Теоретичні основи дослідження фонетичних засобів

Теоретичні основи дослідження фонетичних засобів

ВСТУП

Дана робота присвячена виявленню фонетичних особливостей у англійській поезії XIX сторіччя.

Дослідження вживання фонетичних засобів в англійській поезії вже давно привертають увагу учених у різних галузях науки. Поетичний текст, фонетичні засоби і художні особливості поезії все частіше стає предметом вивчення спеціалістів.

В даній роботі досліджуються виразні засоби в поезії, які мають дуже важливе значення при їх застосуванні. Більш того, досліджуються фонетичні засоби у творах різних авторів, що значно розширює діапазон їх використання, а отже і зумовлює особливість їх застосування.

Актуальність даного дослідження, повязана з поширеним вживанням фонетичних засобів у англійській літературі поетами ХІХ сторіччя для надання більшого сенсу, забарвленості віршу, які є предметом аналізу, тим самим актуальність виражається на сам перед важливістю знань вживання фонетичних засобів, їх значень та порядок застосування, а також є необхідністю у вивченні будови поетичного і художнього тексту загалом.

Мета роботи : визначення поетичного тексту, як самостійної частини у складі художнього тексту, виявлення фонетичних засобів, як окремих одиниць у будові твору.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

)визначити загальну характеристику поетичного тексту та особливостей його композиційної побудови;

)систематизувати загальні структурні, фонетичні та стилістичні особливості у будові творів;

)узагальнити особливості вживання фонетичних засобів англійської поезії;

)систематизувати шляхом аналізу та розбору віршів їх фонетичні засоби та характерні особливості.

Обєкт дослідження : особливості вживання фонетичних засобів у структурі поетичного тексту, їх характерні ознаки та вживання у англійській поезії ХІХ сторіччя.

Предмет дослідження : принципи вживання фонетичних засобів, їх роль у віршах та мовних особливостей фонетичних одиниць в англійських творах.

Матеріалом дослідження слугували англійські збірки з теоретичной фонетики, лінгвокультурологічні, довідкові джерела, а також збірки віршів авторів, які є представниками англійської поезії ХІХ сторіччя. Загальний обсяг практичного матеріалу склав 23 вірші, які є предметом аналізу.

Методологічною основою даної роботи слугували:

) теоретичні загальнонаукові методи абстрагування, узагальнення, формалізації, індукції та дедукції;

) емпірико-теоретичні методи (аналіз, синтез, ідеалізація, моделювання, системний метод та метод класифікації);

) метод зіставного аналізу оригіналів англомовних творів (для виокремлення фонетичних засобів).

Наукова новизна роботи полягає у визначенні специфіки вживання фонетичних засобів, їх роль та місце у віршах; а також у встановленні та систематизації загальних функціональних, структурних і фонетичних ознак англійських фонетичних засобів.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що в роботі встановлюються особливості вживання виразних засобів у творах. Роботу також доповнює наукові знання про лінгвістичний статус поетичного тексту і його характерні ознаки та особливості.

Практична цінність дослідження полягає в тому, що одержані у праці результати можуть бути використані під час укладання навчальних посібників та інших методичних матеріалів для підвищення ефективності вивчення мовних особливостей фонетичних одиниць та засобів їх вживання. Крім того, результати дослідження можуть бути використані при проведенні занять з практичної фонетики, а також при написанні студентами курсових і дипломних робіт з теорії фонетики.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури. У першому розділі виконано огляд стану дослідження поетичного тексту і його ознак, художні фонетичні засоби, у другому розділі розглянуто теоретичні засади особливостей їхнього вживання та проаналізовано ілюстративний матеріал з відповідними показниками способів розбору віршів. У загальних висновках подано основні результати роботи.

РОЗДІЛ І. Теоретичні основи дослідження фонетичних засобів

.1 Поетичний текст, як обєкт лінгвістичного дослідження

Нині лінгвістика тексту досягла значних успіхів в пізнанні законів будови тексту. Проте розвиток науки показує, що їх подальше вивчення припускає поворот до розгляду процесів будови текста в аспекті окремих лінгвістик тексту. Цей факт пояснюється тим, що посилена увага до законів творчості текстів у рамках окремого функціонального стилю може висвітити особливі механізми створення тексту, будови тексту, що не виявляються при узагальненому розгляді проблем.

Вивчення поетичного тексту надає дослідникові в цьому відношенні найбільші можливості, оскільки концентрує в собі цілий комплекс загальнофілологічних і загальнолінгвістичних питань, що дозволяють розкрити закони зображення тексту з найбільшою повнотою і ясністю. Одним з головних питань в цьому випадку є факт надбання текстом письмової форми, яка для поетичного тексту має виключно велике значення. Досить відмітити, що саме графічне виконання поетичного тексту налаштовує читача на спілкування з особливим видом тексту. Проте, попри те, що текстом в лінгвістиці тексту прийнято вважати у більшості випадків лише письмовий текст, сам факт письмового ( особливо графічного ) оформлення тексту ( як поетичного тексту, так і тексту взагалі ) в лінгвістиці тексту ще не був розглянутий. Не виявлені його змістовно-семантичні ресурси, не встановлена роль поетичної графіки в моделюванні текстової семантики.[4, c 200]

У поетичному тексті його формальна сторона вивчалася тільки тією галуззю лінгвістики, яку тепер означають як творовивчення. Без уваги залишається формальна сторона поетичного тексту, яка безпосередньо пов’язана з вивченням законів появлення тексту. Одним з важливих питань лінгвістики тексту є також семантика тексту, яка є виключно складним явищем, де формальна сторона має власне значення.

