вивчення.

Перші роботи що мають відношення до досліджуваного питання, зявились на початку ХХ століття. Увагу лінгвістів привернула етимологія та семантика дієслів мовлення. В 60 — 70-ті роки нашого століття зявилось багато праць, присвячених дієсловам мовлення, особливо на матеріалі англійської мови. Дієслова даної групи розглядались у різних аспектах: діахронічному, порівняльному, парадигматичному тощо. Але, незважаючи на велику кількість праць, присвячених дієсловам мовлення, немає спеціального дослідження семантики дієслів даної групи в сучасній українській мові на основі вивчення матеріалу сучасної української дитячої прози. Є підстави вважати, що проведені до цього часу дослідження дієслів мовлення не вичерпують всієї проблематики даного питання, що зумовлює актуальність нашого дослідження.

Багатство одиниць із значенням мовлення дає можливість точніше і виразніше передати ту чи іншу думку, свідчить про різноманітність, гнучкість словникового складу мови, збагачення якого лексичними одиницями із значенням говоріння відбувалося й відбувається у зв’язку з ускладненням і зміною форм спілкування.

Актуальність роботи зумовлюється недостатньою вивченістю в сучасній українській мові ЛСГ дієслів мовлення, що активно вживаються носіями мови та у яких максимально проявляється безперервний процес пізнання об’єктивної дійсності.

Практичне застосування дослідження. Матеріал дослідження може бути застосований на лекціях і заняттях з сучасної української мови. Результати класифікації українських дієслів мовлення можуть бути використанні на заняттях з лексикології.

Відповідно до поставленої мети та сформульованих завдань планується така структура курсової роботи.

Вступ, в якому визначаються обєкт та предмет дослідження, його мета та актуальність, а також зазначені статистичні дані опрацьованого матеріалу.

Розділ І «Загальна характеристика дієслів мовлення», в якому подано визначення дієслова в українській мові та ЛСП дієслів мовлення.

Розділ ІІ «Семантика. Дослідження дієслів мовлення», в якому подано визначення семантики та семантичного поля; історія дослідження дієслів мовлення української мови.

Висновки, що відображають результати нашого дослідження.

Список використаної літератури, який складається з 25 позицій.

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДІЄСЛІВ МОВЛЕННЯ

1.1 Граматичні особливості дієслів мовлення

Дієслова мовлення мають велику функціональну значимість (на відміну від інших дієслів вони використовуються для введення прямого та непрямого мовлення), внаслідок цього вони відіграють важливу роль при конструюванні тексту, оскільки репрезентують як безпосередньо акт комунікації між діючими особами в художньому творі, так і авторські ремарки. Ці дієслова вживаються в різних сферах спілкування людини, у всіх стилях. В українській мові дієслова мовлення мають наступні граматичні категорії: особа (перша, друга, третя), число (однина, множина), час (теперішній, минулий, майбутній), рід (чоловічий, жіночий, середній), стан (активний, пасивний), спосіб (дійсний, умовний, наказовий).

В українській мові є такі форми дієслова: інфінітив, особова, дієприкметник, безособова (форми на -но/-то), дієприслівник.

За функцією у реченні дієслова мовлення відносяться до повнозначних дієслів, які мають самостійне значення: говорити, балакати тощо.

По відношенню до підмета вони є особовими дієсловами, які у різних особах здатні поєднуватись з підметом, тобто відмінюватись: Я розмовляю; ти розмовляєш і т.д.

По відношенню до додатку повнозначні дієслова мовлення є об’єктними дієсловами, які називають процес, який спрямований на особу або предмет. Їх дія пов’язана з додатком: «Там стояв капітан Семен Іванович Пилипей і про щось розмовляв із матросом Платошею» [25:106].

Враховуючи валентністі характеристики дієслова мовлення поділяються на перехідні та неперехідні. Перехідними дієсловами (transitive Verben) називаються дієслова, дія яких переходить на прямий додаток — підмет у знахідному відмінку без прийменника, який відповідає на питання кого? що?: «Збиваючись, Женя розповів про лисого дядечка з біноклем».