Оскільки сприйняття літературних творів відбувається переважно через читання, їх графічне оформлення, виявляється справою важливою. Форма тексту, його графічне зображення має безліч різних функцій, які на базі письмового тексту ще тільки належить визначити.[21, c. 33]

Що стосується поетичного тексту, то тут форма є особливо важливим компонентом, оскільки саме віршований поетичний текст має найхарактерніший план зображення в порівнянні з текстами інших функціональних стилів, які створюються на базі прози. Феномен поетичної віршованої форми, незважаючи на певну вивченість, ще не розглядався з семасиологічной точки зору, а багато фактів зовнішнього оформлення віршованого тексту абсолютно не вивчені в плані їх взаємодії з шрифтами, використання заголовних літер, розділових знаків, слів з невизначеною семантикою, іншомовних словосполучень і т. д.

Графічна форма вірша відображає його структуру і налаштовує читача на емоційність і експресивність повідомлення. Засоби графіки в поетичному тексті стилістично потрібні, щоб повідомити читачеві те, що в усній мові передається спеціальними елементами, наголосом, тоном голосу, паузами, подовженням деяких звуків і т. д. Вони допомагають уявному « виконанню ». Зазвичай графічні засоби спрямовані на передачу емоційного забарвлення, тобто почуттів, які письменник повідомляє читачеві, або емфази як загального спеціального збільшення зусиль того, що говорить, що особливо підкреслює частину висловлювання або підтексту, що підказує наявність.[12, c.117]

До явищ поетичної графіки відносяться, зокрема:

) графіка віршованих рядків, яка включає їх графічний малюнок, наявність слів в рядку, графічні візерунки і т. д.;

) іншомовні вкраплення, які нерідкі в поетичному тексті і, як правило, різномовні. Але навіть для незнаючої людини вони значимі, справляючи певне враження, оскільки в змозі породжувати різні асоціації, часто індивідуальні;
3) дуже характерні для поетичного тексту утворення, що нагадують вигуку. Вони також не мають вираженого плану змісту, відповідно не включаються в словник і не піддаються тлумаченню. Але вони теж справляють якесь враження на читача, а значить бере участь в створенні змістовних параметрів тексту.


Таким чином, в дослідженні цієї проблеми належить відповісти на багато питань, звертая увагу на розгляд взаємозв’язку форми і змісту поетичного тексту, а також роблячи акцент на функціонуванні цього явища в діахронії. [8, c.70]

1.2 Основні ознаки художнього тексту

Як відомо, мистецтво відображає, пізнає дійсність за допомогою художнього образу, який тісно повязаний зі змістом художнього твору, і вони обовязково зумовлюють один одного. Але будь-який художній твір має зміст і форму, в яких також відображається навколишній світ.

Перш ніж розглядати їх особливості, необхідно пригадати загально-філософський сенс категорій «зміст» і «форма». В усіх предметах і явищах, що нас оточують, є зміст і форма як їх протилежні сторони. Зміст — це сукупність елементів і процесів явища, те, з чого воно складається. Форма — внутрішня і зовнішня структура, спосіб існування змісту, певне співвідношення елементів і процесів у часі і просторі, тривалі звязки між ними.

Розглядаючи будь-який твір мистецтва — продукт художньої творчості, в якому відображається дійсність позиції естетичного ідеалу митця. Можна (теоретично) поділити його на складові частини: зміст і форму. Але у мистецтві неможливо правильно зрозуміти характер змісту та форми окремо від специфіки самого мистецтва. Як зясовано вище, специфічна особливість мистецтва виявляється в тому, що воно відображає дійсність у художніх образах і виражає певні сторони суспільної свідомості відповідно до ставлення художника до світу, його естетичних уявлень і майстерності. [7,c.77]

Зміст художнього твору — поняття складне й багатогранне. Це перш за все явища дійсності, які відображаються у мистецькому творі, але він не зводиться лише до механічного копіювання предметів і явищ, які стали для нього основою. Справа у тому, що перед, тим, як втілитися у майстерний твір, явища дійсності мають відобразитися у свідомості автора, бути ним усвідомлені, пройти через його серце. Саме тому у змісті виявляється особистість майстра, його смаки та погляди, його пристрасті та переконання.

Для більш глибокого розуміння даної проблеми необхідно поділити зміст художнього твору на елементи: тему та ідею.

Тема — це коло явищ дійсності, які зображуються автором. Безперечно, що глибина теми, її соціальна значущість, відповідність інтересам людства багато в чому зумовлюють той інтерес, який мистецький твір викликає у людей. Тому й існують «вічні теми». Драми В. Шекспіра не були б безсмертними, якби в них не звучали теми, які цікавлять і хвилюють людей — теми Гамлета, Отелло короля Ліра, Ромео і Джульєтти, Макбета тощо.

Тема — це лише питання, а на питання має бути відповідь. Тому майстер завжди переплітає тему свого твору з поетичною ідеєю. Тільки тоді виникає художній зміст.

Ідея — це важливий бік художнього твору. Це не абстрактна наукова ідея, а ідея специфічна, художня. Вона виникає разом із задумом твору в образній формі як єдність думки і почуття автора. Ідея — головна думка художнього твору, яка виражає ставлення митця до дійсності, причому одна й та сама тема може бути розкрита, розтлумачена авторами по-різному. [4, c. 85]

Таким чином, зміст — це головний елемент художнього твору; він виникає у процесі творчості митця під впливом обєктивної дійсності й тієї суспільної свідомості, які сформувалися та існують за даної епохи. Зміст являє собою єдність обєктивних і субєктивних начал у художньому творі, єдність теми, ідеї та авторської оцінки.

Практичним виявом змісту у творі є його художня форма, завдяки якій твір сприймається і залишається таким для наступних поколінь. Художня форма є матеріалізацією змісту, адже тільки матеріальне втілення може надати задумові зовнішнього, обєктивно-реального буття, лише воно дозволяє митцю донести свої думки і почуття іншим. Ця обєктивація змісту може відбуватися у найрізноманітніших матеріалах: у слові, звучанні музичних інструментів, камені, дереві, на папері, полотні тощо — у будь-якому матеріалі, доступному зоровому і слуховому сприйняттю. [3, c.55]

Композиція (з лат. — упорядкування, розташування) — це структурна побудова художнього твору, розміщення і співвідношення всіх його елементів і частин у єдиному цілому. Композиційна побудова твору підпорядкована змісту, сприяє розкриттю руху, динаміці дії, почуттів і думок автора. Композиція може містити різні елементи: у літературному творі — це експозиція, завязка, кульмінація і розвязка, у театральному спектаклі — мізансцени, дії, сцени, акти.