В залежності від утворення дієслова бувають:

прості: говорити;

похідні: домовлятися;

складені: робити доповідь.

1.2 Особливості лексико-семантичних груп дієслів мовлення у загальному функціонально-семантичному полі

Дієслова мовлення, які є предметом дослідження даної роботи, використовуються в основному у конструкціях з прямою та непрямою мовами. Дієслово говорити виражає такі основні значення:

користуватися, володіти рідною або іноземною мовами;

усно висловлювати думки, повідомляти що-небудь. Виражати які-небудь почуття, спогади, погляди, судження та ін.;

вести бесіду, розмовляти; обговорювати що-небудь;

підказувати; провіщати що-небудь;

свідчити про щось, вказувати на щось.

У даному розділі розглядається поняття мовлення, сутність якого висвітлюється через протиставлення його мові. Продуктивним постає підхід до мовлення як до процесу, що має певний характер і залежить від таких чинників, як:

) індивідуальні особливості мовця;

) обставини комунікації;

) мета комунікації.

Це підтверджується практичною частиною дослідження: в семантиці дієслів мовлення виділяються семантичні компоненти, що характеризують мовлення з точки зору його тривалості, швидкості, розміреності, ступеня гучності, артикуляційної чіткості і т. д., тобто за параметрами, які передають характер процесу мовлення.

Список ЛСГ був сформований за даними синонімічних словників . Аналіз тлумачних словників за методом словникових дефініцій дав змогу отримати набір семантичних компонентів, що характеризують значення дієслів даної ЛСГ. Для всіх залучених до аналізу дієслів чітко простежується загальновідома закономірність: чим більше у слів спільних семантичних компонентів, тим більша семантична близькість між цими словами, і навпаки. Зіставлення результатів аналізу, здійсненого на основі денотативних компонентів, а також з урахуванням денотативних і стилістичних компонентів значення, показало, що у другому випадку вдається точніше відобразити міру семантичного зв’язку між досліджуваними одиницями. Це доводить, що стилістичний статус слова впливає певною мірою (особливо, якщо у слова декілька стилістичних компонентів) на ступінь семантичної близькості між словами. Аналіз змісту дієслів мовлення за семантичними ознаками (компонентами) дає можливість представити значення дієслів у вигляді структур, які складаються з інтегруючої та однієї або декількох диференціюючих ознак, що характеризують зміст, мету, якість і т.д. процесу мовлення.

Дієслова ЛСП використовуються у своїх значеннях, які реалізуються у певних контекстах.

За значенням можна виділити наступні семантичні типи дієслів:

Семантично недиференційовані дієслова, які позначають сам процес вимови без додаткових характеристик: сказати, вимовити, виговорювати. Вони можуть використовуватися у різних контекстах та функціонально відноситися до групи дієслів передачі інформації, вимови, вираження емоцій та ін. Наприклад: «К-куди ви мене везете? — ледь вимовив Женя, тільки тепер усвідомлюючи всю незвичайність і небезпечність свого становища» [25:34]. Або «Чи то він хотів сказати, що сам постарається вилізти, чи — що сам винен в аварії» [25:80].

Дієслова широкої семантики. Їх значення не обмежується позначенням мовленнєвої діяльності. Сема мови є лише складовою частиною їх лексичного значення: виправитися; нагадати; підкреслити та ін. «Коли йому нагадали про його військові подвиги, сам усе виклав» [25:98].

Дієслова інших ЛСГ поля дієслів мови, значення яких модифікується при функціонуванні: наприклад, дієслово кричати у значенні гукати. «Манефо! Кульгай, стара, сюди! Борка твій приїхав! З усією зондеркомандою, шнеллер! — дзвінко закричав дід Гогоня, коли ми спинилися біля воріт» [25:66].