Композиція тісно повязана із сюжетом. Сюжет — це внутрішній звязок подій у творі, взятих у їх часовому розвитку. Його джерелом є процеси, що відбуваються у реальному світі. Сюжет притаманний різноманітним видам мистецтва. Особливу роль він відіграє у літературі та у синтетичних видах мистецтва (театр, кіно), де може перетворитися у першочерговий елемент форми (пригодницький жанр).

До форми художнього твору належать і зображувально-виразні засоби, які є знаряддям її утворення. Кожному виду мистецтва властиві свої виражальні засоби. Так, для живопису характерні такі засоби, як малюнок, колір, світлотінь, лінійна повітряна перспектива, колорит; для письменників засобом створення художнього образу є слово. Але мета літератури, як і живопису, полягає не в тому, щоб займатися пустою словотворчістю, живописанням, а в тому, щоб за допомогою зображувально-виражальних засобів розкрити сенс явища, події, вчинку — розкрити зміст.

Художня форма — це не механічне поєднання, елементів, вона являє собою складне утворення, що включає дві рівні, іншими словами «внутрішню» і «зовнішню» форми, які по-різному співвідносяться зі змістом художнього твору.

Елементи форми, які знаходяться на «нижчому» рівні, утворюють внутрішню форму мистецтва, а елементи, які лежать на «вищому» рівні — зовнішню його форму. До «внутрішньої» форми належать сюжет і характери, їх взаємозвязок є образною структурою художнього змісту, способом його розвитку; до «зовнішньої» — усі зображувально-виражальні засоби мистецтва, вона виступає способом матеріального втілення змісту. Такі елементи форми, як композиція, ритм — це скелет, кістяк художньо-образної тканини мистецького твору, вони поєднують всі елементи зовнішньої форми.

У сучасному мистецтві формі надається велике значення. Представники модернізму та постмодернізму звертають увагу лише на зовнішню форму, насолоджуючись відношенням звуку або кольору, нехтуючи осягненням внутрішньої форми всього змісту.[3, c.28]

Отже, художня форма сприяє розкриттю змісту твору, вона являє собою складну організацію і містить такі елементи, як композиція, сюжет, зображувально-виражальні засоби, тісно повязана з матеріалом, має два рівні — «зовнішній» і «внутрішній»; форма дозволяє зрозуміти мистецький твір, правильно розкрити його зміст.

Художній твір має певний зміст і притаманну йому внутрішню форму, зміст завжди зумовлює форму і є головним чинником будь-якої естетичної структури. Зрозуміти художній твір можна тільки в єдності усіх його складових елементів.

Отже, взаємозвязок змісту і форми полягає у тому, що зміст вимагає відповідної форми, такої, яка найбільш повно і правильно втілювала б творчий задум митця. Такий взаємозвязок є обєктивною закономірністю естетичного розвитку. Кожний художній твір характеризується певною мірою єдності змісту і форми, а цінність художнього твору залежить від того, наскільки високопрофесійно, високохудожньо створені всі складові елементи художнього твору, в тому числі й елементи змісту і форми.[13, c.40]

1.3 Характерні особливості фонетичних засобів у творах англійських поетів ХІХ століття

Кожний художній твір — це твір мовленнєвий, а отже, репрезентує деяку звукову послідовність, із якої виникає послідовність слів, фраз, речень. Ефект впливу тексту на слухача досягається за допомогою звукової сторони твору, яка складає одне ціле з ритмом і значенням, і окремо від них не може впливати на слухача. [2, с.147]

В структурі художніх творів знаходять реалізацію різноманітні стилістичні засоби, і евфонічні засоби не виняток. До евфонічних засобів відносяться римовані співзвуччя, алітерація і асонанс, є важливішими виразними засобами, сприяючими стійкості та запамятованості творів і тісно взаємодіючими з їх значенням.

1.4 Рима

Рима, співзвучність закінчень, являє собою надзвичайно важливу рису в складі творів; у ній відбивається, разом з тим, музичне чуття автора, його підсвідоме прагнення до повноти й краси звуку. Рима надає закінченої форми строфі, вершить будову, робить твір нерухомим і разом з тим таким, що легко западає в пам’ять. [1, с.32]

Римоване співзвуччя широко поширене у поезії. У творах зустрічаються рими різних типів, таких як: повна чоловіча, точна або ідентична чоловіча рима, повна жіноча рима. Розглянемо ці типи рими детальніше.

Повна чоловіча рима.

В повній чоловічій римі повтор створюється односкладовою лексемою при збігу голосного римуються лексеми і всіх наступних за ним звуків. Цей тип рими є переважаючим в англійських римованих творах.

Дактилічна рима

Цей тип рими відрізняється від попередньої тим, що співпадають приголосний, голосний і вся решта звуків. В англійських римованих творах звуки, що повторюються, є частиною звукового комплексу однієї лексеми і складають весь звуковий комплекс іншої лексеми.

Повна жіноча рима

Жіноча рима спостерігається в творах значно рідше, ніж чоловіча, але окремі приклади все ж таки зустрічаються. В повній жіночій римі повторюються один наголошений і один ненаголошений склади при збігу голосного наголошеного складу і всіх наступних за ним звуків.[5, c.7]

Рима є другим за частотністю використання фонетико-стилістичним

засобом. Нерідко у англійських авторів можна зустріти особливий вигляд рими, так звану «складену» риму ( у англійській мові застосовується термін «broken rhyme»): із словом або його частиною співзвучні два або декілька слів.

her—— honour —— won her . . .— forgot »em——- shot him . . . (Byron.)