Розглянемо структуру типів дієслів — тип дієслів мовленнєвого впливу. До неї відносяться такі дієслова, як сказати:

«Дядечко! До Хрястова підвезіть, будь ласка!» — попросив я» [25:89].

Дієслово мовленнєвого впливу попросив заміняє семантично недиференційоване дієслово сказати. Така заміна визначається змістом речення та вказує на те, що сема «мова», яка відсутня у значенні сказати, актуалізується у даному контексті.

дієслова широкої семантики:

Процеси, як позначають ці дієслова, можуть відноситись не лише до мовленнєвої сфери. Але у контексті вони використовуються саме у такому розумінні:

«Ні-ні, що ви? — поспішив запевнити Григорій Тарасович. — Прекрасний теплохід. Чудове обслуговування» [25:131].

дієслова інших ЛСГ: кричати, гримати (відносяться до ЛСГ дієслів вимови).

«Ти диви! Тільки що кричала, гримала, аж шибки дзвеніли, і раптом — Вітасику. Хоч до рани прикладай» [25:57].

бубоніти, белькотіти (відносяться до ЛСГ дієслів вимови).

«- Що з тобою сьогодні? У тебе неприємності в школі?

Ні, — знову пробелькотів я» [25:54].

Для кожної ЛСГ дієслів мовлення в цілому характерна однотипна сполучуваність. Кожне дієслово реалізує своє значення, не виходячи за рамки можливих синонімів, які є характерними саме для цієї ЛСГ. Таким чином, лексико-семантичні групи дієслів мовлення характеризуються певним набором семантичних ознак, які так чи інакше пов’язані з вираженням поняття процес мовлення.

1.3 Історія дослідження дієслів зі значенням «говорити»

С.М. Кибардіна вважає, що одна з основних задач опису валентних якостей дієслів полягає у виділенні валентних типів — поєднання дієслів з загальними валентними якостями. Основними підрозділами валентних класифікацій дієслів вона виділяє класи суб’єктних та об’єктних дієслів, які поділяються на валентні типи у залежності від семантики суб’єкта та об’єкта і додаткових акантів. Виділені типи мають наступні загальні ознаки: кількість та семантику акантів, які характеризуються у зв’язку з семантикою дієслова, їх обов’язковість/факультативність у змістовому та формальному плані.

Лексико-семантичні групи вона представляє як поєднання дієслів за загальними ознаками їх семантики, які відображають схожість позначуваних явищ дійсності. Семантичні основи обох класифікацій зумовлюють можливість схожості/несхожості виділених підрозділів.

Є групи дієслів, які самі по собі складають єдиний тип в плані валентних якостей , наприклад, дієслова положення у просторі. Єдність валентних якостей тут зумовлено тим, що вони виділені за достатньо загальними граматично-семантичними ознаками. У той час є групи дієслів, для яких подібна єдність не характерна. Прикладом лексико-семантичної єдності дієслів, яка поділяється на декілька валентних типів, є дієслова мовлення.

Ідентифікаторами лексико-семантичного поля дієслів мовлення можна виділити «говорити, розмовляти, сказати». Дієслова «говорити», «розмовляти» мають два валентних варіанта: одновалентний який називає діяльність суб’єкта («Але голос звучав так близько, наче той, хто говорив, стояв майже впритул до нього» [25:16], «Женя зовсім розгубився — вперше в Житті він розмовляв по телефону з директором школи» [25:41]), та трьохвалентний («Ви гадаєте, він говорив неправду?»), дієслово «сказати» має лише трьохвалентний варіант («Та й все одно більше того, що я сказав тобі, я йому не скажу» [25:56]). У трьохвалентному варіанті ці дієслова відносяться до типу дієслів передачі інформації. Вони мають три аканта: суб’єкт, адресат та об’єкт» [15:54].

Суб’єкт та адресат називають особу, об’єкт має складну семантику та різні форми вираження. Виділяються:

а) Пряма мова, тобто безпосередньо сама інформація. Наприклад:

Авантюристи прикрашають життя, — сказав Вітасиків тато. — Без авантюристів нудно було б жити на світі [25:120].

б) Словосполучення які називають різні предмети та явища, про які щось повідомляється. («А отой «полтергейст», про який ми з тобою недавно говорили» [25:48]).

в) Слова, які називають форму інформації, іноді її оцінку, але не зміст, наприклад побрехеньки («Такий балакун. Так весело розказує різні побрехеньки» [25:66]), доповідь («І Борис Борисович робить доповідь»).

Ці форми по-різному поєднуються з дієсловами. Адресат також має декілька форм — безприйменникове дієслово та сполучення, серед яких виділяються сполучення з прийменниками, який може бути представлений як напрямок. суб’єкт — об’єкт. Для дієслів говорити, розмовляти об’єкт — пряма мова менш характерна, для сказати — це основна форма. Для говорити, розмовляти основна форма — сполучення з предметом інформації («І справді капітан був у рубці. Стоячи біля штурмана, що вів корабель, щось йому говорив» [25:147]).

Таким чином, з точки зору валентних якостей, серед дієслів мовлення можна виділити дієслова мовлення, які відносяться до валентносного типу передачі інформації говорити, розмовляти, розповідати та дієслова з більш складними валентними якостями, сполучуваннями значення передачі інформації з іншими валентними варіантами характеристики мовлення суб’єкта, наприклад шепелявити, шепотіти, брехати [15:61] («А… а може, Платоша заодно з Ципою… і Вороним? — прошепотів Вітасик, хоча в каюті не було нікого і ніхто почути не міг» [25:123]). У цілому виділяються наступні валентносні типи: передача інформації суб’єкт-адресат-об’єкт, вираження думки суб’єкт-об’єкт, характеристика суб’єкта. Значення мовлення у цих варіантах може бути одним з актантів об’єкт-засіб з семантикою інформації, її форми та оцінки або входити у значення дієслова форма/оцінка.

РОЗДІЛ ІІ. СЕМАНТИКА. ДОСЛІДЖЕННЯ ДІЄСЛІВ МОВЛЕННЯ

2.1 Семантика. Функціонально-семантичне поле. Синонімія

Семантика, у широкому значенні слова є відношенням між мовними висловами та світом, реальним або уявним, та сукупністю таких відносин. Це відношення полягає в тому, що мовні вислови (слова, словосполучення, речення, тексти) означають те, що є у світі: предмети, якості (або властивості), дії, способи здійснення дій, відносини, ситуації та їх послідовності. Термін «семантика» утворений від грецького кореня, пов’язаного з ідеєю «позначення» (semantikos — «який означає») [24:403]. Відносини між висловами природної мови та дійсним або уявним світом досліджує лінгвістична семантика, яка є розділом лінгвістики.

Як самостійна лінгвістична дисципліна семантика з’явилась нещодавно, наприкінці ХІХ століття. Сам термін «семантика» для позначення розділу науки уперше був запропонований у 1883 французьким лінгвістом М. Бреалєм, який цікавився історичним розвитком мовних значень. Проте, питання, які відносяться до ведення семантики, ставились та розв’язувались у стародавніх лінгвістичних традиціях. По справжньому швидкий розвиток лінгвістичної семантики почалось з 60-х років минулого століття. Зараз вона є одним з центральних розділів науки про мову.

Семантика, як розділ лінгвістики, відповідає на питання, яким чином людина, яка знає слова та граматичні правила якої-небудь природної мови, здатна передавати з їх допомогою найрізноманітнішу інформацію про світ (у тому числі і про свій власний внутрішній світ), та розуміти, яку інформацію про світ несе у собі будь-яке спрямоване до нього висловлювання, навіть якщо він вперше чує його.