Складені рими характерні для гумористичних і сатиричних творів. Рима називається повною, коли збігаються голосний ударного складу і всі наступні за ним звуки (голосні і приголосні) наприклад:

— right; heedless — needless.

— ours; perfection — infection.

При неповній римі, як вказує сама назва, повторюються не всі звуки складів, що римуються. Існує два види неповних рим залежно від якості звуків, що повторюються: 1) ассонансна рима, яка утворюється повторенням лише голосних; приголосні в такій римі не збігаються:

— pain; flesh — fresh — guess

) консонансна рима заснована на повторенні однакових приголосних при голосних, що розрізняються:

— pull; worth — forth.

Деякі рими в англійській мові засновані не на звуках, а на буквах, тобто не на збігу кінцевих звуків, а кінцевих букв. Такі рими називаються наочними:

— prove; flood — brood; have — grave. [16, c.55]

Звукові відмінності в цих римах є результатом тих багаточисленних змін, які зазнала звукова система англійської мови в процесі свого розвитку. Раніше голосні у цих римах звучали однаково.

Залежно від розташування в строфі розрізняються рими:

) парні — що стоять поруч в рядках ( аа ) ;

) потрійні — ( ааа ) ;

) перехресні — ( абаб );

) охватні — ( кільця або обрамували ), при яких римуються крайні рядки строфи: ( абба ) ;

) тернарниє — через два рядки на третю ( аабааб ) і так далі.[9,c15]

Кожен тип строфи характеризується певним розташуванням рим. Рима може бути не лише на кінці рядка, але і усередині неї. Така рима носить назву внутрішня, на відміну від зовнішньої рими, яка утворюється на кінці рядків. Внутрішня рима частіше з’являється в багатостопних рядках.

Роль рими у вірші надзвичайно велика. Рима уточнює метричне ділення вірша на ритмічні одиниці. Вона робить ритм вірша відчутнішим і полегшує його сприйняття. У цьому основна роль рими. Окрім ритмостворюючого значення слід підкреслити важливість рими для семантичного виділення слова. Слово, що спирається на звуковий повтор, робиться особливо помітним і привертає до себе увагу.

1.5 Ритм

Ритм — це всяке рівномірне чергування ( напруги і ослабіння, прискорення і уповільнення і т. д. ). Одиниці, що ритмічно чергуються, можуть бути звуками, поєднаннями звуків, рухами. Ритм мови — це виразний засіб мови, заснований на рівномірному чергуванні сумірних одиниць мови. Такими сумірними одиницями мови є ударні і ненаголошені склади. Як і для всіх германських мов, для англійської мови характерний силовий (динамічний) наголос, припадаючий на перший склад. А оскільки в англійській мові переважають односкладові або двоскладові слова, то для англійської мови характерне чергування одного наголошеного з одним ненаголошеним складом.

Багатоскладові слова англійської мови в основному запозичені з французької мови. У таких словах наголос падає або на перший склад, або на третій склад від кінця. Багатоскладові слова в англійській мові часто мають два наголоси. Це пов’язано із загальною ритмічною тенденцією англійської мови чергувати один наголошений і один ненаголошений склад. [11, c.21]

Проте не слід думати, що факт характерності чергування одного наголошеного складу з одним ненаголошеним робить англійську мову завжди ритмічною або однорідною в її ритмічній будові. Часто ударні склади відділяються один від одного неоднаковою кількістю ненаголошених ( союзи, займенники і просто ненаголошені склади в багатоскладових словах ). У таких випадках між наголошеними складами створюються проміжки неоднакової довжини ( ненаголошені склади ). Інколи ж, навпаки, ударні склади можуть слідувати безпосередньо один за одним.

Перейдемо до розгляду особливостей віршованого ритму, характерного для англійської поезії.Основні розміри англійського віршування і його закони до цих пір є предметом суперечки. Існує багато теорій про характер англійського вірша, про його особливості, про основні розміри англійського вірша. Деякі англійські лінгвісти, як, наприклад, Генрі Суїт, стверджують, що визначити характер метричної будови англійського вірша неможливо.

Англійське віршування, як і всяке інше віршування, виникло з пісні. Вірш виділяється як самостійна поетична система лише тоді, коли він відривається від музичного супроводу в пісні. Те, що лежить в основі музики, ритм — є провідною ознакою і у вірші, але цей ритм піддається істотній трансформації, коли одиниця виміру стала не лише тимчасовою, але і якісною. [15, c. 55]

У основі англійського вірша лежить чергування одиниць якісно відмінних по своєму характеру — ударних і ненаголошених складів. Іншими словами, в музиці ритм кількісний, в англійському вірші ритм — якісний. Англійське віршування тому носить назву якісного віршування. У англійському віршуванні виділяються наступні п’ять основних розмірів:

. ямбічний метр,

. хореїчний метр,

. дактилічний метр,

. амфібрахіальний метр,

. анапестичний метр. [14, c. 20]

Ці основні розміри англійського вірша не завжди виявляються в своєму чистому вигляді. Більш того, « опір » мовного матеріала, тобто сповнює наголос і, в деяких випадках, фразовий наголос, з одного боку, і, з іншого боку, звичайне ненаголошене положення службових і допоміжних часток, весь час взаємодіють з метричною сіткою даного розміру. Ця взаємодія інколи позначається в тому, що ненаголошений склад або частка, потрапляючи в положення наголошеного складу сітки, або знімає метричний наголос, або в значній мірі ослабляє його силу.

Пірріхий в системі англійського віршування може з’являтися лише як модулятор ритму. Порушуючи закономірність чергування ( ненаголошеного — ударного або наголошеного — ненаголошеного ), він створює особливу гнучкість вірша коливаннями ритму. Стопа пірріхия може з’явитися в будь-якому місці рядка. Пірріхий з’являється в першій стопі. Найрідше стопа пірріхия з’являється в кінці рядка. Це і зрозуміло. Кінець рядка називається опорним пунктом вірша: тут зазвичай з’являється рима, а рима завжди знаходиться під наголосом. Чим більше вірш наближається до норм живої розмовної мови, тим менш витримується чистота ритмічної сітки, тим частіше з’являються пірріхиї .[6, c.72]

Іншим модулятором ритму є спондей — це двоскладова стопа, в якій обидва склади знаходяться під наголосом . Як і пірріхий, спондей не представляє собою самостійного розміру англійського вірша. Він може з’явитися лише у зв’язку із задумом поета.

На відміну від пірріхия, який, як було вказано вище, залежить від самого мовного матеріалу і тому з’являється більш менш мимоволі, спондей завжди з’являється у зв’язку з певним наміром автора. Він, загострюючи ненаголошений склад, заставляє зіткнутися два наголошені склади. При такому зіткненні неминуче з’являється невелика пауза; кожен склад стає в інтонаційному відношенні самостійнішим і це сприяє на виразність кожного складу у складі вислову.[10, c 100]

1.6 Алітерація

Явище алітерації дуже поширене у структурі творів. Алітерація у широкому розумінні — це повторення голосних та приголосних звуків на початку близько розташованих наголошених складів. За своєю природою алітерація буває різних типів, але найбільш розповсюдженим є алітерація з повторенням одного звуку.

В композиційному відношенні можна виділити наступні підтипи цього виду алітерації:

) повторення приголосного в першому і останньому словах;

) повторення приголосного в другому і останньому словах;

) повторення двох або трьох приголосних в різних лексемах.

Повторення двох звуків

Повторення двох звуків зустрічається в творах рідко, наприклад:is no plague

(кашу маслом не зіпсуєш)

Поєднання алітерації з римоюlies in lover’s eyes

(не по-доброму милий, а по-милу добрий)

Отже алітерація є невідємною частиною у віршах для передачі особливих ідей, які хоче передати автор. [10, c 113]

1.7 Ономатопея

Ономатопея — це поєднання звуків мови, спрямоване на наслідування звуків, вироблюваних в природі ( шелестіння листя, шум моря, шум вітру, удари грому ), на наслідування предметів ( машини, інструменти ), людей ( плач, зітхання, сміх, тупіт ніг ), тварин ( бекання, гавкіт ).

Ономатопея буває:

Пряма. Міститься в словах, які безпосередньо імітують природні звуки ( ding — dong, buzz, bang, cuckoo, tintinabulation ). Усі ці слова мають різну міру звуконаслідувальної цінності. Деякі відразу вказують на джерело звуку, а деякі вимагають певних зусиль і уяви для розшифровки. Також деякі ці слова можуть бути використані у переносному розумінні: «Ding — dong struggle» ( вперта боротьба ).

Непрямою. Це поєднання звуків, спрямоване на те, щоб перетворити висловлювання на відлуння його сенсу: «And the silken, sad, uncertain, rustling of each purple curtain.» Звук s справляє враження завіси, що шарудить.[20, c.200]

Непряма ономатопея на відміну від алітерації вимагає згадки про виробника звуку. Часто використовується за допомогою слів, що повторюються, які самі по собі звуконаслідувальними не є : «Silver bells. now they tinkle, tinkle, tinkle. To the tintinnabulation that so musically wells. From the bells, bells, bells, bells, bells, bells, bells. From the jingling and the tinkling of the bells.»

Обидва типи ономатопеї завжди асоціюються у вироблюваними природними звуками, тому відношення між ономатопеєю і передбачуваним нею явищем, є частковий випадок метонімії.[5, c.229]

РОЗДІЛ ІІ. Особливості вживання фонетичних засобів англійської поезії у ХІХ сторіччі

.Особливі форми римування віршів

Асонансна повна чоловіча потрійна рима:

: A dirge

«Come, Months, come away,November to May, your saddest array…»

«Come, Months, come away;on white, black and gray; your light sisters play;»

«Ye, follow the bierthe dead cold Year, make her grave green with tear on tear.» [19]

(Percy Bysshe Shelley )

У цьому уривку гарно зображено вживання чоловічої рими, автор обрав вживання саме цієї форми для підкреслення кожного останнього слова у строчці, що придає особливого наголосу саме цим словам і звертає на них увагу читача.

Консонансна повна чоловіча парна рима:

«Canto FirstGods of old are silent on their shore,the great Pan expired, and through the roarthe Ionian waters broke a dreadwhich proclaimed "the Mighty Pan is dead."much died with him! false or true the dreambeautiful which peopled every stream …» [19]

( Lord Byron )

Вживання парної чоловічої рими придає віршові більшої виразності та мелодійної забарвленості, автор хоче звернути увагу саме на співзвуччя двох слів, щоб заставити читача замислитися над кожним з них і більш точно зрозуміти задум автора.

Дактилічна рима:

«They have a number, though they never’emwives by law, and concubineslibitum»[19]

( Lord Byron )

Ще один приклад чоловічої рими, римується 1 і 3 строчки, це надає віршові особливої виразності, яка притаманна саме дактилічній формі римування.

Консонансна повна жіноча перехресна рима:

поезія англійський фонетичний вірш

«The fountains mingle with the river,the rivers with the ocean;winds of heaven mix forevera sweet emotion;in the world is single;things by a law divineanother’s being mingle-not I with thine?….»[19]

( Percy Bysshe Shelley )

За допомогою жіночої рими автор робить акцент на повній картині вірша, а не на окремих словах, як у творах, де присутня чоловіча рима. Читач концентрує свою увагу на усьому вірші, а не на окремо наголошених словах у кінці кожної строчки.