Семантичний компонент вже достатньо давно визнається необхідною частиною повного описування мови. Свій вклад у формування загальних принципів семантичного описування вносять різні теорії мови. Наприклад, для граматик принципи побудови семантичного компоненту закладені американськими лінгвістами Дж. Катцем, Дж. Фодором та Р. Джекендоффом, а, наприклад, для граматик типу «зміст-текст» відповідний компонент опрацьовувався представниками Московської семантичної школи: Ю.Д. Апресяном, А.К. Жолковским, И.А. Мельчуком та ін. Семантичний компонент обов’язково містить у собі словник (лексикон), у якому про кожне слово повідомляється, що воно позначає, тобто з кожним словом порівнюється його значення у даній мові, та правила комбінування (взаємодії) значення слів, за якими з них формується зміст більш складних конструкцій, перш за все речень. Семантичний компонент повного описання мови представляє собою модель тієї частини знань мови, яка пов’язана з відношенням між словами та світом. У цій моделі повинні отримувати пояснення (емпіричним шляхом) такі установленні явища, як рівнозначність (синонімія), неоднозначність (полісемія). Семантична аномальність (у тому числі суперечливість та тавтологія) мовних висловів. Виділення використаних ознак при тлумаченні слова здійснюється на основі порівняння даного слова з іншими словами, близькими за значенням, тобто які відносяться до тієї самої предметної сфери. Для позначення групи слів, які співвідносяться з однією й тією самою сферою уявлень, які відповідають значенню цих слів, німецький лінгвіст Й. Трір ввів поняття семантичного поля. В центрі семантичного поля слова пов’язані між собою семантичними відносинами. Встановлення типів таких відносин та виявлення їх наявності між словами у рамках семантичного поля традиційно вважається однією з головних задач лексичної семантики.

У лексиці прийнято виділяти наступні типи семантичних відносин:

синонімія;

гіпонімія;

несумісність;

антонімія;

конверивність.

У даній роботі використаний синонімічний тип семантичних відносин, тому саме цей тип буде розглянуто більш детально.

Синонімія — це не лише потенційне багатство мови, яке робить її красивішою, функціонально яскравішою. Завдяки явищу синонімії відбувається найоб’єктивніше вираження додаткових смислових відтінків лексичних понять. До цього типу семантики належать відносини, засновані на повній або частковій схожості значень. Слова, які зв’язуються відношенням синонімії, називаються синонімами. Синоніми — це слова однієї частини мови, які позначають одне й те саме, але відрізняються один від одного відтінками лексичного значення та використанням у мові. Синоніми — це різноманітність мови. Користуючись різними способами позначення одного й того самого предмета, дії або явища, людина робить свою мову більш виразною.

В залежності від того, чи дозволяється взагалі різниця у значенні слів, а якщо дозволяється, то які саме, виділяють різновиди синонімії та синонімів. Відносини повної або точної синонімії пов’язує між собою слова, які не виявляють жодної семантичної різниці. Наприклад: висловлювати — виказувати.

Якщо означувані двох слів співпадають у всьому, окрім стилістичних елементів їх значення, то відношення, яке їх пов’язує називають стилістичною синонімією, наприклад: розмовляти — теревенити (порівняємо: «…але все одно приємно, що вона поряд зі мною йде і лагідно розмовляє» [25:50], «А теревенити Граціанський був гараздий…» [25:8]). Ці слова ми поєднуємо у лексико-семантичне поле (далі ЛСП), яке потім поділяються на ЛСГ. Найбільш відомим у сучасних семантичних дослідженнях методом вивчення системних відносин є так званий полевий підхід, сутність якого полягає у виділенні семантичних, а також структурно-семантичних класів слів.

У «Лінгвістичному енциклопедичному словнику» представлена стаття під назвою «Поле». Поняття мовного поля визначається у цій статті як «сукупність мовних одиниць, поєднаних загальністю змісту та відображаючих понятійну, предметну або функціональну схожість позначуваних явищ» [24:380-381]. Визначається, що «семантичні поля характеризуються зв’язком слів або їх окремих значень, системним характером цих зв’язків, взаємозалежністю лексичних одиниць, відносною автономністю поля, безперервністю змістового простору, оглядовістю та психологічною реальністю для середнього носія мови» [24:380-381].