Консонансна повна жіноча перехресна рима:

"The Common Lot"

«Montgomer! True, the common lot

Of mortals lies in Lethe’s wave;some shall never be forgot,shall exist beyond the grave. …»[19]

( Lord Byron )

У цьому уривку добре видно вживання автором перехресного римування, це захоплює читача, адже цю форму можна вважати наймелодійнішою і більш емоційно забарвленою на фоні інших, саме з цієї причини авторами часто використовується саме така форма римування.

2.2 Ритмічність віршів

«The fountains mingle with the river,the rivers with the ocean;winds of heaven mix forever …»[19]

( Percy Bysshe Shelley )

Автор використовує ямб для передачі спокою, саме за допомогою цього ритмічного прийому автор обходячи складності передає настрій твору читачеві.

«Montgomer! True, the common lotmortals lies in Lethe’s wave…»[19]

( Lord Byron )

В даному уривку наведений приклад передачі автором життєвої ситуації, людського хвилювання, адже саме за допомогою ямба відбувається біль яскрава передача людських хвилювань

«One shade the more, one ray the less,half impaired the nameless gracewaves in every raven tress,softly lightens oer her face;thoughts serenely sweet express,

pure, how dear their dwelling-place…»[19]

( Lord Byron )

У цьому уривку ямбічний метр надає віршові особливого ритму, який звертає увагу читача на сенс усього вірша і яскраво відтворює тему вірша, який хоче донести до нас автор.

«See, the mountains kiss high heaven,the waves clasp one another;sister flower could be forgiven…»[19]

( Percy Bysshe Shelley )

Хорей завжди має подвійну природу, у цьому прикладі виражається приподнятий настрій, хвилювання і окриленість, саме через це автор вживає цей метричний стиль.

«Darkness, weep thy holiest dew…»[19]

( Percy Bysshe Shelley )

На відміну від попереднього прикладу, ці строчки несуть хвилювання і жалість. Хорей дуже пластичний, він може бути і позитивним і негативним, саме через це він широко вживається авторами у англійській поезії ХІХ сторіччя.

«Bend to another’s will-become a thingsenseless than the sword of battlefield…»[19]

( Lord Byron )

У даному уривку зображений дактиль. Саме за допомогою дактилю авторові зручно відобразити ту картину, яка хвилює автора і захоплює своєю ритмічністю

«O talk not to me of a name great in storydays of our youth are the days of our glory…»[19]

( Lord Byron )

За допомогою амфібрахію поетові дуже зручно звернути увагу читача на середину вірша, адже увесь наголос у ритмі падає на середу кожної строчки.

«For my dagger is bathed in the blood of the brave,come, care-worn tenant of life, from the grave,Innocence sleeps ‘neath the peace-giving sod…»[19]

( Percy Bysshe Shelley )

Найбільш ритмічний із всіх — анапест, у таких віршах ритм завжди передає хвилювання і пристрасть.

«Not a groan of regret, not a sigh, not a breath…»[19]

( Percy Bysshe Shelley )

Ще один приклад анапесту, у якому гарно видно, як автор звертає увагу читача на його ставленні до усьго, що його оточує.

«And the shades which surround me fly fast at its ray…»[19]

( Percy Bysshe Shelley )

Крім того за допомогою анапесту автор з легкістю передає зміну ситуації, як у цьому прикладі — це є різке падіння, що надає віршові спонтанності і захоплення.

«And still the more and more they drank…»[19]

( Lord Byron )

У більшості випадків пірріхій виникає з бажання автора зробити акцент на конкретній дій, це дуже зручний прийом, але авторами він вживається дуже рідко.

«Roll on, thou deep and dark blue ocean — roll!thousand fleets sweep over thee in vain;marks the earth; with ruin his control…»[19]

( Percy Bysshe Shelley )

Як і пірріхій спондей вживається теж з побажання автора, але у данному випадку автор вже робить наголос на двох словах, що надає більшої мелодійності і ритмічності віршові.

2.3 Звукова виразність

«The woods and waters with coy nymphs that scorned…»[19]

( Lord Byron )

Повторення звуку [w] дає змогу автору ствоити ефект завивання вітру, тим самим тримає читача у напруженні і надає віршу особливого забарвлення та настрій.

« And the moonbeams kiss the sea…»[19]

( Percy Bysshe Shelley )

За допомогою звуку [s] автору вдається надати ефект звуку невеликих хвиль, спокійного моря, відображає заспокоєння.

«Montgomer! True, the common lotmortals lies in Lethe’s wave…»[19]

( Lord Byron )

Автор звуком [m] підкреслює твердість висловлювання, висловлює неприязнь говорючого до обставини і відображає його відчуття та відношення до ситуації.

«For my dagger is bathed in the blood of the brave,come, care-worn tenant of life, from the grave,Innocence sleeps ‘neath the peace-giving sod….»[19]

( Percy Bysshe Shelley )

Повторення автором звуку [b] імітує звуки кинджалу, несе в собі відтінок жахіття та смерті. Саме це надає віршові ефект насилля, злості та жорстокості.

« He walks in beauty, like the nightcloudless climes and starry skies…» [19]

( Lord Byron )

Авторові вдається за допомогою звуків [k] та [s] імітувати звуки природи вночі, та дає змогу читачеві відтворити більш повну картину того, що відбувається.

«You tell me, dark Deth, when thine empire is oer….»[19]

( Percy Bysshe Shelley )

Вживання автором звуку [d] у цьому уривку надає твердості, страху та дає можливість читачеві відчути настрій автора.

«Once at midnight Hiawatha,a sighing, oft repeated,a sobbing as of sorrow …»[17]

(Henry Wadsworth Longfellow )

Повторення [s] в словах sighing, sobbing, sorrow виділяє ключеве слово висловлювання — sorrow. Цьому сприяє алітерація [s] у словах a sighing, a sobbing, значення яких висловлює прояв почуття, позначеного словом sorrow. У результаті чого у даній ситуації [s] асоціюється з горем, смутком, хоча самі акустичні властивості звука такі емоції не висловлюють.