Поняття поля відноситься до визначення мови як до системи, яка являє собою складний механізм, якому теоретично дав визначення Ф. де Соссюр. Він звернув увагу на те, що «поза мовою слова, які мають між собою щось спільне, асоціюються у пам’яті таким чином, що з них утворюються групи, у середині яких знаходяться дуже різноманітні відносини [17:121]. Ці відносини можуть бути граматичними, етимологічними, семантичними, функціонально-стилістичними та іншими. Вони і є основою того явища, яке у лінгвістиці називається «полем». Структура поля має ядро, центр та периферію. Інваріантне значення поля представлено семантично у одному простому слові, яке разом з близьким йому за семантикою синонімами утворює ядро поля. Ядерна частина семантичного поля оточена класами спеціалізованої передачі значення, яке поволі ускладнюється в залежності віддалення від ядра. Усі ці класи утворюють собою центр семантичного поля.

Складовою частиною поля є лексико-семантична група (ЛСГ) як сукупність слів у всіх або окремих значеннях. Лексико-семантична група дає можливість варіювання семантичною сутністю у межах традиційних частин мови на лексико-семантичному рівні. Лексико-семантична група (ЛСГ) є елементарним семантичним мікрополем — відносно замкнутий ряд лексичних одиниць однієї частини мови, поєднаних архісемою конкретного змісту.

Традиційно ЛСГ складається зі слів однієї частини мови (головним чином дієслова), які поєднані загальним значенням. У кожній групі можна виділити дієслово-домінанту, значення якого передає конкретну дію, стан або процес у найбільш загальному, вільному від додаткової інформації, виді. Так, наприклад, у значенні дієслова «говорити» ідея мовлення виражається у найбільш загальному виді, не ускладнене ніякими додатковими ознаками, що характеризують специфіку процесу, гучність (кричати; шепотіти), тон (благати), спосіб вимови (шепелявити), швидкість мовлення (джеркотати), взаємовідносини учасників мовленнєвого акту (бесідувати) та ін.

2.2 Класифікація ЛСП дієслова «говорити» та їх особливості

Для того, щоб розкрити систему лексико-семантичних відношень між дієсловами мовлення, необхідно здійснити планомірне вивчення не тільки їх словникових дефініцій, але і максимально великої кількості контекстів, в яких зустрічаються досліджувані слова. Даний розділ присвячений дослідженню сполучувальних властивостей дієслів мовлення. На основі аналізу матеріалів отримані статистичні характеристики дієслів мовлення, які несуть значущу інформацію про функціонування досліджуваних лексичних одиниць у мовленні, в синтагматиці.

Були виділені наступні класифікації:

.За стилістичною характеристикою.

А. Нейтральна лексика: говорити, розповідати, розмовляти, повідомляти, пояснювати, оголошувати, казати, пропонувати, заявляти, пояснювати, відповідати…

Б. Стилістично-піднесена лексика

Книжкова: розповсюджувати, повістувати, віщати, декларувати, провіщати…

Висока: проклинати, благати та ін.

В. Стилістично-знижена лексика

Розмовна: басити, корити, кричати, проклинати, вилаятися, буркотіти та ін.

Проста мова: горлати, матюкатися, лаятися, огризатися, горлатити, гавкати.

. За сферою використання:

А. Жаргон: базлати, байрувати, балаболити, травити баланду, барахлити, цинковати, ширенхати та ін.

Б. Діалектизми: правуватися, осварюватися, голосити, гугоніти

. За ступенем вживання

Окрім активної лексики є чимало застарілих слів.

. З точки зору вираженого значення:

А. Багато говорити: базікати, молоти, теревенити, бовкати, бевкати, цвенькати, ляпати (хляпати, тріпати) [язиком], тріпатися; верзти, верзякати, варнякати, патякати, розпатякувати, плескати, пащекувати.

Б. Мало говорити: пропонувати, відрізувати, відрізати, відрубувати, відрубати, відповідати, доносити, заявляти.

В. Говорити тихим голосом: шепотіти, бурмотати, бурмотіти, бурчати, буркотати, буркотіти

Г. Передавать: повідомляти, сповіщати, оповіщати, переказувати, доповідати, передавати, подавати, транслювати, віщати, виголошувати, проголошувати, декларувати.

Д. Звертатися грубо: корити, облаяти, вибатькувати, проклинати, вилаятися, матюкатися, лаяти, сварити, шпетити, ганити, картати, коренити, огризатися, сваритися, колотитися, загризатися, гавкатися та ін.

Е. говорити неправильно: брехати, клепати, обмовляти, розпускати плітки, плести, плескати [язиком], слебезувати, маячіти, забалакуватися тощо.

. За структурою

Словосполучення можуть бути невільними, тобто виражаються фразеологізмом. Наприклад: процідити крізь зуби, заговорювати зуби, робити доклад, вішати лапшу на вуха, чесати язиками, кидатися словами, кидати слова на вітер та ін.

. По вираженню системного відношення

А. Синоніми

брехати, вигадувати, темнити, базікати, патякати, верзти, розпатякувати, верзякати, ляпати;

веліти, наказувати, загадувати, командувати, порядкувати, правувати, веліти, повелівати, верховодити, орудувати;

лаяти, сварити, шпетити, коренити, чистити, ганити, картати;

бурмотати, бурмотіти, мурмотати, мурмотіти, бубоніти, муркотіти, муркотати, мурчати; мимрити, миркати, миркотати, харамаркати, гомоніти;

розмовляти, говорити, бесідувати, балакати, мовляти, гомоніти, казати, мовити, промовляти, ректи, теревенити, балакати, торохтіти, , цокотати, цокотіти, тріщати, тріскотіти, тріскотати, ляскотіти, лящати, базікати, патякати, верзти, розпатякувати, верзякати, ляпати;

виголошувати, проголошувати, декларувати, інформувати, оголошувати, об’являти, оповіщати, повідомляти, сповіщати, оповіщати, поширювати, розповсяджувати (інформацію);

Антоніми:

щебетати — вигукувати;

шепотіти-кричати;

хвалити — лаяти;

нудіти — жартувати і т.д.

український семантичний дієслово мовлення

ВИСНОВКИ

Функціонування мовленнєвих одиниць являється однією з основних проблем сучасної лінгвістики.

Семантика дієслів мовлення викликає значний інтерес тому, що денотатом є найважливіша складова мовленнєвої діяльності — акт вимови. Крім того, значення дієслова містить інформацію про суб’єкт говоріння, його комунікативний намір, про адресата, спосіб здійснення та інші характеристики мовленнєвого акту. Аналіз даних про семантичну сполучуваність дієслів мовлення показує, що між парадигматичними та синтагматичними властивостями досліджуваних дієслів існує взаємозалежність, яка характеризує ці дієслова як системно організовану сукупність лексичних одиниць.

Класифікація ЛСГ дієслів мовлення, здійснена за допомогою ретельного вивчення характеристик мовленнєвого акту.

Аналіз структур дієслівних значень дозволив виявити залежність: чим складніша структура якої-небудь лексичної одиниці, тим менше таких одиниць у мовній системі.

У структурах значень дієслів мовлення семантичні компоненти відіграють неоднакову роль, що дозволяє говорити про їх ієрархію: загальний диференціюючий — конкретизуючий семантичний компонент. На підставі спільності диференціюючих компонентів в ЛСГ дієслів мовлення можна виділити тематичні групи, а на підставі конкретизації диференціюючих компонентів у тематичних групах можна виділити деякі підгрупи слів, які диференціюють дієслова певної тематичної групи.