« That poverty, the crime of tainting stain….»[19]

Звук [t] несе у собі відтінок глухості і негативного ставлення автора до усього, що відбувається навколо.

« The golden gates of Sleep…..»[19]

( Percy Bysshe Shelley )

Автор вживає повторення звуку [g] для передачі ефекту лязгання воріт, або тертя чогось металевого, що закривається, тим самим несе у собі відтінок захищеності від усього зовнішнього, адже саме ворота є своєрідним барєром для зовнішніх чинників.

« And the midnight moon is weaving…..»[19]

( Lord Byron )

Автор обирає саме звук [m], який передає відтінок спокою і тиші, крім того створює своєрідне зображення холодної луни.

У наступному уривку компонент значення ключового слова peace — спокій можна вывести зі значень слів prayer, pardon, тому що спокій може бути результатом молитви і вибачення — людина яка молиться і є вибаченою може знайти спокій

«Peace be with you, Hiawatha,be with you and your people,of prayer, and peace of pardon,of Christ, and joy of Mary!»[17]

( Henry Wadsworth Longfellow )

Крім того, усі три слова починаються на звук [p], а слово peace повторюється на початку четирьох строк. Все це підкреслює його значимість у словах христианського священика, якому треба було розташувати до себе і своій вірі індіанців-аборигенів, щоб направити їх у християнство.

« Where thoughts serenely sweet express….»[19]

( Lord Byron )

Вживання автором звуку [s] несе у собі відтінок спокою і тиші і саме це робить цей твір спокійним і не визиває в нього жодного хвилювання під час його читання.

«And the shades which surround me fly fast at its ray….»[19]

( Percy Bysshe Shelley )

Саме звук [f] вживається автором, щоб відтворити звук польоту, або швидкого падіння. Імітація звуків надає більшої забарвленості віршові і робить його більш виразним.

«In their faces stern defiance,their hearts the feuds of ages,hereditary hatred…»[17]

( Henry Wadsworth Longfellow )

Ключове слово hatred складається з приголосних звуків [h], [t], [r], [d], які

Згідно теорії звукових асоціацій кваліфікуються як страшні. Таким чином, його значення повністю збігається з характером емоцій, викликаємих його звуковою оболонкою. Цей збіг смислової і звукової складової слова hatred підсилюється словами hereditary, heart зі схожим звуковим складом, але значення яких не викликає негативних емоцій. Проте слово hereditary у даному контексті набуває негативний відтінок значення, реалізуючи закладену у семантиці слова можливість розуміти « природжений » як « непереборний, тому що природже-ний ». У результаті виникає лякаючи картина воїнів, які воюють між собою, які не готові забути багатовікові звади і чвари, яка підтримується алітерацієй звуків [d] і [f] і лексичним значенням слів defiance і feuds.

«And I fear, dear destroyer, I shall not repine….»[19]

( Percy Bysshe Shelley )

Співзвуччя цих двох слів абсолютно протилежних за значенням передає настрій автора, він начебто боїться, але звертається за допомогою dear милий і це співзвуччя надає особливої мякості.

« And on that cheek, and o’er that brow,soft, so calm, yet eloquent….» [19]

( Lord Byron )

Саме звук [s] вживається автором для імітації звуків говоріння пошипки, які зазвичай чутно у абсолютній тиші, це надає віршові спокійності, ніжності і мякості під час читання цього вірша.

«Wash the war-paint from your faces,the blood-stains from your fingers,your war-clubs and your weapons …»[17]

( Henry Wadsworth Longfellow )

Алітерація [w] в wash, war-paint, war-club, weapons супроводжується повторюванням ключового слова wash. Все це усилює значимість ключового слова і підкреслює ідею того, що треба покінчити з міжусобною боротьбою.

2.4 Звуконаслідування

«And the waves clasp one another;sister-flower would be forgivenit disdained its brother;the sunlight clasps the earth…»[19]

( Percy Bysshe Shelley )

Звуконаслідування, яке передається словом clasp несе у собі звук різкого швидкого зіштовхнення, хлопок. Це акцентує увагу читача на дії і робить уривок вірша більш колоритним, а при читанні у голос має більш виразну мелодійність.

«This faintly glimmered through her starting tears…»[19]

( Percy Bysshe Shelley )

У цьому прикладі чітко видно ономатопею, яка виразно зображена автором у слові « glim » яке несе у собі ефект мерехтіння, або різка коротка мить яка містить у собі візуальний ефект.

« The waves lie still and gleaming…..»[19]

( Lord Byron )

Автор вживає слово « gleam », яке створює зображення іскристості, описує мерехтіння промінів світла на поверхні, що більш виразно передає усю красу хвиль у морі.

«Then did she feel keen sorrow’s keenest sting …..»[19]

( Percy Bysshe Shelley )

Цей приклад ономатопеї зображує як за допомогою саме цього прийому автор передає біль та скорботу, кожне слово доповнює одне одного і надає жалісного настрою усій сцені цього твору.

«Darkness, weep thy holiest dew……»[19]

( Percy Bysshe Shelley )

Дієслово « weep » означає шмигати носом, у цій строчці саме це слово обирає автор, яке надає ефект уособлення, яке тим самим придає неживій істоті ознаки живого предмета.

«And the good cease to tremble at Tyranny’s nod…»[19]

( Lord Byron )

Ця строчка є прикладом непрямої ономатопеї, яка зображується автором за допомогою слова « tremble », яке імітує настрій страху та хвилювання, яке хоче передати автор.

«Not a groan of regret, not a sigh, not a breath….»[19]

( Percy Bysshe Shelley )

Автор створює ефект імітації звуків, які відтворюються під час вживання даних способів у мові.

«Hark, hark!wow.watch-dogs bark!wow., hark! I hearstrain of strutting chanticleer, ‘cock-a-diddle-dow!»[16, c. 38]

(Ariel in William Shakespeare’s The Tempest, Act One, scene 2)

Цей уривок є гарним прикладом прямої ономатопеї, одразу видно, що мається на увазі, а саме гавкання собак і кукурікання півня.

« The moan of doves in immemorial elms,murmuring of innumerable bees…» [19]

( Lord Byron )

Вживання цих дієслів автором несе у собі значення невиразного мовлення, мурмотіння, притаманне негативне значення, яке автор хоче донести до читача.

« That poverty, the crime of tainting stain….»[19]

( Percy Bysshe Shelley )

Дана непряма ономатопея зображує негативне ставлення автора до навколишнього середовища, розцінює його як пляму чи клеймо, що є соромом.

«The warm sun is falling, the bleak wind is wailing,chill rain is falling, the nipped worm is crawling,rivers are swelling, the thunder is knelling…»[19]

( Percy Bysshe Shelley )

У даному уривку дуже добре видно, як за допомогою звичайних слів автор відтворює звуконаслідування, у цьому випадку це звуки природи, а саме дождю, вітру і грому.

« And the midnight moon is weaving…»[19]

( Lord Byron )

У цьому прикладі хочеться відзначити, по-перше надання неживому ознак живого, по-друге настрій, який передає автор, зображення луни як чогось живого, що грає головну роль у всьому, що відбувається.

ВИСНОВКИ

Дана робота присвячена дослідженню явища, без якого поетично-фонетичний процес не зміг би відбуватись взагалі, а саме дослідженню такого поняття як фонетичні засоби та їх вживання для забарвленості віршів англійської поезії, які вживалися поетами з метою досягнення більшої виразності.

З теоретичного матеріалу можна зробити висновок, що поетичний є самостійним типом художнього твору, адже було зясовано, що у поетичного тексту є свої специфічні ознаки і риси. Крім того було виявлено, що велику роль несе у собі художні символи, які є у кожному вірші.

Специфіка кожного із літературно — фонетичних засобів із характерними для них стилями відображається, безумовно, на умовах поетики. При аналізі художніх творів в основному звертають увагу на фонетичні засоби (адже такі твори впливають не лише на розум, а й на почуття), тому саме такі тексти містять в собі більше забарвленності, яку треба відповідним чином виразити. Відповідно поет має бути дуже уважним при написанні художньої літератури.

Також, саме у період ХІХ сторіччя вживання фонетичних засобів є найбільш поширеним серед поетів англійської літератури.

Отже при аналізі поетичних текстів потрібно бути уважним, щоб не пропустити жодного засобу за допомогою якого поет хоче передати настрій та характер вірша, який він виражає за допомогою фонетичних засобів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Антипова А.М. Система англійської мовної інтонації. Навчальний посіб-ник для студентів педагогічних за фахом «Іноземні мови»/А.М.Антипова — М.: Вищу школу,1979.-130с.

.Борисова Л. В. Теоретична фонетика англійської. Навчальний посібник для інститутів власності та факультетів іноземних мов/ Л. В. Борисова, А.А.Метлюк. — Мінськ: Вищу школу, 1980, -142с.

.Бунь О.А. Художній текст крізь призму можливих світів: модально-референційний аспект // Вісник київського лінгвістичного університету. — Серія Філологія: наукове видання. т.6, № 1/ за ред. М.П. Кочергана. — К.: КНЛУ, 2000. — с.141-148

.Валгина Н.С. Теория текста. — М.: Логос, 2003. — 280с.

.Гальперин И. Р. Синтаксические выразительные средства английского языка. «Иностранные языки в школе» № 4, 1949.

.Голубовська І.О. Етнічні особливості мовних картин світу.

Монографія. — К.: Логос, 2004. — 72 с.

.Єрченко П.Г. Іноземна філологія. //Респ. Міжвід.наук. Зб. — Львів: .- 1994. — Вип. 107. — С. 98.

.Кухаренко В.А. Інтерпретація тексту. — Ленінград, 1979. — 321с.

.Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром’як, Ю. І. Коваль та ін.- К.: ВУ "Академія", 1997. — 752 с.

.Лукіна Н.Д. Практичний курс з фонетики англійської мови. АСТ, 2006 — 272 с.

.Мостовий М. І. Лексикологія англійської мови: [Підручник для студентів ін-тів і фак. іноземної мови] / Мостовий М. І. — Харків : «Основа», 1993. — 255 с.

.Ніколенко О. М., Мацапура В. І. Літературні епохи, напрями, течії // Тема. — 2004. — № 1. — С. 2-128.

.Покатилова О. О. Культурно-синкретичний аналіз художнього тексту // Всесвітня література в навчальних закладах України. — 1999. — № 2. — закладах України. — 1999. — № 2. — С. 39-41.

.Рокаш, Ольга Миколаївна. На межі століть : Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. У 2 т. Т. 1 : Англійська література кінця 19 — початку 20 ст. / Рокаш, Ольга Миколаївна. — Кам’янець-Подільський : Оіюм, 2005. — 730с.

.Соколова М.А. Теоретична фонетика англійської. Навчальний посібник для студентів вузів/М.А.Соколова,К.П.Гинтовг, І.С. Тихонова — Гуманітар-ний центрВладос, 2003, -288с.

.Gillian B. Discourse analysis. Cambridge: Cambridge University Press, 1996. — P. 132.

.Henry Wadsworth Longfellow «The song of Haiwatha» — режим доступу:://www.hwlongfellow.org/poems_poem.php?pid=62

.Lord Byron (poems) — режим доступу:://www.poetry-archive.com/b/byron_george_gordon.html

19.Percy Bysshe Shelley (poems) — режим доступу: <http://www.internal.org/Percy_Bysshe_Shelley>

.Pawley A., Frances H. Two puzzles for phonetic theory: nativelike selection and nativelike fluency // Language and communication (Applied linguistics and language study) — N. Y.: Longman Group Ltd. — 1990. — Р. 191-226.

.William Henry Hudson. An Introduction to the Study of Literature. L , 1915.