Таким чином, дослідження, проведене на матеріалі дієслів мовлення, допомагає з’ясувати місце кожного із дієслівних значень в лексико-семантичній системі української мови.

В представленій роботі здійснена побудова ЛСГ дієслів мовлення сучасної української мови, за допомогою синонімічних відносин зроблено семантичну характеристику, визначено лексична та семантична сполучуваність.

Також було виявлено взаємозалежність між стилістичним статусом дієслів та ступенем їх семантичної близькості; залежність між типом структури значення та кількістю таких значень у мові; відповідність між сполучуваністю семантичних компонентів та структурою ЛСГ.

Встановлені семантичні ознаки досліджуваної ЛСГ дозволяють визначити набір синтагматичних компонентів, що характеризують дану ЛСГ.

На основі матеріалу з синонімічних та тлумачних словників було виявлено закономірності варіювання семантики дієслів мовлення, модифікацій та актуалізацій їх лексичних значень під впливом контексту, а також особливостей використання у якості дієслів мовлення їх синонімів.

Список використаної літератури

1.Агапій А.П. Лексико-семантична група дієслів мовлення в сучасній німецькій мові: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук: 10.02.04 / А.П. Агапій. — Київ, 1999. — 19 с.

.Апресян Ю.Д. лексическая семантика. Синонимические средства языка Ю.Д. Апресян, В.Ю. Розенцвейг. — К.: Наука, 1974. — 366 с.

.Бессонова Ю.А. Семантическое микрополе глаголов речи в литературном языке и говорах / Ю.А. Бессонова // Филологические науки. Вопросы теории и практики. — 2011. — № 1 (8). — С. 33 — 37.

.Бодик О.П. Сучасна українська літературна мова. Лексикологія. Фразеологія. Лексикографія: навч. посіб. / О.П. Бодик, Т.М. Рудакова. — К.: Центр учбової літератури, 2011. — 416 с.

.Васильев Л.М. Современная лингвистическая семантика / Л.М. Васильев. — М., 1990.

.Васильев Л.М. Теория семантических полей / Л.М. Васильев // Вопросы языкознания. — 1971. — № 5. — С. 106 — 111.

.Виноградов В.В. Избранные труды. Лексикология и лексикография / В.В. Виноградов. — М.: Наука, 1977. — 312 с.

.Виноградов В.В. Типы лексических значений слова / В.В. Виноградов // Вопросы языкознания. — 1953. — № 5. — С. 45 — 65.

.Гак В.Г. Сопоставительная лексикология. (На материале французского и русского языков) В.Г. Гак. — М.: Международные отношения, 1977. — 264 с.

10.Голікова Н.С. Лексико-семантична група назв мовленнєвої дії в романі Олеся Гончара «Твоя зоря» [Електронний ресурс] / Н.С. Голікова // Дніпропетровський національний університет. — Режим доступу до документа: <#»justify»>Довідкова література

.Бурячок А.А. Словник синонімів української мови / А.А. Бурячок, Г.М. Гнатюк. — К.: Нова книга, Т.1. — 2001. — 571 с.

.Куньч З. Універсальний словник української мови / З.Куньч. — Тернопіть: Нова книга, 2005. — 181 с.

.Лукянова Н.А. Великий тлумачний словник сучасної української мови Н.А. Лукянова. — К.: Прапор, 2001. — 187 с.

.Полюга Л.М. Словник антонімів української мови / Л.М. Полюга. — 2-е вид., доп. і випр. — К.: Довіра, 2004. — 275 с.

.Ярцева В.Н. Лінгвістичний енциклопедичний словник / В.Н. Ярцева. — М.: Вища школа, 1990. — 683 с.

Джерела

.Нестайко В.З. Неймовірні детективи: літературно-художнє видання / В.З. Нестайко. — К.: Країна Мрій, 2010. — 400 с.